12 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
підозрюваного ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києвіапеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києвавід 27 грудня 2023 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 27.12.2023 задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 1 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_8 , погоджене прокурором третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , та продовжено щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах терміну досудового розслідування, тривалістю 60 днів, тобто до 24.02.2024 включно, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання ____________________________________________________________________________________
Справа № 761/47568/23-к Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/1272/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
слідчого та застосувати щодо підозрюваного більш м'який запобіжний захід, зокрема домашній арешт у нічний час доби або визначити підозрюваному розмір застави.
Крім того, захисник просив вирішити питання про надання ОСОБА_6 дозволу на користування в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор» під наглядом адміністрації слідчого ізолятора за власні кошти послугами з надання доступу до телефонного зв'язку за допомогою засобів IP-телефонії, а також мережею Інтернет.
У апеляційній скарзі захисник зазначав, що фактично, обґрунтовуючи наявність ризику, переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та суду, слідчий посилається лише на тяжкість покарання, яке може бути призначене підозрюваному, у разі визнання його винним у інкримінованому злочині, що не є беззаперечною підставою, яка доводить наявність вказаного ризику.
ОСОБА_6 стало відомо про існування кримінального провадження 08.06.2023 та в рамках вказаного провадження останній допитаний, а тому в період з 08.06.2023 до 10.06.2023 він мав можливість для виїзду з місця проживання, але цією можливістю не скористався, що свідчить про відсутність у підозрюваного мети переховуватись від органу досудового розслідування та суду.
В ОСОБА_6 також немає можливості перешкоджати здійсненню досудового розслідування у кримінальному провадженні будь-яким чином.
Органом досудового розслідування не долучено жодного доказу, який би свідчив, що підозрюваний намагався чи реально здійснив вплив на свідків з метою зміни показань. Натомість дані про особу підозрюваного свідчать про його законослухняну поведінку протягом всього життя.
Одночасно, ризик виливу ОСОБА_6 на інших осіб внаслідок зайняття ним керівної посади у ПрАТ «КБКЦА» нівелюється можливістю відсторонення останнього від посади у порядку, встановленому Главою 14 КПК України.
Апелянт зазначав, що ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, позитивну репутацію, задовільний майновий стан, раніше не судимий, має на утриманні дружину, неповнолітнього сина та матір дружини, яка є інвалідом третьої групи та потребує стороннього догляду. Підозрюваний має ряд хронічних захворювань, перебуває на обліку з діагнозом «Хронічний вірусний гепатит С», та потребує регулярної противірусної терапії.
ОСОБА_6 в умовах воєнного стану як військовозобов'язаний не має права на перетин державного кордону України, та з матеріалів клопотання жодним чином не слідує, що ОСОБА_6 має знайомих з числа представників держави-агресора.
Крім того, апелянт посилався на необґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри, та зазначав, що з повідомлення про підозру не вбачається, які саме дії він вчиняв в рамках власних посадових обов'язків, як директора з якості, спрямовані на «добровільну підготовку га передачу матеріальних ресурсів представникам держави-агресора».
На переконання захисника, реалізацію ПрАТ «КЦКБА» власної продукції на території третіх країн не можна віднести до добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, оскільки останнє здійснювалось в рамках виконання ПрАТ «КЦКБА» власних зобов'язань за укладеними зовнішньоекономічними контрактами.
Більше того, в повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри сторона обвинувачення жодним чином не обгрунтовує, з метою заподіяння якої саме шкоди, якого виду (матеріальна, майнова, фізична, тощо), в якому розмірі та яким чином здійснювались дії ОСОБА_6 .
Крім того, захисник зазначав, що в період з липня 2023 року до листопада 2023 року ОСОБА_6 в умовах слідчого ізолятору надавалась платна послуга з доступу до Інтернету та телефонного зв'язку (IP-телефонії) без наявності відповідного дозволу слідчого судді або суду, які здійснюють кримінальне провадження. Станом на день звернення із апеляційною скаргою підозрюваному відмовлено у доступі та телефонного зв'язку (IP-телефонії) з підстав відсутності відповідного дозволу слідчого судді або суду, які здійснюють кримінальне провадження.
Сторона захисту зверталась до слідчого судді із відповідним клопотанням, з посиланням на п. 2 Розділу 3 Порядку облаштування камер з поліпшеними умовами тримання та надання особам, взятим під варту, у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України платних послуг із забезпечення поліпшених умов тримання особі, взятій під варту, однак листом слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва надано відповідь про відсутність положень КПК щодо можливості звернення до слідчого судді з відповідним клопотанням.
На переконання апелянта, внаслідок правової невизначеності щодо застосування норм, якими врегульовано порядок надання вищевказаних послуг, підозрюваного протиправно обмежено у користуванні мережею Інтернет та телефонним зв'язком ІР-телефонією.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управління Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22023000000000025 від 11.01.2023 за підозрою ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Згідно даних клопотання, 10.06.2023 ОСОБА_6 повідомлено про у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10.06.2023 щодо підозрюваного ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 08.08.2023 включно, без визначення застави.
Ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Києва від 04.08.2023, 06.09.2023, 02.11.2023 продовжено строк тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_6 до 31.12.2023 включно, без визначення розміру застави.
25.08.2023 ОСОБА_6 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у здійсненні за попередньою змовою групою осіб умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництві) з метою завдання шкоди Україні шляхом добровільної підготовки та передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21.12.2023 строк досудового розслідування у кримінальному провадженні продовжено до 9 місяців, тобто до 10.03.2023.
25.12.2023 старший слідчий в особливо важливих справах 1 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням від 21.12.2023, погодженим прокурором третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , в якому просив продовжити підозрюваному ОСОБА_6 строк тримання під вартою на 60 днів, в межах строку досудового розслідування, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 27.12.2023 задоволено клопотання слідчого та продовжено щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах терміну досудового розслідування, тривалістю 60 днів, тобто до 24.02.2024 включно, без визначення розміру застави.
З висновками слідчого судді, викладеними в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею належно дотримані.
Так, під час судового розгляду слідчий суддя з'ясував, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним інкримінованих йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, підтверджується на даному етапі розслідування достатньою сукупністю даних.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У даному кримінальному провадженні зв'язок підозрюваного ОСОБА_6 із інкримінованим йому кримінальним правопорушенням підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами, сукупність яких дає підстави вважати, що причетність ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, є обґрунтованою.
Слідчим суддею також досліджено доводи клопотання слідчого щодо обставин, які перешкоджають закінченню досудового розслідування до закінчення дії попереднього судового рішення про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та встановлено, що органу досудового розслідування необхідно провести ряд слідчих (розшукових) та процесуальних дій.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про продовження їх існування, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, на тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, а також з огляду на характер, суспільну небезпечність та наслідки злочину, у вчиненні якого він підозрюється.
Зокрема, наявні в матеріалах кримінального провадження докази і обставини, на які посилається слідчий у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, в сукупності із вищезазначеними обставинами та даними про конкретні обставини інкримінованих підозрюваному кримінальних правопорушень, слідчий суддя врахував дані про особу підозрюваного, зокрема його вік та стан здоров'я, міцність його соціальних зв'язків, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти ризикам, які зазначені у клопотанні слідчого.
При цьому, продовживши підозрюваному ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя обґрунтовано не визначив розмір застави, враховуючи фактичні обставини та кваліфікацію інкримінованого йому злочину, зміст підозри та вимоги абзацу 8 ч. 4 ст. 183 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів вважає обґрунтованим висновок слідчого судді про необхідність продовження на даній стадії досудового розслідування підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів може виявитися не достатнім для забезпечення існуючих ризиків, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону і правовими позиціями ЄСПЛ.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 ніж тримання під вартою, колегією суддів не встановлено під час перегляду оскаржуваної ухвали.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність продовження ОСОБА_6 виняткового запобіжного заходу, оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які не зменшилися з часу застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти таким ризикам.
Даних, які б унеможливлювали подальше утримання ОСОБА_6 під вартою, матеріали судового провадження не містять та колегією суддів не встановлено.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри колегія суддів вважає безпідставними, оскільки слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, дослідження та оцінка зібраних у справі доказів з точки зору їх належності та допустимості, потребують перевірки та оцінки у кримінальному провадженні під час судового розгляду по суті, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
За визначенням Європейського суду з прав людини «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йде мова у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин».
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21 квітня 2011 року, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30 серпня 1990 року, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28 жовтня 1994 року та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення. При цьому слід зауважити, що слідчий суддя на етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, та за якою нормою кримінального кодексу ця особа підлягає відповідальності.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, наявності або відсутності в особи умислу на вчинення злочину, та винуватості особи в його вчиненні, вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З наведених підстав, доводи захисника про відсутність у повідомленні про підозру відомостей про конкретні дії, які вчиняв ОСОБА_6 , а також відсутність у повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри належного обґрунтування шкоди завданої кримінальним правопорушенням, на даній стадії досудового розслідування є передчасними та такими, що підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.
Сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для продовження щодо підозрюваного запобіжного заходу.
Твердження апелянта про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, є безпідставними, оскільки слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Зважаючи на викладене, враховуючи дані про особу підозрюваного ОСОБА_6 в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим у клопотанні ризику можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні.
При цьому, доводи захисника в апеляційній скарзі про відсутність у підозрюваного мети переховуватися від органу досудового розслідування та суду, його належну процесуальну поведінку, а також наявність обмежень на його виїзд, не забезпечують впевненості у подальшій належній процесуальній поведінці підозрюваного, у випадку застосування щодо нього запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою. Дія на території України воєнного стану не спростовує можливість ОСОБА_6 переховуватись від органів досудового розслідування та суду на підконтрольній Україні території.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні, колегія суддів виходить із встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті.
Враховуючи конкретні обставини інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, не виключена ймовірність того, що останній у разі, якщо не буде обмежений у спілкуванні із свідками та іншими підозрюваними, яким відомі обставини вчинених злочинів, може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності ризику впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки він існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про продовження існування іншого ризику неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_6 , зокрема можливості вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Ураховуючи конкретні обставини інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, його підвищену суспільну небезпеку, та дані про особу підозрюваного, колегія суддів вважає, що стороною захисту не надано належних даних на підтвердження зменшення існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому слідчий суддя обґрунтовано продовжив підозрюваному винятковий запобіжний захід.
Крім того, колегія судів звертає увагу, що відповідно до положень ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Наведені стороною захисту дані про особу підозрюваного, зокрема про те, що ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, позитивну репутацію, задовільний майновий стан, раніше не судимий, має на утриманні дружину, неповнолітнього сина та матір дружини, яка є інвалідом третьої групи та потребує стороннього догляду, не є достатньою підставою для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Посилання апелянта на те, що підозрюваний має ряд хронічних захворювань та потребує регулярної противірусної терапії, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки стороною захисту не надано суду доказів на підтвердження неможливості утримання ОСОБА_6 під вартою у зв'язку із наявними у нього захворюваннями.
Твердження апелянта про недоведеність існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки слідчим у клопотання та слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі вказаний ризик не було покладено в обґрунтування рішення про продовження застосування запобіжного заходу.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують.
Крім того, положеннями ст. 407 КПК України не передбачено повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді, на вирішення питання щодо надання особі можливості користуватися платною послугою з доступу до Інтернету та голосової електронної комунікації за допомогою засобів IP-телефонії в умовах тримання під вартою, а відтак вимоги апеляційної скарги в цій частині задоволенню не підлягають.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193, 199, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києвавід 27 грудня 2023 року,- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3