П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/28282/23
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,
повний текст судового рішення
складено 12.12.2023, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Національного університету оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного університету оборони України та просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2017 року по 22.09.2023 року включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2017 року по 22.09.2023 року у сумі 78380 грн. 73 коп. включно відповідно до вимог Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2017 року по 22.09.2023 року включно.
Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 03.04.2017 року по 22.09.2023 року включно в розмірі 30000,00 грн (тридцять тисяч гривень 00 копійки) з урахуванням обов'язкових відрахувань.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (по стройовій частині) від 28.08.2015 року №185 майора ОСОБА_1 зараховано слухачем командно-штабного інституту застосування військ (сил) Національного університету з 28 серпня 2015 року.
Згідно з витягу з наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (по стройовій частині) від 02.04.2017 року №69 підполковника ОСОБА_1 з 02 квітня 2017 року виключено зі списків особового складу університету, всіх видів забезпечення та вважати таким, що вибув до нового місця служби.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 року по справі №420/7896/20, 15.01.2021 року позивачу виплачено в сумі 10580, 56 грн індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.04.2017 року.
Також матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2023 року у справі №420/3128/22, яким зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.04.2017 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, 23.09.2023 року відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.04.2017 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 32310,98 грн, із одночасним утриманням військового збору 1,5%, що підтверджено платіжною інструкцією №2030 від 22.09.2023 року та випискою по картковому рахунку позивача від 23.09.2023 року.
Судом досліджено надану відповідачем довідку від 08.11.2023 року №182/3/1179 про остаточний розрахунок при переведенні ОСОБА_1 до нового місця служби, відповідно до якої позивачу виплачено у квітні 2017 року: грошове забезпечення за березень 2017 року - 12635,28 грн та грошове забезпечення за квітень 2017 року - 842,36 грн.
Також судом досліджено довідку-розрахунок від 07.11.2023 року №182/3/1171 середньоденного та середньомісячного заробітку ОСОБА_1 за період з 01.02.2017 року по 31.03.2017 року, відповідно до якої середньоденний заробіток позивача за останні два місяці перед відрахуванням становив 428,31 грн.
Також відповідачем надано довідку - розрахунок від 08.11.2023 року №182/3/1178 середнього заробітку ОСОБА_1 , відповідно до якої виходячи з розміру недоплаченої суми із дотриманням співмірності при визначенні суми середнього заробітку під час затримки розрахунку при вибутті, істотність частки невиплачених сум індексації грошового забезпечення 43598,70 грн (10795,65+32803,03) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 55,62 % (43598,70 грн/78380,73 грн*100 %). Отже, враховуючи період 6 місяців, за який відшкодовується середній заробіток за час затримки розрахунку - 183 дні, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 55,62 % розраховується наступним чином:428,31*55,62% = 238,23 грн. 238,23 грн *183 = 43596,09 грн.
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 02.04.2017 року, а остаточну виплату відповідачем було здійснено 22.09.2023 року, то відповідачем порушено права позивача щодо своєчасного повного розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даною позовною заявою.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначав, що оскільки відповідачем не виплачено працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено ст.117 КЗпП, натомість, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не в день звільнення з військової служби, а лише 22.09.2023 року, то це свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.
Суд також дійшов висновку, що справедливим та пропорційним розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є сума 30000 гривень.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2017 року позивача виключено зі списків особового складу та знято із усіх видів забезпечення.
При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, що позивач не був звільнений, а переведений до нового місця служби, оскільки, як вже зазначалося вище, 02.04.2017 року ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу відповідача та знято з грошового забезпечення. Тобто, трудові відносини безпосередньо із відповідачем фактично були припинені.
Разом з тим, у день припинення трудових відносин відповідач не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення, а здійснив вказану виплату лише 22.09.2023 року на виконання рішення суду, що не заперечується відповідачем по справі.
Враховуючи наведене, на переконання апеляційного суду, наявні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо визначення розміру такого розрахунку, апеляційній суд зазначає наступне.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13, при визначенні розміру відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Так, враховуючи вищевказані критерії, суд 1-ї інстанції зазначив, що достатнім та співмірним розміром середнього заробітку за затримку розрахунку є сума 30000 грн.
Колегія суддів звертає увагу не те, що у доводах апеляційної скарги апелянтом не зазначено будь-яких зауважень щодо суми компенсації чи методу її обрахунку, відповідачем оскаржується лише право позивача на отримання такої компенсації, і оцінку цим доводам було дано судом апеляційної інстанції вище.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції що справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме наведеним вище критеріям, визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є сума зазначена судом 1-ї інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Національного університету оборони України - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук