01 березня 2024 року м. Київ
Справа №367/6784/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/5673/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Соколової В.В.
суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Мерзлого Л.В. 22 червня 2023 року у м. Ірпінь, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 27848, 24 грн та моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн, вирішити питання про розподіл судових витрат у сукупному розмірі 8840, 80 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 листопада 2018 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «MAN 18-280», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу марки «Daf 95Xf 380», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 . Внаслідок вказаної ДТП транспортний засіб марки «Daf 95Xf 380», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , отримав значні механічні пошкодження.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2019 року у справі № 367/8844/18 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та притягнуто його до адміністративної відповідальності.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «MAN 18-280», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «СК «Галицька» згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісу) №АМ/2443837.
У зв'язку з зазначеним, позивач звернувся до ПрАТ «СК «Галицька» та надав усі необхідні документи, передбачені ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у тому числі заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до Звіту №13/11-ТЗ від 16 листопада 2019 року про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу оцінку автомобіля «DAF 95XF 380», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «DAF 95 XF 380», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у результаті пошкодження при ДТП, складає 99808,82 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу складає 71960, 58 грн.
За вказаних обставин, а також посилаючись на положення ст.ст. 1192, 1194 ЦК України, позивач вважає, що з відповідача на його користь підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі різниці між вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу «DAF 95 XF 380», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у результаті пошкодження при ДТП, та належним до сплати страховиком відповідача за полісом страхового відшкодування у розмірі 27848, 24 грн (99808,82 - 71960,58 =27848, 24).
Оскільки пошкодження автомобіля в ДТП завдало позивачу душевних страждань та негативно вплинуло на його моральний стан, останній просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.
Заочним рішення Ірпінського міського районного суду Київської області від 22 червня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 27848,24 грн та судові витрати у розмірі 8840, 80 грн, що складаються з судового збору в розмірі 840,80 грн та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.
В іншій частині позову відмовлено (а.с. 136-142).
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано суду достатньо доказів на підтвердження своїх вимог про відшкодування відповідачем матеріальної шкоди, спричиненої ДТП, на підставі положень ст. 1194 ЦК України, а тому ці вимоги підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні його вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення вказаних вимог, не підтверджені висновками медичних установ, в тому числі висновками соціально-психологічних досліджень.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2023 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 червня 2023 року (а.с. 158-160).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що позивач, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача на його користь 27848,24 грн в якості різниці між фактичним розміром шкоди і належним страховим відшкодуванням, не довів понесення ним витрат на відновлення його автомобіля встановленими відповідними документами станції технічної обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
При цьому, зазначає, що Звіт № 13/11-ТЗ від 16 листопада 2018 року є лише оціночним розрахунком попередніх витрат, а не достовірним доказом реально понесених позивачем витрат на відновлювальний ремонт свого транспортного засобу.
Тобто позивачем не надано доказів здійснення ним відновлювального ремонту, а отже він не набув права на звернення до страховика із заявою про оплату ПДВ та до безпосереднього завдавача шкоди (а.с. 162-164).
У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Перш за все слід заначити, що з доводів і вимог апеляційної скарги відповідача вбачається, що ним оскаржується рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми матеріального збитку. А отже в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції сторонами у справі не оскаржується, а отже не становить предмет даного апеляційного розгляду, так як виходить за межі доводів апеляційної скарги і порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права не вбачається.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07 листопада 2018 року о 20 год. 11 хв. на автодорозі М-07 Київ-Ковель-Яготин 133 км + 500 м ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «MAN 18-280», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , не вибрав безпечної дистанції, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем марки «Daf 95Хf 380», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що перебуває у власності позивача ОСОБА_2 , який зупинився попереду.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2019 року у справі № 367/8844/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні вказаної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ст. 124 КУпАП (а.с. 10).
Згідно положень ч.6 ст.82 ЦПК України вирок в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, вина ОСОБА_1 у скоєнні вказаного ДТП та обставини цього ДТП, не потребують доказування.
Право власності позивача на транспортний засіб марки «Daf 95Хf 380», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (а.с. 11).
На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «MAN 18-280», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «СК «Галицька» згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісу) № АМ/2443837, що вбачається з витягу з електронного ресурсу (а.с. 12).
Відповідно до Звіту №13/11-ТЗ від 16 листопада 2019 року про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу оцінку автомобіля «DAF 95XF 380», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , складеного на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «DAF 95 XF 380», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у результаті пошкодження при ДТП, складає 99808, 82 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу транспортного засобу «DAF 95 XF 380», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у результаті пошкодження при ДТП складає 71960, 58 грн (а.с. 13-17).
В ході розгляду судом першої інстанції відповідач вказував на обставини перебування у фактичних трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем, проте рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 серпня 2022 року у справі №367/3958/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 року вказане рішення суду змінено в мотивувальній частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Згідно з ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Частиною 1 ст. 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
У п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).
В абзаці 3 пункту 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вищевказані правові висновки також було викладено Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №337/1673/16-ц та постанові від 20 червня 2019 року у справі № 362/5422/15.
Отже, системний аналіз ст.ст. 22, 988, 1166, 1192, 1194 ЦК України та ст. ст.22, 28, 29, 36 Закону можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі обов'язок відшкодувати ту частину витрат, які необхідні для проведення ремонту автомобіля, які не увійшли до страхової виплати, покладається на особу, яка завдала шкоду, у загальному порядку.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №205/7747/18, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Також, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV).
Водночас в Законі наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Тобто, положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено вимогами ст.ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
З наведених обставин справи вбачається, що 07 листопада 2018 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю сторін у справі, як водіїв транспортних засобів. Вказані обставини встановлені судовим рішенням, яким встановлена вина відповідача у вчиненні цієї дорожньо-транспортної пригоди. А отже ці обставини встановлені судовим рішення і не підлягають доказуванню у межах даної справи.
Позивач є власником пошкодженого транспортного засобу, що підтверджено матеріалами справи.
При зверненні до суду з позовом позивач вказував і надав докази, що відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу, була застрахована. А вимоги до відповідача, як відповідальної особи у вчиненні ДТП, про стягнення суми у розмірі 27848, 24 грн, обґрунтовані тим, що це є різницею між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування коефіцієнту фізичного зносу (99808,82 грн) та сумою відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, як підлягає сплаті страховиком відповідача за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2443837 (71960, 58 грн).
Наявний в матеріалах справи витяг з електронного ресурсу підтверджує обставини наявності договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісу) № АМ/2443837, за яким цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «MAN 18-280», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «СК «Галицька». Проте дані про розмір страхового ліміту у цьому витягу не зазначений.
Разом з цим, у матеріалах справи відсутні дані щодо звернення позивача до страховика відповідача щодо покриття збитків, результат розгляду такого звернення, підтвердження здійснення страховою компанією страхового відшкодування та його розмір, а також докази щодо ліміту відповідальності страховика відповідача за полісом ОСЦПВВНТЗ.
Таким чином за відсутності в матеріалах справи даних відомостей про суму страхового відшкодування та страховий ліміт, необхідної для визначення розміру відшкодування у порядку ст.1194 ЦК України, то не вбачається можливим встановити обставини недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування та визначити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Водночас саме позивач повинен був довести зазначені суми, проте він не виконав своїх процесуальних обов'язків, зокрема, не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження суми отриманого ним страхового відшкодування та суми страхового ліміту, що свідчило б про відсутність обов'язку страховика та виникнення у зв'язку з цим у відповідача, як винної особи, обов'язку відшкодування суми збитку, що не покриті страховою виплатою.
Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов'язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача матеріальної шкоди підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено обставин, на які він посилався в позовній заяві, а саме того, що у відповідача наявний обов'язок виплатити йому непокриту частину страхового відшкодування у розмірі 27848, 24 грн, адже за наявними у матеріалах справи доказами неможливо встановити, що у ПрАТ «СК «Галицька» не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування у повному обсязі чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, що, у свою чергу, давало б підстави для покладання обов'язку з відшкодування шкоди на страхувальника - відповідача у справі.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного застування норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження, а тому згідно з положеннями ст.ст. 374, 376 ЦПК України, наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції у даній справі і постановлення нового судового рішення про залишення заявлених позовних вимог без задоволення.
В порядку визначеному ч. 1 ст. 382, ч.13 ст. 141 ЦПК України, у випадку скасування або зміни судового рішення суд апеляційної інстанції здійснюється розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі відсутні і підстави для компенсації позивачеві за рахунок відповідача понесених судових витрат. Натомість з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1260,00 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 червня 2023 року в оскаржуваній частині, а саме в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди та судових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вказані вимоги залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1260,00 грн.
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: М.В. Мережко
Н.В. Поліщук