Справа № 541/266/24 Номер провадження 11-сс/814/160/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
21 лютого 2024 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
представника третьої особи,
щодо майна якої вирішується
питання про арешт адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 , у інтересах ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2024 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 січня 2024 року за №12024170550000066, задоволено частково клопотання прокурора Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 і накладено арешт шляхом позбавлення права на володіння, користування та розпорядження власниками на належні:
ДП «Ліси України» - деревину й цурки дерев породи «вільха», загальним об'ємом 3, 278 м3;
ОСОБА_8 - трактор «Т-25» червоного кольору без реєстрації, 2 бензопили марок: «STIHL MS180» помаранчевого кольору із серійним номером 411US11300210801Е, «GRUNHELM» зеленого кольору із серійним номером GM-17025-2358, 2 сокири з дерев'яними ручками, загальною довжиною 43, 5 та 26, 3 м.
Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що вказані вище матеріальні об'єкти відповідають критеріям, установленим для речових доказів, наявна необхідність проведення з ними слідчих дій та експертних досліджень, ініційований прокурором захід забезпечення кримінального провадження є співмірним із обмеженнями, які існують під час досудового розслідування та необхідні для повного й усебічного встановлення обставин кримінального правопорушення, натомість не накладення арешту на це майно може призвести до його знищення, відчуження або настання інших наслідків, що перешкоджатимуть кримінальному провадженню.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 , у інтересах ОСОБА_8 , просить скасувати ухвалу слідчого судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на зазначене вище майно. Свої вимоги мотивує тим, що слідчий суддя не врахував те, що: прокурором не долучено доказів, які би свідчили про вчинення кримінального правопорушення, не доведено відповідність трактора, бензопил і сокир критеріям, установленим для речових доказів, наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України, необхідність арешту майна, проведення слідчих дій чи експертних досліджень із вилученими матеріальними об'єктами, та в клопотанні не наведено підстави й мету арешту, належним чином не обґрунтовано необхідність цього заходу забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування не виправдовують таке вручання у права та свободи власника майна, про яке йдеться в клопотанні сторони обвинувачення; внаслідок накладення арешту сім'я ОСОБА_8 , до складу якої входять, в тому числі неповнолітні діти, залишилась без необхідних у особистому селянському господарстві інструментів і трактора; клопотання про арешт майна прокурором подано з порушенням строку, визначеного в абз.2 ч.5 ст.171 КПК України, та не порушено питання про його поновлення, у зв'язку з чим воно підлягало поверненню прокурору та не підлягало розгляду по суті.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку адвоката на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні кримінальних правопорушень.
Заходами ж процесуального примусу, пов'язаними із обмеженням особистих або майнових прав особи, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК України, до яких, зокрема, віднесено арешт майна (абз.1 п.7 ч.2 ст.131 КПК України).
За змістом приписів ч.1 ст.170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
У ст.98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Частиною 3 ст.170 КПК України передбачено, що арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.
На підставі ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні ; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Частиною 1 ст.246 КК України передбачено відповідальність за незаконну порубку дерев або чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, перевезення, зберігання, збут незаконно зрубаних дерев або чагарників, що заподіяли істотну шкоду.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що Миргородським РВП ГУНП у Полтавській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 січня 2024 року за №12024170550000066, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України (а.п.3).
Як убачається з матеріалів провадження, в заяві директора Філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України» про вчинення кримінального правопорушення з долученими даними щодо розрахунку майнової шкоди було повідомлено про виявлення лісовим господарством факту здійснення незаконної без спеціального дозволу порубки у кварталі №109 виділі №1 Великобагачанського лісництва філії деревини - 2 сироростучих дерев породи «берест» і 13 сухостійких дерев породи «вільха», що спричинило майнову шкоду на суму 39 524 гривень 65 копійок (а.п.7-20).
За змістом показань свідка ОСОБА_9 (працівник ДП «Ліси України» філії «Миргородське лісове господарство») 03 січня 2024 року між с. Матяшівка та с. Яреськи Миргородського р-ну Полтавської обл. у 109 кварталі 1 виділі біля дороги він виявив спиляну деревину породи «вільха» та відразу ж повідомив про це майстра лісу ОСОБА_10 , що підтверджується протоколом допиту від 22 січня 2024 року (а.п.23).
У свою чергу, свідок ОСОБА_10 (працівник ДП «Ліси України» філії «Миргородське лісове господарство») відповідно до протоколу допиту від 22 січня 2024 року підтвердив те, що 03 січня 2024 року після телефонного дзвінка ОСОБА_9 в 109 кварталі 1 виділі ним було зафіксовано факт незаконної порубки 13 дерев породи «вільха» та наявність чітких слідів протектора передніх і задніх шин трактора, які вели до території домогосподарства сім'ї Паламарчуків у с. Матяшівка Миргородського р-ну Полтавської обл. У ході візуального спостереження він ( ОСОБА_10 ) виявив неподалік двору сім'ї ОСОБА_11 свіжоспиляну деревину породи «вільха», накриту поліетиленовою плівкою. У власності цієї сім'ї наявний трактор «Т-25» червоного кольору, за допомогою якого здійснювалось перевезення деревини (а.п.24).
Наведені вище показання відповідають додаткам у вигляді фотознімків до матеріалів виконаного доручення, за якими зафіксовано слідову інформацію протектора шин трактора з місця події до місця проживання сім'ї ОСОБА_11 ( АДРЕСА_1 )(а.п.25-28).
26 січня 2024 року слідчим проведено санкціонований обшук на підставі ухвали слідчого судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2024 року на території належного ОСОБА_8 домогосподарства по АДРЕСА_1 , у ході якого виявлено та вилучено: деревину й цурки дерев породи «вільха», загальним об'ємом 3, 278 м3; трактор «Т-25» червоного кольору без реєстрації; 2 бензопили марок: «STIHL MS180» помаранчевого кольору із серійним номером 411US11300210801Е, «GRUNHELM» зеленого кольору із серійним номером GM-17025-2358; 2 сокири з дерев'яними ручками, загальною довжиною 43, 5 та 26, 3 м, що підтверджується протоколом обшуку від 26 січня 2024 року (а.п.38-40).
26 січня 2024 року слідчим визнано речовими доказами зазначені вище матеріальні об'єкти з огляду на їх відповідність критеріям, передбаченим ст.98 КПК України, про що прийнято постанову (а.п.42-43).
29 січня 2024 року прокурор звернувся з клопотанням про накладення арешту на це майно з позбавленням права на володіння, розпорядження та користування ним (а.п.1-48).
За змістом оскаржуваної ухвали слідчий суддя задовольнив клопотання прокурора про арешт вилученого майна. Вивчивши дане клопотання та дослідивши додані до нього матеріали, встановив, що воно містить відповідне обґрунтування підстав і мети накладення арешту на вилучене в ході обшуку майно, виходив з того, що застосування цього засобу забезпечення кримінального провадження необхідне з метою збереження речового доказу.
Аналізуючи наведені вище обставини, колегія суддів уважає, що слідчий суддя правильно встановив наявність достатніх підстав уважати, що вилучені в ході обшуку деревина та цурки дерев породи «вільха», загальним об'ємом 3, 278 м3; трактор «Т-25» червоного кольору без реєстрації; 2 бензопили марок: «STIHL MS180» помаранчевого кольору із серійним номером 411US11300210801Е, «GRUNHELM» зеленого кольору із серійним номером GM-17025-2358; 2 сокири з дерев'яними ручками, загальною довжиною 43, 5 та 26, 3 м, відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, та обґрунтовано на даній стадії кримінального провадження визнаний речовим доказом, оскільки зберіг на собі сліди кримінального правопорушення та містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зокрема, як предмет, засіб і знаряддя вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що на даній стадії розслідування слідчий суддя зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів його забезпечення, та не має права вирішувати ті питання, які вирішує суд під час розгляду по суті, а саме питання, пов'язані з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
З огляду на викладене вище, доводи апелянта не спростовують на цій стадії розслідування відповідність названого вище майна критеріям, установленим для речових доказів.
Арешт майна ж із підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.170 КПК України, являє собою форму забезпечення доказів, є самостійною правовою підставою для арешту поряд із забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна, й на відміну від останніх підстав не вимагає обов'язкового оголошення підозри в кримінальному провадженні, не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Значення має те, що речові докази є незамінними, оскільки створюються самою подією й обстановкою вчиненого кримінального правопорушення, а тому їх втрата або суттєве пошкодження призводить до неможливості відтворення речового доказу, адже неможливим є повернення в минуле, коли він формувався.
Ураховуючи викладене вище, вид речових доказів, у зв'язку із обставинами розслідуваного провадження та наявністю визначених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України ризиків приховування, знищення, перетворення та відчуження наведеного вище майна, яке має бути збережене без зміни попереднього стану, то його зберігання на цій стадії не в застосований слідчим суддею не гарантуватиме в повній мірі збереження доказових властивостей і достовірність даних, що воно містить. Ненакладення таким чином арешту на вилучені матеріальні об'єкти може в подальшому перешкодити кримінальному провадженню в частині необхідності проведення з ними ряду необхідних слідчих, процесуальних дій і експертних досліджень для виконання органом досудового розслідування завдань, передбачених ст.2 КПК України. Також релевантним для врахування фактором є те, що трактор «Т-25» червоного кольору не зареєстрований у встановленому законом порядку й ця обставина вказує на підвищений ступінь ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України.
Колегія суддів наголошує те, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або повним позбавленням таких прав. Із огляду на те, що такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження є розумними і співмірними, зважаючи на завдання, об'єм кримінального провадження, характер та обставини розслідуваного кримінального правопорушення.
Апеляційний суд ураховує наслідки арешту названого вище майна для ОСОБА_8 , однак у даному конкретному кримінальному провадженні потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи володільця/власника майна з метою виконання завдань кримінального провадження, про який ідеться в клопотанні прокурора, а ініційований стороною обвинувачення захід забезпечення кримінального провадження є виправданим і необхідним для встановлення та фіксування обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України.
В апеляційній скарзі адвокат також посилається як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали та повернення клопотання прокурора на недотримання визначеного КПК України строку для звернення і розгляду клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
У КПК України законодавець чітко розмежував статус майна, вилученого на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук, та тимчасово вилученого майна. Вони є різними. Зокрема, відповідно до ч.7 ст.236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Тобто в розумінні норм кримінального процесуального закону не вважається тимчасово вилученим майно, дозвіл на відшукання якого було надано ухвалою слідчого судді про дозвіл на обшук, яке слідчий вилучив під час цієї слідчої дії, проведеної на підставі відповідної ухвали. Зазначене вище також корелюється з абз.2 ч.5 ст.171 КПК України, згідно з яким у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст.235 КПК України, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено, а також узгоджується з висновком, якого дійшла колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 23 січня 2020 року (справа №457/1485/13-к), наголосивши, що на речі та документи, на відшукання яких надано дозвіл в ухвалі про проведення обшуку, накладення арешту КПК України не передбачає.
До того ж, слід зауважити, що зазначення в ухвалі речей, документів або осіб, для виявлення яких проводиться обшук, не вимагає докладної деталізації таких даних і може бути вказано у загальних рисах, оскільки саме для пошуку й встановлення таких об'єктів здійснюється слідча (розшукова) дія. При цьому, таке зазначення належить до виключної компетенції слідчого судді та дозвіл у сформульований саме ним спосіб в ухвалі на відшування речей, документів, виступає орієнтиром при вирішенні питань, щодо віднесення вилученого майна до тієї чи іншої категорії.
З матеріалів провадження вбачається, що згадані вище деревину з цурками, бензопили, сокири й трактор було вилучено під час санкціонованого обшуку, здійснюваного на підставі ухвали слідчого судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2024 року, передбаченої ст.235 КПК України. Обсяг і зміст пошукових дій у цій частині відповідали досягненню поставленої мети обшуку (а.п.38-40).
У цій ухвалі про обшук слідчим суддею було прямо надано дозвіл, зокрема, на відшукання бензопил, сокир, трактора «Т-25», предмету кримінального правопорушення - деревини різних порід ("берест", "вільха") (а.п.37).
Таким чином, наведене вище майно, на яке було накладено арешт слідчим суддею, не є тимчасово вилученим, у зв'язку з чим, колегія суддів уважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку для звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що наведені апелянтом обставини з приводу питання дотримання вказаних вище строків не передбачені КПК України як серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речового доказу, так і серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт. Це обумовлюється й тим, що за умови порушення строку на подання чи розгляду клопотання про арешт майна, яке має ознаки речового доказу, даний факт не нівелює доказову силу такого майна, а тому потребує забезпечення його збереження та не повинен перешкоджати досягненню завдань кримінального провадження.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Водночас слід зазначити, що судове рішення слідчого судді про арешт майна не перешкоджає його власнику, володільцю звернутись до слідчого судді чи суду з клопотанням за правилами ст.174 КПК України, згідно з якою арешт майна може бути скасовано повністю чи частково за клопотанням власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , у інтересах ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2024 року - без зміни.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4