Постанова
Іменем України
20 лютого 2024 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/4414/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
за участю секретаря Марченка М. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Оболонського районного суду м. Києва
від 14 листопада 2023 року
в складі судді Діденка Є. В.
у цивільній справі №756/8033/23 Оболонського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
про визнання незаконним наказу про відрахування, визнання недійсним договору про надання освітніх послуг та відшкодування шкоди
29 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (далі - НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського», Університет), в якому просив:
визнати незаконним та скасувати наказ ректора НТУУ "КПІ ім. І. Сікорського» про відрахування №167-с від 27.01.2022;
визнати недійсним договір про надання платних освітніх послуг №158-19;
стягнути з відповідача боргове зобов'язання в сумі 7 500 грн та боргове зобов'язання в сумі 7 500 грн, у зв'язку з вчинення правочину під впливом обману, згідно з ч. 2 ст. 230 ЦК України;
стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07.08.2017 наказом ректора Університету його було зараховано до складу здобувачів вищої освіти за державним замовлення до НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського», фізико-математичний факультет, спеціальність 111 - математика. У період зимової сесії 2019-2020 років він успішно склав іспити з усіх навчальних дисциплін. 21.01.2020 декан факультету повідомив йому, що він не склав іспити та відрахований; шляхом обману зобов'язав укласти договір про надання освітніх послуг №158-19 на платній основі. 27.01.2020 ректор на підставі подання декана видав наказ №167-с про відрахування зі складу здобувачів освіти за невиконання індивідуального навчального плану.
Зазначав, що ніякого індивідуального навчального плану він не підписував, тому відрахування вважає незаконним. Договір про надання освітніх послуг №158-19 за рахунок коштів фізичних осіб він уклав під впливом обману, оскільки йому погрожували, що у разі відмови укласти договір, він взагалі залишиться без освіти, тому під тиском він уклав вказаний договір, хоча своє відрахування вважав незаконним. Вказаний договір підписаний 21.01.2020, тоді як наказ про відрахування виданий 27.01.2020, що вказує на те, що його спочатку змусили підписати оспорюваний договір, а потім вже відрахували. Для продовження навчання він сплачував по 1 500 грн щомісячно з лютого по червень 2020 року і всього сплатив 7 500 грн.
На думку позивача, оскільки договір укладений під впливом обману, то на підставі ч. 2 ст. 230 ЦК України відповідач повинен сплатити йому додатково 7 500 грн.
Також посилався на те, що незаконними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 10 000 грн.
Відповідач позов не визнав з тих підстав, що існували підстави для відрахування ОСОБА_1 за не виконання індивідуального навчального плану, який розроблений та затверджений Університетом на певний навчальний рік. Додав, що індивідуальний навчальний план вважається виконаним здобувачем, якщо отримано позитивні результати семестрового контролю (більше 60 балів за 100-бальною школою) з навчальних дисциплін, передбачених індивідуальним навчальним планом, у терміни, встановлені графіком навчального процесу.
Вказував, що під час зимової сесії 2019-2020 навчального року за результатами проходження заходів семестрового контролю у позивача виникла академічна заборгованість з двох навчальних дисциплін, яку позивач не ліквідував. А тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу про відрахування.
Щодо вимог про визнання недійсним договору про надання освітніх послуг відповідач заперечив з тих підстав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення цього договору під впливом обману. Також зазначив, що є безпідставними доводи позивача про те, що підписання Договору про надання освітніх послуг передувало його відрахуванню, оскільки необхідність підписання та укладання такого договору виникла у зв'язку з поновленням ОСОБА_1 на навчання після відрахування.
Звернув увагу, що після відрахування з Університету позивач подав заяву про поновлення до складу студентів і наказом від 31.01.2020 його було поновлено до НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського» з 03 лютого 2020 року, у зв'язку з чим і було укладено Договір №158-19 про надання освітніх послуг від 03.02.2020, пунктом 1 якого строк надання освітньої послуги з 03.02.2020 по 30.06.2021. Надана позивачем копія Договору №158-19 датована 21.01.2020 не є належним та допустимим доказом в підтвердження обставин, на які посилається позивач.
Вказав, що оскільки відсутні підстави для визнання недійсним договору про надання освітніх послуг, то й відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення боргового зобов'язання. Відсутні підстави і для відшкодування моральної шкоди, оскільки позовна заява не містить жодних доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, як і не містить належного обґрунтування щодо її розміру.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року витребувано у відповідача такі документи: оригінал договору №158-19 про надання освітніх послуг, укладений з ОСОБА_1 , від 03.02.2020; належним чином засвідчене Положення або інші документи, на підставі яких було затверджено індивідуальний навчальний план для ОСОБА_1 , примірник такого плану, які були чинними станом на 27.01.2020.
Також витребувано у позивача оригінал договору №158-19 про надання освітніх послуг, укладений з ОСОБА_1 , від 21.01.2020.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції неправомірно витребував у відповідача докази, а саме індивідуальний навчальний план, та долучив його до справи, оскільки всі докази відповідач повинен був надати разом з відзивом на позовну заяву, чого зроблено не було. А згідно з ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд з власної ініціативи не може збирати докази, що стосуються предмета спору.
Суд незаконно долучив до матеріалів справи наданий відповідачем індивідуальний навчальний план, не маючи доказів підтвердження від відповідача щодо направлення такого доказу позивачу, чим порушив положення ч. 8, ч. 9 ст. 83 ЦПК України. Додав, що суд позбавив його можливості ознайомитися з наданим відповідачем доказом, а також надати свої клопотання, доводи та заперечення проти цього доказу, оскільки не розглянув його клопотання про розгляд справи з повідомленням учасників справи про день, час та місце судового засідання, а після отримання від відповідача витребуваних доказів ухвалив оскаржуване рішення.
Судом першої інстанції невірно встановлено, що позивачу було затверджено індивідуальний навчальний план на 2019/2020 навчальний рік і невірно зроблений висновок про належність підпису позивачу, який міститься в такому плані, оскільки суд не володіє спеціальними знаннями у сфері почеркознавства.
Вважав, що суд повинен був роз'яснити йому право заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для вирішення питання про відповідність його підпису в індивідуальному навчальному плані на 2019/2020 навчальний рік і тільки після отримання відповідного висновку експерта вирішувати питання про належність чи неналежність підпису.
Зауважив, що всі надані відповідачем докази на підтвердження заперечень проти позову завірені, окрім індивідуального навчального плану на 2019/2020 навчальний рік, що суперечить вимогам ст. 95 ЦПК України. На думку скаржника, за таких обставин відсутні підстави вважати індивідуальний навчальний план на 2019/2020 навчальний рік належним та допустимим доказом.
Суд безпідставно відхилив його доводи, щодо укладення договору про надання освітніх послуг саме 21.01.2020, як і безпідставно поклав обов'язок доведення того, що цей договір є таким, що укладений 21.01.2020, тоді як згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Суд також безпідставно взяв до уваги доводи відповідача, щодо виникнення академічної заборгованості, оскільки вони спростовуються копією диплома.
Також суд не врахував, що академічна заборгованість не є підставою для відрахування з університету, згідно ст. 46 Закону України «Про вищу освіту». Тому за таких обставин суд не мав підстав приймати до уваги заліково-екзаменаційні відомості та застосовувати термін "академічна заборгованість".
Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги зазначив обставини, які на думку позивача, свідчать про укладення ним Договору освітніх послуг під впливом обману та наявність у зв'язку з цим у відповідача обов'язку відшкодувати спричинені цим збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду.
За наведених обставин просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14.11.2023 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Також в апеляційній скарзі просив скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20.09.2023 в частині витребування доказів у відповідача.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, в якому посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги, просив рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній. Пояснив, що метою укладення між сторонами оспорюваного договору було прагнення отримання вищої освіти. Вважав, що у разі визнання недійсним оспорюваного договору про надання освітніх послуг, лише у однієї сторони правочину виникає обов'язок повернення того, що отримано за договором. А саме у відповідача виникає обов'язок повернення отриманих за таким договором коштів, та не може поставити під сумнів дійсність диплому, отриманого позивачем за цим недійсним правочином.
Представник відповідача - Казьмірова І. В. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наказом ректора від 07.08.2017 №2431-с ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу фізико-математичного факультету НТУУ «КПІ ім.І. Сікорського», спеціальність 111 - математика, денної форми навчання за державним замовленням.
Відповідачем, відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про вищу освіту», на основі навчального плану, для кожного здобувача вищої освіти розробляються та затверджуються індивідуальні навчальні плани на кожний навчальний рік.
Позивачу було затверджено індивідуальний навчальний план на 2019/2020 навчальний рік із зазначенням обсягу навчання та кількості балів. Згідно індивідуального навчального плану, останній вважається виконаним здобувачем, якщо отримано позитивні результати семестрового контролю (більше 60 балів за 100-бальною шкалою) з навчальних дисциплін (освітніх компонентів), передбачених індивідуальним навчальним планом, у терміни, встановлені графіком навчального процесу. У випадку виникнення академічної заборгованості за результатами проходження заходів семестрового контролю (в основній відомості отримано оцінки «не з'явився», «не допущено», «незадовільно»), вона ліквідована у встановлені в Університеті терміни з позитивним результатом (більше 60 балів за 100-бальною шкалою).
З матеріалів справи вбачається, що індивідуальний навчальний план на 2019/2020 навчальний рік відносно ОСОБА_1 відповідачем було надано на ухвалу суду від 20.09.2023 про витребування доказів (а. с. 105-109).
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що суд першої інстанції з власної ініціативи не мав підстав витребувати у відповідача докази, зокрема індивідуальний навчальний план на 2019/2020 навчальний рік, та долучати його до справи, оскільки всі докази відповідач повинен був подати разом з відзивом на позовну заяву.
Колегія суддів відхиляє такі доводи позивача, з огляду на наступне.
Як вже вказувалося вище, ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20.09.2023 витребувано у відповідача індивідуальний навчальний план ОСОБА_1 на 2019/2020 навчальний рік.
В ухвалі від 20.09.2023 про витребування доказів суд зазначив, що відповідач, як на законну підставу відрахування ОСОБА_1 з Університету, у відзиві на позовну заяву посилається на не виконання ним індивідуального навчального плану на 2019/2020 навчальний рік під час зимової сесії, але на підтвердження цих обставин надав Положення про відрахування, переривання навчання, переведення і поновлення здобувачів вищої освіти в КПІ ім. І. Сікорського станом на 03.02.2020. Тобто після прийняття рішення про відрахування позивача
Також в ухвалі суд зазначив, що за таких обставин та у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України, а також з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи необхідно витребувати у НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського» документи, на підставі яких затверджено індивідуальний навчальний план на 2019/2020 навчальний рік для ОСОБА_1 .
Так, згідно з ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно витребувано у відповідача доказ - документи, на підставі яких затверджено індивідуальний навчальний план на 2019/2020 навчальний рік для ОСОБА_1 та долучено такий доказ до матеріалів справи. Таке право на збирання доказів судом реалізовано з дотриманням принципу диспозитивності цивільного судочинства, як то передбачено ч. 2 ст. 13 ЦПК України (інші випадки передбачені цим Кодексом, яким є ч. 7 ст. 81).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо незаконності висновку суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування наказу про відрахування, оскільки відповідачем такі твердження позивача спростовано належними та достатніми доказами.
Так, відповідно до заліково-екзаменаційних відомостей №47 від 17.01.2020, №43 від 10.01.2020 ОСОБА_1 отримав: за дисципліною «теорія ймовірностей» (екзамен) - 40 балів (незадовільно), за дисципліною «функціональний аналіз» (екзамен) - 30 балів (незадовільно).
Згідно із додатковими заліково-екзаменаційними відомостями №47-1 від 21.01.2020, № 43-1 від 21.01.2020 (перше перескладання), позивач отримав: за дисципліною «теорія ймовірностей» (екзамен) - 45 балів (незадовільно), за дисципліною «функціональний аналіз» (екзамен) - 10 балів (незадовільно).
Після цього, позивач звернувся до відповідача із заявою (дата подання відсутня), у якій просив зарахувати його на навчання на контрактній основі.
Наказом ректора №167-с від 27.01.2020, ОСОБА_1 відраховано за невиконання індивідуального навчального плану з 27.01.2020.
Наказом ректора №407-с від 31.01.2020 вирішено поновити ОСОБА_1 студентом 3 курсу за договором за рахунок коштів фізичних осіб, академічну заборгованість ліквідувати до 28.02.2020.
Згідно з договором про надання освітніх послуг №158-19, навчання позивача на денній формі навчання за спеціальністю 111 математика на платній основі, вартість навчання 1 500 грн за перший рік.
Відповідно до наданих позивачем квитанцій, а саме з лютого по червень 2020 року останній сплачував по 1 500 грн, щомісячно за навчання, всього на суму 7 500 грн.
Наказом ректора №2047-с від 31.08.2020 ОСОБА_1 вирішено перевести на навчання за державним замовленням, у зв?язку з наявністю бюджетного місця.
Згідно з наказом ректора №1612-с від 22.06.2021, ОСОБА_1 присуджено ступінь бакалавра за спеціальністю 111 Математика, у зв?язку із завершенням навчання.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про вищу освіту", законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
Відповідно до статті 53 Конституції України, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Стаття 63 Закону України "Про вищу освіту" визначає обов'язки осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, зокрема, дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу вищої освіти; виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями; виконувати вимоги освітньої (наукової) програми (індивідуального навчального плану (за наявності), дотримуючись академічної доброчесності, та досягати визначених для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання.
Підстави для відрахування здобувача вищої освіти передбачені частиною першою статті 46 Закону України "Про вищу освіту", зокрема, такою є не виконання індивідуального навчального плану.
Також, згідно з пунктом 14 Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 15.07.1996 №245, який є чинним, студент може бути відрахований з вищого навчального закладу за академічну неуспішність.
Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Верховний Суд, застосовуючи положення ст. 230 ЦК України, в своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у разі навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує про їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається неправдива інформація, або замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі обставини й наслідки правочину, які насправді настати не можуть.
Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).
Суд першої інстанції, встановивши вищенаведені обставини справи, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, а також здійснивши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи прийняття або відхилення кожного доказу у справі, дійшов правильних висновків, що позивача законно відраховано через не виконання ним індивідуального навчального плану на 2019/2020 навчальний рік та те, що позивачем не надано доказів укладення оспорюваного договору під впливом обману або під примусом, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
До того ж, суд першої інстанції надав оцінку твердженням позивача про те, що Договір про надання освітніх послуг укладено між сторонами 21.01.2020, тобто ще до видання наказу від 27.01.2020 про відрахування, а саме оглянувши та порівнявши надані як позивачем, так і відповідачем надані примірники Договору про надання освітніх послуг №158-19, та зазначив, що на примірнику договору, наданого позивачем, ручкою вказана дата - 21.01.2020, а на примірнику, наданого відповідачем, ручкою вказана дата - 03.02.2020; в іншому обидва примірники містять однакові умови.
Щодо доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги наданий відповідачем на виконання ухвали суду від 20.09.2023 доказ - індивідуальний навчальний план на 2019/2020 навчальний рік, тоді як в порушення вимог ч. 8, ч. 9 ст. 83 ЦПК України відсутні докази надсилання цього доказу позивачу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
З матеріалів справи вбачається, що НТУУ "КПІ ім. І. Сікорського" 19.11.2019 видано розпорядження №5/228 "Про формування індивідуальних навчальних планів студентів першого (бакалаврського) рівня ВО на 2019/2020 навчальний рік" (а. с. 105).
Згідно Додатку №1 до розпорядження від 19.11.2019 №5/228, індивідуальний навчальний план студента складається у двох примірниках, підписується студентом та затверджується завідувачем кафедри. Перший примірник зберігається у студента, другий - в деканаті в навчальній карті студента. Пам'ятка студенту (друкується на звороті ІНП) є невід'ємним додатком до ІНП студента (а. с. 106).
Отже, з наведеного слідує, що у ОСОБА_1 наявний вищевказаний індивідуальний навчальний план, а тому у відповідача в силу вимог ч. 9 ст. 83 ЦПК України при наданні даного доказу до суду не виникло обов'язку надавати докази на підтвердження надсилання його копії позивачу.
Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги, що суд порушив норми процесуального права та взяв до уваги доказ, який поданий відповідачем з порушенням вимог ч. 8 та ч. 9 ст. 83 ЦПК України.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що не визнання позивачем факту належності йому підпису на індивідуальному навчальному плані на 2019/2020 навчальний рік, є підставою для призначення судової почеркознавчої експерти.
Так, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 10 Закону України «Про вищу освіту», заклад вищої освіти на підставі відповідної освітньої програми розробляє навчальний план, що визначає перелік та обсяг освітніх компонентів у кредитах ЄКТС, їх логічну послідовність, форми організації освітнього процесу, види та обсяг навчальних занять, графік навчального процесу, форми поточного і підсумкового контролю, що забезпечують досягнення здобувачем відповідного ступеня вищої освіти програмних результатів навчання.
На основі навчального плану у визначеному закладом вищої освіти порядку для кожного здобувача вищої освіти розробляються та затверджуються індивідуальні навчальні плани на кожний навчальний рік. Індивідуальний навчальний план формується за результатами особистого вибору здобувачем вищої освіти дисциплін в обсязі, не меншому за встановлений цим Законом, з урахуванням вимог освітньої програми щодо вивчення її обов'язкових компонентів. Індивідуальний навчальний план є обов'язковим для виконання здобувачем вищої освіти (п. 2 ч. 5 ст. 10).
З аналізу вказаної норми права вбачається, що цей Закон зобов'язує заклад вищої освіти на підставі відповідної освітньої програми розробити навчальний план та затвердити індивідуальні навчальні плани на кожний навчальний рік.
На підтвердження виконання вимог цього Закону відповідачем надано примірник затвердженого з позивачем індивідуального плану, який зберігається у навчальній карті студента.
Враховуючи, що підставою видання наказу про відрахування стала обставина існування у позивача академічної заборгованості, то доведенню підлягає факт, що умови викладені в його індивідуальному плані (позитивні результати семестрового контролю (більше 60 балів за 100-бальною шкалою) з навчальних дисциплін (освітніх компонентів), … у терміни, встановлені графіком навчального процесу), є відмінним від умов, встановлених для інших студентів щодо розміру балів та терміну.
Такі обставини позивачем не доводилися. Таким чином, оскільки у даній справі призначення почеркознавчої експертизи не є обов'язковим, тому і доводи про необхідність призначення експертизи є необґрунтованими, тому що висновок почеркознавчої експерти не є достатнім доказом спростування факту відсутності позитивного результату семестрового контролю у встановлений вузом термін. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не роз'яснив позивачу право на подання клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги, що суд не мав права застосовувати термін "академічна заборгованість", так як сама по собі академічна заборгованість не є підставою для відрахування, згідно з ст. 46 Закону України "Про вищу освіту", колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як правильно встановлено судом та про це було вказано вище, позивача було відраховано у зв'язку не з виконанням індивідуального навчального плану, що відповідає вимогам ст. 46 Закону України "Про вищу освіту".
З цих же підстав не заслуговують на увагу судової колегії і доводи скаржника, що академічна заборгованість спростовується копією диплому. Більш того, диплом позивачем отримано вже після того як його було поновлено на підставі наказу від 31.01.2020.
Доводи апеляційної скарги, що суд всупереч вимогам ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" безпідставно поклав на позивача обов'язок доведення дати укладення оспорюваного договору саме 21.01.2020 колегія суддів відхиляє.
Так, згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Проте, мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить тлумачень положень оспорюваного договору, як помилково вважає позивач. Як вбачається з рішення суду, суд лише надав оцінку обох примірників договору на предмет хронології подій, які відбувалися у період з 21.01.2020 по 03.02.2020, та на підставі цього дійшов висновку про укладення та підписання договору сторонами саме 03.02.2020.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відповідач всупереч вимогам ст. 95 ЦПК України надав суду не засвідчену копію індивідуального навчального плану на 2019/2020 навчальний рік, а суд прийняв такий доказ. Разом з тим, колегія суддів вважає, що таке порушення судом першої інстанції норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення спору, з огляду на встановлені судом обставини справи та інші письмові докази, наявні в матеріалах справи, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України не може бути підставою для скасування рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог не спростовують та фактично зводяться до власного тлумачення позивачем норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини, та незгоди з оцінкою наданою судом доказам наявним у справі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляційної скарги та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі позивач.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 28 лютого 2024 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська