26 лютого 2024 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 756/6294/19
номер провадження 22-ц/824/2276/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,
представник відповідача ОСОБА_2 ,
представник третьої особи Привала М.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , - ОСОБА_2
на рішення Оболонського районного суду м. Києва 14 березня 2023 року /суддя Луценко О.М./
у справі за позовом комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, Київська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва», треті особи: треті особи: Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, Київська міська рада, про визнання права власності за набувальною давністю, -
У травні 2019 року позивач через свого представника - адвоката Коваленка О.О. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Просив суд ухвалити рішення, яким: визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 ; передати неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Служби у справах дітей Оболонської районної у м. Києві держаної адміністрації для подальшого влаштування дітей до вирішення житлових умов їх батьком ОСОБА_3 .
13.10.2022 р. ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 через свого представника - адвоката Кузьміна Д.В. подали до суду зустрічну позовну заяву про визнання права власності за набувальною давністю. Просили суд визнати право власності в рівних долях на однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , за набувальною давністю.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва 14 березня 2023 року задоволено частково. Визнано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини вимог первісного позову - відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат. /т. 3 а.с. 23-38/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати, задовольнивши зустрічні позовні вимоги.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не надано оцінки обставинам справи, зокрема те, що керівництвом ЖЕК-6 не були здійснені заходи на виселення ОСОБА_7 з квартири, а тому, відповідно, він набув законних підстав на проживання за вказаною адресою. Відсутність правовстановлюючих документів у спадкоємців пов'язано з раптовою смертю ОСОБА_7 , а через декілька місяців і його рідної доньки ОСОБА_8 .. На момент смерті тестя та дружини ОСОБА_3 в 2016 році не знав і не міг знати, що ОСОБА_7 не є власником даної квартири, він продовжував фактично і відкрито користуватися даною квартирою. Також вказував, що документи, долучені до позову, не оформлені у відповідності до вимог ст. 95 ЦПК України та Наказу Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року №1000/5 «Про затвердження Правил організації діловодства», а тому, не мають юридичної сили. Матеріали справи не містять жодного документа які засвідчують, що квартира АДРЕСА_1 була передана позивачу (за первісним позовом) на баланс в господарське управління та доказів що спірна квартира на даний час є службовою. Крім того, ЖЕК- 6, який був розпорядником даного майна втратив фактичний і правовий зв'язок зі спірною квартирою, не цікавився її станом і правовою долею, не виконував обов'язки власника з утримання майна. Враховуючи, що ОСОБА_7 був звільнений з роботи 29.09.1995 року, а в ордері зазначено, що квартира надається на час його роботи в ЖЕК-6, при цьому позов поданий 10.05.2019 року, отже, позовна давність до вимоги про виселення спливла 29.05.1998 року тобто до смерті ОСОБА_7 і до набрання чинності ЦК України. Вказував, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є неповнолітньою особою (17 років), позбавлення його права користування житлом є втручанням у право на житло в розумінні положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судом першої інстанції проігнорований той факт, що ОСОБА_3 звертався до нотаріуса з метою отримання квартири у спадщину і це є доказом добросовісності заявника про те, що він в момент заволодіння не знав (і не міг знати) про неправомірність заволодіння майном. На час вирішення даного спору судом спірна квартира перетворилася на задавнене майно. Таким чином, виходячи з презумпції правомірності правочину, суд першої інстанції зобов'язаний був виходити з того, що безтитульне користування квартирою, яке заперечується у цьому спорі, не обмежувалось та не здійснювались будь які заходи за правилами ЦК УРСР протягом тривалого періоду часу, правові наслідки виконання такого користування квартирою тривалий період ніким не заперечувалися, допоки позивач за первісним позовом не звернулися за захистом свого начебто порушеного права.
Представник КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» Гусєва М.В. звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Вказувала, що згідно довідки, наданої Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» від 25.01.2017 №78/631 однокімнатна квартира АДРЕСА_1 має статус службової. Особовий рахунок значиться за ОСОБА_7 , який помер. При обстеженні спірної квартири представниками позивача було виявлено, по в даній квартирі проживає зять померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_3 . На момент обстеження діти були відсутні. Зі слів ОСОБА_3 вони знаходились на відпочинку. Доказів проживання дітей в спірній квартирі надано не було. Відсутність ордеру, виданого на відповідача ОСОБА_3 , відсутність реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 , свідчить про те, що відповідач ОСОБА_3 підлягає виселенню з житлового приміщення за вказаною адресою без надання іншого житлового приміщення. Вказувала, що позов про виселення є негаторним. Проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа.
Представник Оболонської РДА М. Привала звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність її доводів. Вказувала, що станом на сьогодні статус спірної квартири не змінений, колишній наймач згоди на вселення не давав, відповідач не зареєстрований і незаконно користується квартирою.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з відмовою у вимогах, на підставі наступного.
Судом встановлено, що згідно наказу Управління житлового господарства №148-к від 20.07.1987 ОСОБА_7 було прийнято на роботу на посаду майстра технічної дільниці ЖЕК-12 з 12.07.1987 (т. 1, а.с. 16).
Відповідно до ордеру про право на заняття службового жилого приміщення №00798, виданого 15.06.1995 Виконавчим комітетом Мінської районної Ради народних депутатів, ОСОБА_7 , який працює майстром ЖЕК №6, надається службове приміщення на період роботи на даній посаді, сім'я якого складається з 1 людини, на право заняття жилої площі 15,4 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 18).
Згідно з наказом Державного комунального управління житлового господарства №16-к від 29.01.1996 ОСОБА_7 , майстра ЖЕК-6, було звільнено 29 вересня 1995 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності; підстава: заява ОСОБА_7 , довідка поліклініки МСЕ №203984 (т. 1, а.с. 22). Даним наказом також було вирішено: по службовому приміщенню розглянути законність зайнятої площі ОСОБА_7 .
Як убачається з довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 25.01.2017 у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (службова) з 05.10.2004 зареєстрована ОСОБА_6 , 1967 року народження (т. 1, а.с. 24).
Згідно з довідкою Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 14.06.2017 ОСОБА_7 дійсно був зареєстрований 13.07.1995 за адресою: АДРЕСА_2 та знятий з реєстраційного обліку у зв'язку зі смертю в листопаді 2016 року. Його дочка ОСОБА_9 за вказаною адресою не зареєстрована та не була зареєстрована раніше (т. 1, а.с. 25).
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (т. 1, а.с. 157).
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є донькою ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (т. 1, а.с. 140).
Судом встановлено, що ОСОБА_10 після укладення шлюбу з ОСОБА_11 змінила прізвище на « ОСОБА_11 » (т. 1, а.с. 141), а також після укладення шлюбу з ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_12 » (т. 1, а.с. 142).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 1, а.с. 27, а.с. 158).
Відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_8 (т. 1, а.с. 148).
Відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_8 (т. 1, а.с. 146).
Відповідно до розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41 «Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесено до сфери управління Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації» (т. 1, а.с. 11-12) та Розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 08.07.202015 №349 «Про внесення змін у додатки 1-4 до розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41» (т. 1, а.с. 10) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва».
КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» видало припис №57 від 16.02.2017, адресований ОСОБА_3 , зі змісту якого вбачається, що адміністрація ЖЕД-507 пропонує йому надати в термін до 21.02.2017 документи, що дають право на вселення та користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_3 . У разі ненадання в зазначений термін відповідних документів, звільнити займане житлове приміщення, здавши до 25.02.2017 ключі від квартири до адміністрації ЖЕД-507. В іншому випадку будуть вжиті заходи, відповідно до чинного законодавства України (т. 1, а.с. 28).
КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» видало припис №59 від 16.02.2017, адресований ОСОБА_6 , зі змісту якого вбачається, що адміністрація ЖЕД-507 пропонує її в термін до 21.02.2017 надати документи, що дають право на вселення та користування службовим житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_3 . У разі ненадання в зазначений термін відповідних документів, звільнити займане житлове приміщення, здавши до 25.02.2017 ключі від квартири до адміністрації ЖЕД-507. В іншому випадку будуть вжиті заходи, відповідно до чинного законодавства України (т. 1, а.с. 29).
Відповідно до акту №66 від 16.02.2017, складеного комісією ЖЕД-507, при виході на квартиру АДРЕСА_1 для вручення припису на виселення з службової квартири ОСОБА_6 вручити припис не було можливим у зв'язку з її відсутністю. Зі слів громадянина ОСОБА_3 за даною адресою громадянка ОСОБА_6 не проживає (т. 1, а.с. 30).
Окрім того, відповідно до акту від 07.04.2017, складеного комісією ЖЕД-507, останні перевірили умови виконання припису №57 від 16.02.2017 про звільнення службового житла кв. АДРЕСА_1 . При комісійному обстеженні встановлено, що ОСОБА_3 займає службове приміщення без дозвільних документів. Таким чином умови припису про звільнення службового житла не виконано (т. 1, а.с. 31).
Згідно акту від 07.04.2017, складеного комісією ЖЕД-507, при відвіданні квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 була відсутня. Зі слів сусідів квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_13 ОСОБА_6 за даною адресою не проживає більше п'яти років (т. 1, а.с. 32).
Відповідно до акту від 14.06.2017, складеного комісією ЖЕД-507, остання перевірила повторно виконання приписів №57, №59 від 16.02.2017 про звільнення службової квартири АДРЕСА_1 . При комісійному обстеженні було встановлено, що в службовій квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_3 без дітей. З його слів діти знаходяться на відпочинку в селі. На момент обстеження ОСОБА_6 була відсутня. Станом на 14.06.2017 умови приписів №57, №59 від 16.02.2017 не виконані (т. 1, а.с. 33).
Згідно з актом від 15.08.2022, складеного комісією ОД-504, при відвіданні квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 був відсутній. Зі слів сусідів квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_13 ОСОБА_3 мешкає за даною адресою зі співмешканкою. Діти на даний час не проживають (т. 2, а.с. 120).
Як убачається з посвідчення про взяття на облік бездомної особи ОСОБА_3 дійсно перебуває на обліку в Центрі обліку бездомних осіб як особа, яка не має постійного місця проживання і місце проживання/перебування якої може бути зареєстроване за місцезнаходженням Центру обліку бездомних громадян за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1, а.с. 174).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 17.10.2022 права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , не зареєстровані (т. 2, а.с. 174).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 17.10.2022 права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , не зареєстровані (т. 2, а.с. 172).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 17.10.2022 права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за ОСОБА_4 не зареєстровані (т. 2, а.с. 173).
Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) своїм листом від 04.07.2017 повідомили ОСОБА_3 , що за дорученням Київського міського голови Кличка В.В. розглянуто його звернення з житлового питання. За даними єдиного загальноміського автоматизованого банку даних «Квартоблік» ОСОБА_3 в місті Києві на квартирному обліку не перебуває, правових підстав для надання житла з державного житлового фонду міста немає.
16.02.2017 адміністрацією ЖЕД-507 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» ОСОБА_3 направлено припис №57 про надання документів, які надають право на вселення та користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки відповідних документів ОСОБА_3 не було надано, 02.06.2017 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» подала позов до суду про виселення ОСОБА_3 із службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення (т. 1, а.с. 179-180).
Також, Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) своїм листом від 07.07.2017 повідомили ОСОБА_3 , що за дорученням Київського міського голови Кличка В.В. розглянуто його звернення з житлового питання. Серед іншого повідомлено, що 05.07.2017 на особистому прийомі в Департаменті ОСОБА_3 надано необхідні роз'яснення з поставлених житлових питань (т.1, а.с. 181-182).
05.12.2017 ОСОБА_3 подано до голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації Цибульщака О.Л. заяву про взяття на квартирний облік (т. 1, а.с. 183).
27.01.2018 ОСОБА_3 подано до голови Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації Шкуро М.Ю. заяву про взяття на квартирний облік (т. 1, а.с. 186).
Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 05.05.2017 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 з 07.03.2017 (т. 1, а.с. 184). Це будинок соціального піклування.
Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 31.08.2018 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , не має зареєстрованого місця проживання (т. 1, а.с. 185).
Як убачається з довідки, виданої Оболонським районним у м. Києві центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 06.07.2017, ОСОБА_3 виховує двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та перебуває на обліку в Оболонському районному у м. Києві центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді як така, що опинилася в складних життєвих обставинах з 02.02.2017. Сім'я ОСОБА_3 отримувала послуги в форматі соціального супроводу з 24.02.2017 по 25.06.2017 (т. 1, а.с. 189).
Згідно акту від 22.07.2017, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_3 , останні підтвердили факт того, що ОСОБА_3 , 1981 року народження, ОСОБА_5 , 2003 року народження, та ОСОБА_4 , 2005 року народження, дійсно проживали у період з грудня 2007 року по теперішній час у житловому приміщенні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а.с. 171).
Як убачається з довідки КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» від 22.11.2022 у комунальному підприємстві ведеться контрольний список працівників підприємства на отримання службового житла. На даний час в контрольному списку перебуває 22 чоловіка, які працюють у сфері житлового господарства майже 30 років. Перший працівник у контрольному списку на отримання службового житла у сфері житлового господарства працює з 20.11.1991 по теперішній час (стаж роботи 30 років) (т. 2, а.с. 234).
Щодо вимог первісного позову.
Щодо вимог про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 рішення не переглядаються, оскільки апелянтами фактично не оскаржується.
Щодо вимог про виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 .
Судом установлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 має статус службової.
Задовольняючи вимоги про виселення, суд першої інстанції керувався вимогами ч. 1 ст. 61 ЖК України про те, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Стаття 64 ЖК УРСР передбачає, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що володільцем такого житла залишається його власник. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов'язана звільнити надане ним житлове приміщення.
Відповідно до розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41 «Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесено до сфери управління Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації» та Розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 08.07.202015 №349 «Про внесення змін у додатки 1-4 до розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41» житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва».
Як зазначалось вище, спірна квартира має статус службової.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 124 ЖК УРСР України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 99 ЖК Української РСР піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім'ї, а також тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом, - в адміністративному порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.
З урахуванням того, що спірна квартира має статус службового житла, право наймача ОСОБА_7 на її зайняття припинилося, суд першої інстанції дійшов висновків, що відповідачі не набули права користування спірним житлом у встановленому законом порядку, отже, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають у спірній квартирі без належної правової підстави.
За вказаних обставин, оскільки відповідачі проживають у спірній квартирі без законних підстав, а позивач позбавлений можливості реалізувати своє право користування і розпорядження майном, як закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення, а тому суд першої інстанції дійшов висновків, що позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З таким рішення суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується з таких підстав.
Як вірно встановлено, спірна квартира має статус службової, водночас, виселяючи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції не встановив незаконності їх вселення.
Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Водночас, в ході розгляду справи не спростовані вказані позивачами за зустрічним позовом обставини вселення з грудня 2007 року доньки ОСОБА_7 - ОСОБА_14 з чоловіком ОСОБА_3 та дітьми, про що 22.07.2017 р. складено акт мешканцями квартир АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 . /т. 2 а.с. 171/ Після смерті ОСОБА_8 , сім'я продовжила там проживати.
Як убачається з посвідчення про взяття на облік бездомної особи ОСОБА_3 дійсно перебуває на обліку в Центрі обліку бездомних осіб як особа, яка не має постійного місця проживання і місце проживання/перебування якої може бути зареєстроване за місцезнаходженням Центру обліку бездомних громадян за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1, а.с. 174).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 17.10.2022 права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , не зареєстровані (т. 2, а.с. 174).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 17.10.2022 права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , не зареєстровані (т. 2, а.с. 172).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 17.10.2022 права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за ОСОБА_4 не зареєстровані (т. 2, а.с. 173).
Вказаним обставинам не надано належної оцінки судом першої інстанції.
Статтею 47 Конституції України та ст. 9 ЖК УРСР гарантовано право громадянина на житло. Ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом. Житлові права охороняються законом, за виключенням випадків, коли вони здійснюються усупереч з призначенням цих прав або з порушенням прав інших громадян чи прав державних і громадських організацій.
Стаття 64 ЖК УРСР передбачає, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належить чоловік (дружина) наймача, їх діти і батьки.
Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.
Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).
Відповідно до вимог статті 47 Конституції України, держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з ч. 4, 5 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.07.2012 року №6-60цс-12 у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР).
Окрім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР).
При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Установлено і не спростовано належними доказами, що відповідачі проживають у спірній квартирі зі згоди наймача з грудня 2007 року, не мають іншого житла, знаходяться у складних життєвих обставинах.
Отже, оцінюючи пропорційність виселення без надання іншого житлового приміщення, апеляційний суд зважає на те, що протягом десяти років жодних претензій щодо проживання відповідачів у спірній квартирі ніхто не заявляв, вони постійно там проживають, несуть тягар утримання майна, знаходяться в складних життєвих обставинах і вселились у спірну квартиру за згодою наймача, при його житті.
Таким чином, виселення без надання іншого житлового приміщення буде ставити надмірний тягар для ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не можу вважатись необхідним у демократичному суспільстві, не буде відповідати нагальній суспільній необхідності, та не є співрозмірним із переслідуваною метою з огляду на давність правовідносин.
З огляду на те, що позивачами не пропонується інше житло, апеляційний суд у позові в цій частині відмовляє.
Щодо вимог зустрічного позову про визнання права власності за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі за зустрічним позовом посилалися на те, що вони з грудня 2007 року (15 років) проживають у спірній квартирі, відповідач ОСОБА_3 сплачував за користування комунальними послугами, за власні кошти утримував квартиру та прибудинкову територію, що підтверджується відповідними доказами наявними в матеріалах справи, тому є всі підстави для визнання за позивачами за зустрічним позовом права власності на спірну квартиру за набувальною давністю.
Відмовляючи у вказаних вимогах, суд першої інстанції вірно керувався нормами ст. 41 Конституції України яка визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За нормою ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
У відповідності до вказаної статті володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України).
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз. 2 ч.3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
До вказаних висновків прийшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).
У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Посилання позивачів за зустрічним позовом на те, що вони є такими, що набули у власність спірну квартиру за набувальною давністю не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки як вірно встановлено судом першої інстанції, квартира віднесена до категорії службового житла, і позивачі набули права користування вказаною квартирою як члени сім'ї особи, якій спірну квартиру було надано згідно ордеру на право зайняття службового приміщення як єдиною підставою зайняття житлового приміщення.
Будь-яких доказів того, що спірна квартира не має власника, або її власник невідомий, або докази відмови власника від права власності на спірну квартиру суду також надано не було.
Крім того, п.п. 5, 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37 передбачений особливий порядок обліку службових приміщень та виключення жилих приміщень з числа службових.
Так, облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень. Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадять також відповідні підприємства, установи, організації.
Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зутрічних позовних вимог.
Доводи апелянтів стосовно належного користування квартирою, оплати спожитих комунальних послуг тощо не спростовують висновків суду, оскільки сам по собі факт проживання позивачів у спірній квартирі, утримання її в належному стані та здійснення оплати житлово-комунальних послуг не є підставою для виникнення у них права власності за набувальною давністю, оскільки спірне житло має статус службового.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності документів, що квартира АДРЕСА_1 була передана позивачу на баланс в господарське управління та доказів що спірна квартира на даний час є службовою, а ЖЕК- 6, який був розпорядником даного майна втратив фактичний і правовий зв'язок зі спірною квартирою, спростовані в ході розгляду справи в суді першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підлягає 2881, 50 грн в рівних частинах, тобто по 960, 50 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва 14 березня 2023 року - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва 14 березня 2023 року - скасувати в частині виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 і у задоволенні цієї вимоги відмовити.
В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва 14 березня 2023 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 2881, 50 грн в рівних частинах, тобто по 960, 50 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: