Провадження № 22-ц/803/2116/24 Справа № 205/10552/23 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д.В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
29 лютого 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2023 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -
У жовтні 2023 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим 07 березня 2019 року підписав заяву. Свої зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконує, в зв'язку з чим, станом на 28 травня 2023 року має заборгованість 120 773,64 грн., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 100 611,42 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 20 162,22 грн..
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2023 року задоволено частково позовні вимоги Банку, а саме стягнуто з відповідача заборгованість за простроченим тілом кредиту - 100 611,42 грн. та частково за відсотками в розмірі 1 494,74 грн.. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягуючи заборгованість за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. При цьому, частково стягуючи заборгованість за простроченими відсотками за період з 17 грудня 2021 року по 01 січня 2022 року суд вважав, що нарахування відсотків після вказаного дати є незаконним.
В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати в частині незадоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сторонами було погоджено оплату відсотків за користування кредитними коштами та розмір відсоткової ставки., а тому позивач має право на стягнення відсотків за період з 17 грудня 2021 року по 28 травня 2023 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2023 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині без змін, з наступних підстав.
Відмовляючи частково в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками, суд першої інстанції виходив з того, що паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем, діяв з 17 грудня 2021 року по 01 січня 2022 року, а тому нарахування відсотків поза межами вказаним періодом не допускається.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, матеріалами справи встановлено, що АТ КБ “ПриватБанк” на підтвердження своїх позовних вимог надало копію Анкети-Заяви від 07 березня 2019 року, відповідно до якої позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
Встановлено, що в порушення умов вказаного кредитного договору, відповідач допустив прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого, станом на 28 травня 2023 року за договором виникла заборгованість на загальну суму 120 773,64 грн., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 100 611,42 грн., заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом - 20 162,22 грн..
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит, будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути заборгованість частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Виписка по особових рахунках відповідача містить записи про операції, здійснені за вказаний період та має всі необхідні реквізити, передбачені п. 61 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України.
Встановивши вказані обставини справи, зокрема факт неналежного виконання взятих на себе кредитних зобов'язань, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Законність рішення в цій частині не перевіряється, так як не є предметом апеляційного оскарження.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду про часткове задоволення позовних вимог Банку про стягнення з відповідача відсотків, з огляду на наступне.
Згідно статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Згідно умов паспорту споживчого кредиту від 17 грудня 2021 року, який був підписаний ОСОБА_1 та діяв з 17 грудня 2021 року по 01 січня 2022 року, зазначено, що розмір відсотків за прострочене виконання зобов'язання складає 84 % річних.
Встановивши, що зі спливом строку, який був зазначений у паспорті споживчого кредиту, припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитним договором, а доказів додатково укладеної угоди позивачем надано не було, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що після 01 січня 2022 року у позивача відсутні правові для нараховування відсотків.
Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 1 494,74 грн. за період з 17 грудня 2021 року по 01 січня 2022 року.
Доводи апелянта в скарзі про те, що сторонами було погоджено оплату відсотків за користування кредитними коштами та розмір відсоткової ставки, а тому позивач має право на стягнення відсотків за період з 17 грудня 2021 року по 28 травня 2023 року, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення відсотків поза межами строку дії кредитного договору, так як зі спливом строку, який був зазначений у паспорті споживчого кредиту, припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитним договором, а доказів додатково укладеної угоди позивачем надано не було.
Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог Банку в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками.
Рішення в оскаржуваній частині як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Законність рішення в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту та частково відсотками, колегією суддів не перевіряється, так як не є предметом апеляційного оскарження.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” - залишити без задоволення.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді А.П. Барильська
Е.Л. Демченко