28 лютого 2024 рокуСправа №160/23193/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидоренко Д.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄРДПОУ НОМЕР_3 , 50046, м. Кривий Ріг, мкр.Всебрацьке-2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Обставини справи: 12.09.2023 року засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 31 грудня 2017 року по 26 серпня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів від 08 лютого 1995 року №100.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частити доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати суму одноразової грошової допомоги при звільненні з 31.12.2017 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та на час звернення до суду виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Одноразова грошова допомога по звільненню була нарахована та виплачена позивачу без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди та яка входила до складу отримуваного позивачем грошового забезпечення, і яку він отримував на момент звільнення з військової служби. 26.08.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована заборгованість по одноразовій допомоги при звільненні на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року №160/9438/22 у розмірі 56838,83 грн. Позивач вважає не нарахування та виплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати одноразової грошової допомоги у повному обсязі протиправними.
Ухвалою суду від 18.09.2023 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 30.11.2023 року витребувано у Військової частини НОМЕР_2 (код ЄРДПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) відомості щодо загального розміру належних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) при звільненні виплат (різні види виплат без урахування судових проваджень) та розрахунок суми виплати на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі №160/9438/22, а також відомості щодо розміру середньоденного грошового забезпечення.
05.01.2024 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що командування військової частини не погоджується з позовною заявою, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідачем зазначено, що грошове забезпечення за час проходження військової служби у військовій частини НОМЕР_2 позивачу надано повністю та усі виплати у зв'язку із звільненням йому були нараховані та виплачені згідно вимог чинного законодавства. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, а відтак вважає, що до даних правовідносин не підлягають застосуванню статті 116, 117 КЗпП України.
Ухвалу суду від 30.11.2023 року про витребування доказів відповідачем отримано 11.12.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення №0600236385440.
У зв'язку з не надходженням витребуваних доказів, 06.02.2024 року відповідачу повторно направлено копію ухвали про витребування доказів від 30.11.2023 року на адресу електронної пошти, яка вказана у відзиві на позов.
Відповідно до частини 6 статті 80 КАС України, будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Станом на 28.02.2024 року відповідачем вимоги ухвали суду про витребування доказів не виконані, витребувані документи суду не надані.
У разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду (ч.9 ст.80 КАС України).
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 , дата видачі 29.07.2015 року.
Згідно Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.12.2017 №213, майора ОСОБА_1 звільненого наказом командувача військ оперативного командуванню " ІНФОРМАЦІЯ_1 " віл 19.12.2017 року №230 з військової служби у запас, з 31.12.2017 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року у справі №160/9438/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106563231), дата набрання законної сили - 16.10.2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, а саме вирішено:
Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року у справі №160/9438/22 відповідачем 26.08.2023 року виплачено перераховану одноразову грошову допомогу відповідно до рішення суду в сумі 56838,83 грн. Зазначене сторонами не заперечується.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2017 року по 26.08.2023 року включно, останній звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.
Згідно із ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
В силу частин другої та третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Так, непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Крім цього, у постанові від 15.09.2015 р. (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно з ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, в редакції на час звільнення позивача з військової служби, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також, суд враховує роз'яснення Верховного Суду України, наведені у п.20 постанові Пленуму №13 від 24.12.1999 р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, відповідно до яких, установивши, при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку, у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Так, остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 31.12.2017 р., про що зазначено в наказі командира ВЧ НОМЕР_2 №213 від 31.12.2017р.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що Військовою частиною НОМЕР_2 здійснено переказ коштів на рахунок позивача у розмірі 56838,83 грн. Призначення платежу: Зарплата, Військова частини НОМЕР_2 , грошове забезпечення-рішення суду 160/9438/22 від 30.09.2022.
Як вже зазначалась судовим рішенням від 30.09.2022 року у справі №160/9438/22 зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Факт невірного нарахування одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з вини відповідача підтверджується рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі №160/9438/22, яким визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Отже, станом на дату виключення із списків особового складу військової частини відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена лише 26.08.2023 року, на виконання рішення суду від 30.09.2022 року у справі №160/9438/22.
Таким чином, період з 01.01.2018 р. (наступний день після звільнення) по 26.08.2023 р. включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року у справі №160/9438/22. Тому, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, висновок якої суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до ч.5ст.242 КАС України.
За таких обставин, на отриману позивачем суму одноразової грошової допомоги у разі звільнення у розмірі 56838,83 грн., повинна бути нарахована компенсація за період з 01.01.2018 р. по 26.08.2023 р.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. За правилами Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Так, позивача звільнено 31.12.2017 року згідно із наказу командира ВВЧ А3283 №213 від 31.12.2017р.
26.08.2023 року відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду №160/9438/22 проведено розрахунок у розмірі 56838,83 грн.
Відповідачем відомості щодо грошового забезпечення за жовтень 2017 року, листопад 2017 року не надано.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача суд встановити не може.
Період затримки виплати перерахованої одноразової грошової допомоги у разі звільнення охоплюється з 01.01.2018 року (наступний день після звільнення) по 26.08.2023 року (зарахування на картковий рахунок позивача грошових коштів) та становить 2063 днів.
Водночас, з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем 26.08.2023 року, до спірних правовідносин підлягає застосуванню змінена редакція статті (в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Зміни у ст.ст.116, 117КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.
Враховуючи приписи ст.117 КЗпП України період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у зв'язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за період тривалістю 184 календарних дні. Сума, визначена відповідно до Порядку №100 становить: (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 184 (кількість днів затримки розрахунку).
Враховуючи відсутність відомостей від відповідача щодо середньоденного грошового забезпечення позивача, точну суму розрахунку середнього заробітку за період тривалістю 184 календарних дні суд визначити не може.
Проте зазначене, не перешкоджає суду зобов'язати відповідача самостійно провести такий розрахунок.
Окрім того, враховуючи те, що відповідачем вимоги ухвали суду від 30.11.2023 року про витребування доказів не виконані, суд позбавлений можливості встановити співмірність виплаченої позивачу суми перерахованої одноразової допомоги при звільненні (56838,83 грн.) та суми середнього заробітку за непроведення вчасного розрахунку при звільненні, який має бути розраховано наступним шляхом (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 184 (кількість днів затримки розрахунку).
А відтак, суд не може застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Проте зазначене, не може бути підставою для позбавлення права позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд вважає за можливе визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Також, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд вважає за можливе зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів від 08 лютого 1995 року №100, шляхом множення середньоденного грошового забезпечення позивача на 184 днів затримки розрахунку.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В позовній заяві позивач просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частити доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати суму одноразової грошової допомоги при звільненні з 31.12.2017 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Проте нарахування та виплата компенсації втрати частити доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати суми одноразової грошової допомоги при звільненні з 31.12.2017 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення не є можливим.
Окрім того, відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відтак одноразова грошового допомога при звільненні не відносить до доходів, на які поширюється положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
З огляду на зазначене, в цій частині позовна вимога задоволенню не підлягає.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України Про судовий збір з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
Відповідно до ч.5ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄРДПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄРДПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів від 08 лютого 1995 року №100, шляхом множення середньоденного грошового забезпечення позивача на 184 днів затримки розрахунку.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко