26 лютого 2024 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 756/11137/21
номер провадження 22-ц/824/2265/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача Щербань Д.М.,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Щербаня Дмитра Миколайовича
на рішення Оболонського районного суду м. Києва 29 серпня 2023 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва 29 вересня 2023 року /суддя Майбоженко А.М./
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксана Вікторівна про усунення перешкод у користуванні майном, вселення
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксана Вікторівна про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності, -
В липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмету позову від 18.07.2022 просив суд усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні належною йому на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_2 до неї і зобов'язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей квартири та не чинити перешкод у користуванні нею.
ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом КМНО Коротюк О.В. 01.09.2020 за реєстровим №472 на ім'я ОСОБА_2 , свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. 11.01.2012 на ім'я ОСОБА_5 і визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/9 частину спірної квартири.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва 29 серпня 2023 року позов задоволено частково.
Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво по право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. 11.01.2012 за реєстровим №8-13, видане ОСОБА_6 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в частині 1/18 частки квартири.
Визначено, що частка ОСОБА_6 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 мала становити 4/9 частки, з яких 1/3 частка набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1999 року, а 1/9 частка - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнано недійсним свідоцтво по право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. 11.01.2012 за реєстровим №8-15, видане ОСОБА_5 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в частині 1/18 частки квартири.
Визначено, що частка ОСОБА_5 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 мала становити 4/9 частки, з яких 1/3 частка набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1999 року, а 1/9 частка - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/9 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксаною Вікторівною 01.09.2020 за реєстровим №472 на ім'я ОСОБА_2 щодо спадкування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом зміни розміру успадкованої частки зазначеного майна до 4/9 частки.
Внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/18 частку квартири АДРЕСА_1 , зареєстроване у Реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.09.2020, номер запису про речове право 37986844, залишивши у його власності 4/9 частини цієї квартири.
У зв'язку із внесенням змін до свідоцтва про право на спадщину зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксану Вікторівну видати ОСОБА_2 нове свідоцтво про право на спадщину./ т. 5 а.с. 47-59/
Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва 29 вересня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 967 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят сім) гривень 42 копійки. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 421 (дві тисячі чотириста двадцять одна) гривень 42 копійки.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями, представник ОСОБА_2 - Щербань Д.М. звернувся з апеляційними скаргами, в яких просив рішення в частині задоволення зустрічного позову скасувати, відмовивши у задоволенні зустрічних позовних вимог. Додаткове рішення в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 14 000 скасувати, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 зазначені витрати.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме проігноровано заяву про застосування позовної давності та не застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 256, 257, 261 та 267 ЦК України. 17.06.2017 р. нотаріус винесла постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину. Суд не взяв до уваги, що об'єктивно саме з цього моменту позивач ОСОБА_1 дізнався про порушення його майнових прав на спадкове майно, адже у цій же постанові нотаріус зазначає про те, що інші спадкоємці ( ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ) прийняли спадщину. Вказував, що 11.01.2012 р. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 уже отримали свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_7 , тому позивач - ОСОБА_1 достовірно усвідомлював, що іншого способу захистити його права, окрім як пред'явлення позову про визнання його прав на спадкове майне не існує. Отже, строк позовної давності за позовом ОСОБА_1 сплив 17.06.2020 р. ОСОБА_1 подав до суду лише у грудні 2021 р. з пропуском строків давності та лише після того, як дізнався про позов ОСОБА_2 про виселення його із займаної квартири. Вказував також і на те, що суд вийшов за межі позовних вимог та задовольнив зустрічний позов в частині вимог про визнання права власності, про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину які ОСОБА_1 не заявляв, оскільки змінив предмет позовних вимог.
Щодо витрат на правову допомогу, вказував, що письмово подав до закінчення судових дебатів заяву про намір подати докази на підтвердження витрат на правову допомогу, після чого подав до суду належні та допустимі докази на підтвердження розміру витрат на правову допомогу. Висновок суду із посиланням на ч. 3 ст. 83 ЦПК України про необхідність подати до суду додаткову угоду № 2 та № 3 в строки встановлені для подання першої заяви по суті справи - не відповідають вимогам закону. Суд першої інстанції, безпідставно проігнорувавши вимоги ч. 4 ст. 141 ЦПК України, прийшов до необґрунтованих висновків про недотримання положень закону з огляду на невідповідність сум заявлених у попередньому розрахунку витрат та в детальному розрахунку витрат, поданому за підсумками розгляду справи. Суд не врахував істотне збільшення обсягів робіт адвоката, що безперечно не могло не потягнути також зростання її вартості, що сторони обумовили в додатковій угоді № 3. Суд першої інстанції в резолютивній частині додаткового рішення взагалі не вказав наслідків розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, хоча з висновків описово-мотивувальної частини цього рішення вбачається фактична відмова у стягненні з відповідача судових витрат на правову допомогу.
ОСОБА_1 звернувся з відзивами на апеляційні скарги, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів. Вказував, що рішенням суду від 21.08.2020 р. встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини. 08.04.2021 р. йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 , у зв'язку з неможливістю внесення змін до раніше виданих свідоцтв і саме з цієї дати почався відлік строку позовної давності. Отже строк позовної давності не пропущено. Щодо тверджень апеляційної скарги про вихід за межі позовних вимог, вказував, що обов'язок надати правову кваліфікацію покладено на суд, водночас, некоректне формулювання позовних вимог не може бути перешкодою для захисту порушеного права, отже судом першої інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення.
Вказував, що додаткове рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року по справі є законним та обґрунтованим, а доводи представника ОСОБА_2 - адвоката Щербаня Д.М. в апеляційній скарзі є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. З матеріалів справи та тексту оскаржуваного рішення чітко видно, що позовну заяву ОСОБА_2 подано до суду 23.08.2021, тобто після підписання між сторонами договору про надання правової допомоги та Додаткової угоди №2 від 09.07.2021, в якій розмір гонорару уже обумовлено у розмірі 14 000 грн., а у орієнтовному розрахунку (що міститься у позовній заяві) зазначено лише 8 000 грн таких витрат. При цьому, маючи підписану Додаткову угоду на момент звернення до суду, її копії не було надано і про її існування не зазначено, розмір витрат у позовній заяві і додатковій угоді відрізняються між собою. Крім того, неповідомлення учасником справи іншого учасника справи про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог позбавляє іншого учасника справи можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат. Суд законно та обґрунтовано вважав докази - Додаткову угоду №2 та Додаткову угоду №3 до договору про надання правової допомоги - не допустимими і не вбачав підстав для відшкодування коштів, обумовлених ними.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, судове рішення скасуванню в частині внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зобов'язання нотаріуса видати нове свідоцтво про право на спадщину, скасуванню додаткового рішення з відмовою у стягненні витрат, на підставі наступного.
Судом встановлено, що згідно ордеру №Г19484 від 20.09.1977 р. квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_7 на сім'ю з чотирьох осіб: власне ОСОБА_7 , її чоловіка ОСОБА_6 та синів ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (т.1 а.с.97).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1999 р. квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і ОСОБА_5 (в рівних долях) (т.1 а.с.100).
03.06.1999 р. право власності зареєстроване у Київському міському БТІ.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.
На момент смерті вона була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 .
Разом з нею за цією адресою на момент смерті також були зареєстровані ОСОБА_6 (чоловік померлої) і ОСОБА_5 (син померлої).
Спадщину після її смерті прийнято її чоловіком ОСОБА_6 (заява від 09.09.2011 р.) і сином ОСОБА_5 (фактично).
11.01.2012 р. державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. видано свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_6 і ОСОБА_5 на спадкове майно, а саме 1/3 частину спірної квартири, тобто кожному зі спадкоємців на 1/6 частину квартири.
Постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17.06.2017 р., 20.06.2018 р., ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 у зв'язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини та відсутністю факту прийняття майна.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31.08.2020 р. у справі за ун.№756/1608/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м. Києва про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і встановлено те, що ОСОБА_1 постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини (т.1 а.с.103-106).
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08.04.2021 р. ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 у зв'язку з неможливістю внесення змін до раніше виданих свідоцтв.
Ці обставини встановлені з матеріалів спадкової справи №1044/2011 щодо майна померлої ОСОБА_7 (т.1 а.с.205-250)
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 .
Згідно копії спадкової справи №408/2013, заведеної державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Іванець О.О. (т.1 а.с.168-203) вбачається, що єдиним його спадкоємцем є ОСОБА_4 , від імені якого його законний представник ОСОБА_8 05.04.2013 р. подала заяву про прийняття спадщини на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бурмакою І.П. 30.01.2013 р. за реєстровим №249.
Спадкові права ОСОБА_4 не оформлені, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09.06.2016 р. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з наявним арештом нерухомого майна.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 .
Спадкову справу щодо його майна заведено приватним нотаріусом КМНО Коротюк О.В. Копію спадкової справи долучено до матеріалів цивільної справи (т.3 і т.4 а.с.1-112).
З наданої спадкової справи вбачається, що 14.04.2016 р. ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Коротюк О.В. 09.03.2016 р. за реєстровим №307.
01.09.2020 р. приватним нотаріусом видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину спірної квартири.
09.09.2016 р. ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 на підставі закону та заповіту, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г. 12.03.2015 р. за реєстровим №641.
Постановою нотаріуса від 30.11.2016 р. відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з наявністю більш пізнього заповіту, складеного спадкодавцем і відсутності у нього права на обов'язкову частку у спадщині.
Щодо вимог ОСОБА_2 про усунення йому перешкод у користуванні квартирою та вселення, апелянт рішення суду першої інстанції не оскаржує, а тому воно не переглядається в цій частині.
Щодо вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов таких висновків.
Після смерті ОСОБА_7 , її частку у спірній квартирі (1/3) в рівних частках успадковано її чоловіком ОСОБА_6 і сином ОСОБА_5 , про що видано ним свідоцтва про право на спадщину від 11.01.2012 р.
Рішенням суду у справі №756/1608/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м. Києва про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і встановлено те, що ОСОБА_1 постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини.
Визначаючи недійсними свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , розподіляючи частки у спадщині, з урахуванням власності на 1/9 спірної квартири за ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно керувався вимогами ч. 3 ст. 1268 ЦК України, про те, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).
Отже, після смерті ОСОБА_7 її спадкоємцями першої черги були ОСОБА_6 (чоловік), ОСОБА_5 і ОСОБА_1 (діти). Всі ці особи є спадкоємцями першої черги і прийняли спадщину у порядку ст.ст.1268, 1269 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.1278 ЦК України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.
Таким чином, враховуючи те, що спадковим майном ОСОБА_7 є 1/3 частина спірної квартири, то при рівному поділі її між трьома спадкоємцями, частка кожного у спадщині мала складати 1/9 частину.
Доводи апеляційної скарги в цій частині щодо пропуску строку позовної давності, апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що встановлено, що ОСОБА_1 з червня 2009 року проживав разом з матір'ю, отже, є таким, що прийняв спадщину.
Вперше він звернувся за її оформленням у 2017 році і отримавши відмову за відсутністю доказів проживання разом зі спадкодавцем, звернувся з вимогами до суду про встановлення факту такого проживання. Рішенням суду від 21.08.2020 р. встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини. 08.04.2021 р. йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 , у зв'язку з неможливістю внесення змін до раніше виданих свідоцтв і саме з цієї дати почався відлік строку позовної давності.
Щодо визначення часток у праві власності на спірну квартиру, що не було заявлено у вимогах ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст.1301 ЦК України якою визначено механізм визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Так, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
В цій справі, враховуючи смерть двох спадкоємців ОСОБА_7 , суд першої інстанції обґрунтовано вважав доцільним застосувати механізм, визначений у ст.1301 ЦК України та визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані на ім'я ОСОБА_6 і ОСОБА_5 в частині 1/18 частки квартири (1/3:3=1/9 - розподіл спадщини між всіма спадкоємцями, 1/6-1/9=1/18 - різниця між часткою майна у свідоцтвах та дійсної долі кожного спадкоємця), одночасно визначивши, що частка ОСОБА_5 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 мала становити 4/9 частки, з яких 1/3 частка набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1999 року, а 1/9 частка - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Частка ОСОБА_6 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 мала становити 4/9 частки, з яких 1/3 частка набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1999 року, а 1/9 частка - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Необхідність визначення часток зумовлена тим, що спадкоємець померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 не оформив спадкових прав.
В цій частині доводи апеляційної скарги щодо виходу за межі позовних вимог, апеляційний суд відхиляє з огляду на принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Правильність визначення часток у спірній квартирі щодо померлих ОСОБА_6 і ОСОБА_5 має значення для подальшого оформлення спадщини їх спадкоємцями, з огляду на неможливість корегування судом записів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а також неможливість внесення змін щодо розміру часток у нього. Таке визначення часток померлих у спірній квартирі, на думку суду, сприятиме найбільш ефективному захисту прав іншого співвласника ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як титульного власника, який прийняв спадщину, але не оформив її.
Саме таким чином рішення суду першої інстанції внесе точність в розподіл часток, усуне подальші судові спори і буде зрозумілим для його виконання.
Водночас, слушними визнає суд апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги щодо меж розгляду позову в частині внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зобов'язання нотаріуса видати ОСОБА_2 нове свідоцтво про право на спадщину, оскільки зазначене фактично відноситься до порядку виконання рішення суду.
Так, як вірно зазначено судом першої інстанції, порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачено статтею 1300 ЦК України.
На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.
У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Отже, застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з'являться інші спадкоємці.
У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним.
У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.
Отже, апеляційний суд доходить висновків, що рішення суду за вимогами, які не були заявлені щодо зобов'язань нотаріуса вчинити дії, є передчасним і не позбавляє ОСОБА_1 на звернення безпосередньо з такими вимогами до нотаріуса.
Аналогічне стосується і державної реєстрації змін часток власності.
Таким чином, апеляційний суд доходить висновків про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.
Щодо додаткового рішення про відмову у стягненні судових витрат, суд першої інстанції керувався вимогами ч. 1, 4 ст. 83 ЦПК України, за якими позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Суд першої інстанції вказував на те, що позовну заяву ОСОБА_2 подано суду 23.08.2021, тобто після підписання між сторонами договору про надання правової допомоги Додаткової угоди №2 від 09.07.2021, в якій розмір гонорару уже обумовлено у розмірі 14 000 грн., а у орієнтовному розрахунку (що міститься у позовній заяві) зазначено лише 8 000 грн таких витрат. При цьому, маючи підписану Додаткову угоду на момент звернення до суду, її копії не було надано і про її існування не зазначено, розмір витрат у позовній заяві і додатковій угоді відрізняються між собою. Додаткова угода №3 від 18.01.2022 також не була подана безпосередньо після її укладання сторонами до суду і подана лише до заяви про ухвалення додаткового рішення.
На думку суду першої інстанції, положення ч.8 ст.141 ЦПК України стосуються подання протягом п'яти днів з моменту ухвалення рішення доказів на підтвердження витрат, які сторона понесла чи очікує понести після завершення справи з огляду на весь комплекс вчинених адвокатом дії на виконання доручення клієнта.
З огляду на зазначене вище, порушення порядку подання доказів, а саме Додаткової угоди №2 та Додаткової угоди №3 суд першої інстанції вважав ці докази не допустимими і не вбачав підстав для відшкодування коштів, обумовлених ними.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Так, справа у провадженні суду знаходиться з липня 2021 року.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Отже, докази щодо витрат можуть подаватись за наслідками розгляду справи, вони є уточнюючими, перелік робіт зазначається на момент ухвалення рішення, що і зумовлює необхідність укладення додаткових угод. Щодо невідповідності сум зазначених в основному договорі та додатковій угоді №2, зазначене може бути підставою для оцінки суми стягнення, а не відмови у прийнятті доказів понесених витрат.
Таким чином, додаткове рішення підлягає скасуванню.
Водночас, досліджуючи вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 14 000 грн, апеляційний суд вказує таке.
Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
Із заявлених позовних вимог, судом першої інстанції задоволено вимоги про вселення, водночас, судом першої інстанції самостійно розподілено частки, зокрема і ту, на вселення в яку претендує ОСОБА_2 , замість 1/18 змінено на 4/9, що фактично прийнято не на користь ОСОБА_2 . Також задоволено вимоги зустрічного позову, отже, витрати на правову допомогу стягненню не підлягають, оскільки фактично у вимогах ОСОБА_2 відмовлено.
Керуючись ст.ст. 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Щербаня Дмитра Миколайовича на рішення Оболонського районного суду м. Києва 29 серпня 2023 року - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва 29 серпня 2023 року - в частині внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/18 частку квартири АДРЕСА_1 , зареєстроване у Реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.09.2020, номер запису про речове право 37986844, залишивши у його власності 4/9 частини цієї квартири; зобов'язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксану Вікторівну видати ОСОБА_2 нове свідоцтво про право на спадщину скасувати.
В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва 29 серпня 2023 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Щербаня Дмитра Миколайовича на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва 29 вересня 2023 року - задовольнити частково.
Додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва 29 вересня 2023 року - скасувати, ухваливши нове про відмову у стягненні витрат на правову допомогу у повному обсязі.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: