Провадження № 22-ц/803/2145/24 Справа № 204/7688/23 Суддя у 1-й інстанції - Книш А.В Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
29 лютого 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2023 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У травні 2023 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписав заяву № б/н від 31 травня 2017 року. Свої зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконує, в зв'язку з чим, станом на 04 січня 2023 року має заборгованість 43 568,42 грн., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 35 641,88 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 7 926,54 грн..
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.
В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не дослідив належним чином розрахунок заборгованості у взаємозв'язку із Випискою по особовому рахунку позичальника та не вірно визначив суму фактично отриманих кредитних коштів. Крім того, апелянт вказує, що суд безпідставно відмовив у стягненні відсотків.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2023 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, умови кредитування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Так, в позовній заяві Банк посилається на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 31 травня 2017 року відповідач отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Разом з позовною заявою АТ КБ “ПриватБанк” надав розрахунок заборгованості за договором б/н від 31 травня 2017 року, з якого вбачається, що станом на 04 січня 2023 року відповідач має заборгованість 43 568,42 грн., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 35 641,88 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 7 926,54 грн.. При цьому, відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту, відсотками.
Вказане свідчить про безпідставність вимог про стягнення простроченого тіла кредиту через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті, так як доказів того, що відповідач брав на себе зобов'язання щодо сплати простроченого тіла кредиту та прострочених відсотків, Банком доведено не було.
Дослідивши зібрані у справі докази окремо й в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог Банку, оскільки жоден із наданих позивачем документів не підтверджує факту наявності заборгованості та її розміру.
Доводи апелянта в скарзі про те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином розрахунок заборгованості у взаємозв'язку із Випискою по особовому рахунку позичальника та не вірно визначив суму фактично отриманих кредитних коштів, а також те, що суд безпідставно відмовив у стягненні відсотків, - колегія суддів вважає необґрунтованими, безпідставними, та такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказів наявності у відповідача заборгованості та підстав нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту та простроченими відсотками, тоді як відсутня заборгованість за тілом кредиту, банком ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було.
Більш того, позивачем не розкрито таке поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту», його правова природа та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов'язку по його поверненню.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Банку.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді А.П. Барильська
Е.Л. Демченко