1 березня 2024 року місто Київ
справа № 754/4914/23
провадження №22-ц/824/6361/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Романцовою Тетяною Володимирівною,
на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 4 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Грегуля О.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,-
У квітні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання.
Позов обґрунтовано тим, що 28 квітня 1990 року між сторонами було укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають повнолітню доньку: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 1 березня 2021 року рішенням Деснянського районного суду міста Києва у справі №754/12870/20 шлюб між сторонами було розірвано. Після розлучення дочка залишилася проживати разом з нею.
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 30 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 травня 2021 року до досягнення дитиною повноліття, з урахуванням проведених виплат.
7 серпня 2021 року ОСОБА_6 змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
20 серпня 2021 року на ім'я ОСОБА_9 було відкрито картковий рахунок у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (рахунок НОМЕР_1 ) для отримання коштів на її утримання.
У зв'язку з введенням воєнного стану на території України їх донька ОСОБА_3 тимчасово проживає в Нідерландах за адресою: АДРЕСА_5, що підтверджується відомостями з основного обліку осіб в Нідерландах.
До введення воєнного стану на території України, донька постійно проживала разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Після закінчення війни донька повернеться до рідної країни та продовжить проживання разом із матір'ю.
Донька продовжує навчатися дистанційно онлайн у Відокремленому структурному підрозділі «Фаховий коледж мистецтв та дизайну Київського національного університету технологій та дизайну» на 3 курсі денного відділення за спеціальністю «Дизайн»; термін навчання: з 1 вересня 2020 року по 30 червня 2024 року, а тому не працює, власних доходів не має.
Наразі проживання доньки в Нідерландах повністю здійснюється за рахунок матері.
Грошових коштів у якості аліментів, які надсилав батько ОСОБА_2 до 10 квітня 2023року на утримання доньки, вистачало лише на харчування.
Донька відвідує приватні курси з вивчення англійської мови, адже на даний час через проживання в Нідерландах є потреба у вивченні іноземної мови. Навчання іноземній мові потребує додаткових витрат на платні заняття з репетиторами.
Окрім витрат, які пов'язані з проживанням в іншій країні та продовженням навчання, позивач самостійно оплачує відвідування донькою протягом тривалого часу (починаючи з 2021 року) психотерапевта, а також лікування у ортопеда-травматолога, стоматолога, що супроводжується витратами на ліки на постійній основі.
У зв'язку з продовженням навчання їх донька потребує матеріальної допомоги, зокрема на навчання, проживання у іншій країні, оплату курсів з вивчення англійської мови, необхідність оплати харчування, медикаментів, придбання одягу, взуття, канцелярських товарів та наявність інших необхідних щоденних життєвих витрат.
Відповідач є працездатною, фізично здоровою особою, офіційно працевлаштований у готелі «Fairmont Hotel Kyiv» та має стабільний високий дохід, не є інвалідом, отримує пенсію, має на утриманні лише одну доньку, і тому, вважає позивач, має можливість надавати матеріальну допомогу та сплачувати аліменти на утримання повнолітньої доньки до досягнення нею 23-річного віку.
Посилаючись на зазначені обставини, просила позов задовольнити, стягнути з відповідача аліменти у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно до досягнення нею 23-х років, за умови, що вона буде продовжувати навчання.
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 4 липня 2023 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на період її навчання але не більше ніж до досягнення двадцяти трьох років: ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі: 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 13 квітня 2023 року.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , суми платежу по аліментам за один місяць в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1073,60 грн. судового збору.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Романцова Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення нею двадцяти трьох років за умови, що вона буде продовжувати навчання.
В обґрунтування апеляційної скарги зокрема, зазначає, що суд першої інстанції помилково в оскаржуваному рішенні виділив такі підстави для зменшення розміру аліментів з 1/4 до 1/6 частинвід усіх доходів батька, як зміна віку учасників справи, досягнення ОСОБА_10 повноліття та збільшення обсягу прав повнолітньої дитини; введення в Україні воєнного стану.
Споживчі потреби повнолітньої дитини у матеріальному, грошовому забезпеченні не тільки не змінилися, з часів досягнення нею повноліття, але і збільшилися, що логічно пояснюється витратами на речі першої необхідності, необхідністю задоволенню вже наявних потреб дорослої людини.
Разом з тим, можливості відповідача ОСОБА_2 утримувати спільну доньку не змінилися, та навіть збільшилися із моменту призначення йому аліментів на утримання неповнолітньої доньки, оскільки доходи відповідача навпаки збільшилися, та пройшов невеликий проміжок часу із дати ухвалення судового рішення, яким були стягнуті аліменти до досягнення ОСОБА_11 повноліття до звернення з цим позовом. Станом на 2023 рік відповідач ОСОБА_2 щомісяця отримує сукупний дохід у розмірі 71000.00 грн. Як станом на 30 липня 2021 року, так і станом на 4 липня 2023 року ОСОБА_2 є працездатним, працює та стабільно отримує заробітну плату, додатково отримує пенсію, а отже він спроможний сплачувати позивачу аліменти на утримання дитини.
Доводи та твердження відповідача ОСОБА_2 щодо будь-яких поточних витрат, які він щомісячно несе, і які, на його думку, можуть вплинути на визначення розміру аліментів, підстав для стягнення аліментів у меншому розмірі не дають.
Твердження суду першої інстанції про те, що підставою зменшення розміру на утримання дитини на період навчання, але до досягнення нею 23-х років є введення воєнного стану, не є можливим.
В матеріалах справи відсутні конкретні докази того, що введення військового стану вплинуло на можливість відповідача ОСОБА_2 забезпечувати його дитину на період її навчання. Суд першої інстанції належним чином не аргументує як саме воєнний стан вплинув на матеріальне становище відповідача і обмежується виключно однією реплікою про воєнний стан. Крім того, сам відповідач у процесуальних заявах і заявах по суті спору не посилався на введення воєнного стану в Україні як підставу для зменшення його матеріальних можливостей щодо виплати аліментів.
Введення воєнного стану та вимушений від'їзд спільної дитини сторін за кордон на тимчасовий період, супроводжуються збільшенням витрат на задоволення першочергових потреб дитини, яка досягла повноліття. Крім того, сімейний стан відповідача ОСОБА_2 на даний час не змінився, жодних інших дітей неповнолітніх дітей та інших непрацездатних осіб (батьків) на своєму утриманні відповідач не має.
Також в апеляційній скарзі просила розподілити судові витрати у справі та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати понесені у суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн. та в суді апеляційної інстанції 30 000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бойко Ю.А. заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відмовити позивачці у стягнення судових витрат. Стягнути з позивачки ОСОБА_1 понесені відповідачем ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 3 листопада 2023 року у складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 1 березня 2021 року розірвано шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 .
Сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно свідоцтва про зміну імені від 7 серпня 2021 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінила своє прізвище на ОСОБА_8 .
Згідно довідки відокремленого структурного підрозділу "Фаховий коледж мистецтв та дизайну Київського національного університету технології та дизайну" № 44 від 14 березня 2023 року, ОСОБА_3 є студентом 3 курсу денного відділення за спеціальністю "Дизайн", спеціалізації "Графічний дизайн" ВСП "Фаховий коледж мистецтв та дизайну Київського національного університету технології та дизайну". Термін навчання з 1 вересня 2020 року по 30 червня 2024 року. Навчається за державним замовленням. Стипендію не отримує.
Згідно наданої на запит суду інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 17 квітня 2023 року, ОСОБА_1 з 11 жовтня 2012 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 31 серпня 2021 року, ОСОБА_3 з 11 жовтня 2012 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 є пенсіонером і отримує щомісяця пенсію 20930 грн. Також відповідач працює у ТОВ " Гранд Менеджмент" і отримує щомісячну заробітну плату, яка в середньому становить 50 000 грн.
Відповідач ОСОБА_2 має матір - ОСОБА_13 , яка проживає у АДРЕСА_3 .
Матір відповідача - ОСОБА_13 є пенсіонером та хворіє на ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу ІІ ступеня, цукровий діабет ІІ типу.
Відповідач ОСОБА_2 винаймає житло для проживання в м.Києві, щомісячні витрати на яке становлять: орендну плату після пролонгації договору оренди та житлово-комунальні послуги за місцем проживання.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, врахувавши положення ст.182 СК України, офіційне працевлаштування відповідача та розміри повідомлених судом доходів відповідача, вважав за необхідне стягнути з відповідача а користь позивача на утримання повнолітньої дитини на період навчання аліменти в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), проти стягнення яких саме в такому розмірі не заперечує відповідач. Крім того, суд першої інстанції, відхиляючи доводи представника позивача про те, що з моменту винесення рішення суду про стягнення аліментів на утримання на той час неповнолітньої дитини сторін для відповідача нічого не змінилося, вважав такі доводи безпідставними, оскільки змінився вік учасників справи, ОСОБА_3 набула повноліття і обсяг її прав збільшився. При цьому врахував, що відповідач, як і позивач проживають в Україні в умовах воєнного стану, їх донька тимчасово виїхала за кордон.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
Пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.
Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають в різних державах, Держави-учасниці сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей.
Відповідно до принципу 2 та принципу 4 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма та дев'ята статті 7 СК України).
Сімейний Кодекс України ґрунтується на принципі рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (частини перша та друга статті 141 СК України).
Частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).
Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).
Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
У частині першій статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Тож стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховним Судом України у постанові від 24 лютого 2016 року по справі № 6-1296цс15 вказано про те, що правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Таким чином, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України не застосовуються, а зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу.»
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
У своїй постанові по справі №644/3610/16-ц від 17 квітня 2019 року Верховний Суд вказав, що батьки зобов'язані утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчатися після досягнення повноліття незалежно від форми навчання до досягнення нею віку, що є меншим 23 років. Необхідність утримувати інших дітей не виключає обов'язку відповідача надавати матеріальну допомогу також своїй повнолітній дитині, яка її потребує.
Частинами 1, 2, 3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статей 76, 77, 78, 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
З матеріалів справи вбачається, що дочка сторін досягла повноліття, при цьому, продовжує навчання за державним замовленням у ВСП "Фаховий коледж мистецтв та дизайну Київського національного університету технології та дизайну" на денній формі навчання за спеціальністю "Дизайн", спеціалізації "Графічний дизайн", стипендію не отримує.
ОСОБА_2 є працюючим пенсіонером та отримує стабільний дохід у вигляді пенсії та заробітної плати, що в середньому становить 71 000 грн.
Доказів про те, що відповідач має на утриманні інших дітей чи непрацездатних осіб матеріали справи не містять.
Посилання відповідача ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу про те, що він обмежений у фінансових можливостях, оскільки надає матеріальну допомогу своїй непрацездатній матері, колегія суддів не бере до уваги, оскільки документів, які б свідчили, що відповідач несе будь-які витрати по її утриманню, а вона є членами його сім'ї і знаходиться у нього на утриманні, матеріали справи не містять.
Самі по собі посилання відповідача ОСОБА_2 на наявність у нього певних захворювань, не можуть бути беззаперечним аргументами його незадовільного матеріального становища, що унеможливлює надання матеріальної допомоги у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно на утримання доньки, яка продовжує навчання.
Крім того, відповідачем належними та допустимим доказами у розумінні ст.ст. 76-78 ЦПК України фактично не доведено витрат на лікування, так як жодних чеків, квитанцій, які б підтверджували саме ці витрати, а не лише сам факт проходження медичних обстежень, до матеріалів справи не додано.
Що стосується доводів відповідача ОСОБА_14 у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу про те, що він орендує житло, тобто несе значні витрати по утриманню житла, то такі не приймається колегією суддів з наступних підстав.
ОСОБА_2 надано копію договору оренди житлового приміщення від 11 жовтня 2020 року, укладеного між ним та орендодавцем (а.с.69). За умовами договору ОСОБА_2 орендує квартиру у м. Києві, із зазначенням її адреси, строком з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2021 року. В договорі зазначена сума місячної орендної плати в розмірі 10 000 грн. За умовами договору, даний договір може бути продовжений по взаємній згоді обох сторін, шляхом підписання нового договору або додатка до даного договору.
Разом з тим, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач продовжує у 2022 -2023 році винаймати житло та вимушений нести у зв'язку з цим значні витрати.
Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, наданим відповідачем документам оцінки не надав і дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не має матеріальної можливості сплачувати аліменти у розмірі від всіх його доходів.
Проаналізувавши обставини у справі в їх сукупності, колегія суддів, дійшла висновку, що дочка сторін потребує матеріальної допомоги, а відповідач, будучи працездатною особою має можливість надавати їй матеріальну допомогу на період навчання, з урахуванням матеріального становища відповідача ОСОБА_2 , розмір аліментів на утримання повнолітньої дочки сторін, яка продовжує навчання має становити 1/4 частину доходів відповідача.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом збільшення розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 1/6 частини до частини з усіх доходів батька дитини.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, зважаючи на те, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, з відповідача на користь держави необхідно стягнути 1610,40 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Питання стягнення судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., які остання понесла при розгляді справи у суді першої інстанції, підлягає вирішенню судом першої інстанції.
Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Романцовою Тетяною Володимирівною, задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 4 липня 2023 року змінити, збільшивши розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/6 частини до 1/4 частини всіх видів доходу (заробітку).
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1610, 40 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус