вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
20.02.2024м. ДніпроСправа № 904/6275/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Брагінець В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Мамедової Юлії Володимирівни, м. Дніпро
про стягнення заборгованості в розмірі 752 959,63 грн. за договором про організацію та експлуатацію майданчика для паркування
Представники:
Від позивача: Луценко Н.В., посвідчення №89, самопредставництво
Від відповідача: не з'явився
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мамедової Юлії Володимирівни про стягнення заборгованості в розмірі 752 959,63 грн. за договором № 229 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 11.09.2020, з яких: 522 634,27 грн. - основний борг, 4 046,20 грн. - інфляційні втрати, 1 546,42 грн - 3% річних, 172 469,31 грн - пеня, 52 263,43 грн. - штраф.
Ухвалою від 05.12.2023 судом було вирішено позовну заяву залишити без руху.
13.12.2023 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Після усуненням недоліків суд ухвалою від 18.12.2023 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.01.2024 о 10:45 год.
16.01.2024 в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.
Відповідач представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Ухвалою від 16.01.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 06.02.2024.
06.02.2024 в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.
Відповідач представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Ухвалою від 06.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 20.02.2024.
20.02.2024 в судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті позовних вимог.
Позивач підтримав позовні вимоги.
Відповідач представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
20.02.2024 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору про організацію та експлуатацію майданчика для паркування №229 ОП від 11.09.2020 року в частині внесення плати за користування.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач про наявність справи в суді повідомлена належним чином, про що свідчать поштові повідомлення (а.с.45,60), відзиву на позов не надала
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору, природа договору, факт передачі майна в експлуатацію, строк оплати, наявність заборгованості, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, 11.09.2020 року між Комунальним підприємством "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (далі Балансоутримувач) та Фізичної особи-підприємця Ненарочкіної Юлії Володимирівни (далі Оператор) укладено договір “Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування” № 229 ОП (надалі - Договір).
Згідно п. 1.1. Договору Балансоутримувач надає Оператору право на організацію та експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою:
- м. Дніпро, вул. Немировича Данченка, в районі буд № 55 (по вул. 20-річчя Перемоги) (надалі - майданчик для паркування). .
- площа майданчика: 172, 5 кв. м.
- кількість машино-місць: 15
- кількість пільгових місць: 2
- дні роботи: щоденно
- час роботи: з 20.00 до 08.00
Розрахункова площа земельної ділянки для сплати збору за паркування - 149, 5 кв. м. (виключені квадратні метри, які обладнані згідно п. 2.2.16. цього Договору).
Відповідно до п. 1.2 Договору майданчик для паркування транспортних засобів вважається переданим в експлуатацію Оператору з моменту підписання Сторонами одночасно Договору та акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до вимог п. 2.2.14 Договору, Відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно та в повному обсязі перерахувати Балансоутримувачу плату за користування майданчиком для паркування.
Пунктом 4.1. Договору сторони передбачили, що сума річної плати за організацію та експлуатацію майданчика для паркування, яка підлягає сплаті складає 202 310 грн.
Оператор щомісячно сплачує Балансоутримувачу за користування майданчиком для паркування плату в розмірі 16 859,17 грн.
Згідно умов п. 4.3., 4.4. Договору, визначена в п. 4.1. договору плата за користування сплачується грошовими коштами на поточний рахунок Балансоутримувача, визначений у реквізитах цього Договору. Визначена в п. 4.2. Договору плата сплачується Оператором щомісячно, авансом, не пізніше 25-го числа кожного місяця, що передує оплачуваному місяцю.
Відповідно до п. 4.5. Договору нарахування плати починається з дня підписання цього Договору і закінчується в день припинення дії цього Договору.
Пунктом п. 4.6. Договору визначено, що оператор при підписанні Договору протягом 3 (трьох) робочих днів вносить на поточний рахунок Балансоутримувача плату в розмірі, визначеному п. 4.2. цього Договору, яка є оплатою за перший місяць користування майданчиком для паркування. Плата за кожний наступний місяць користування майданчиком для паркування здійснюється у строки, встановлені п. 4.4. цього Договором.
Сплата збору до місцевого бюджету здійснюється шляхом перерахування Оператором за місця для паркування до органів Державної фіскальної служби за місцезнаходженням земельної ділянки у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду (п. 4.7. Договору).
Договір набирає чинності з дати підписання сторонами, а в частині початку ведення діяльності - з моменту підписання акту введення в експлуатацію майданчику для паркування (п. 10.1. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач передав Фізичній особі-підприємцю Ненарочкіній Юлії Володимирівни майданчик для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Немировича Данченка, в районі буд № 55 (по вул. 20-річчя Перемоги), що підтверджується актом приймання-передачі від 11.09.2020 року. (а.с. 20, зв.бік).
В подальшому 27.05.2023 Фізична особа-підприємець Ненарочкіна Юлія Володимирівна змінила прізвище на ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво про шлюб (а.с. 39).
За наданим Позивачем розрахунком, Відповідач має заборгованість зі сплати за користування майданчиком для паркування за період з 01.05.2021 року до 30.11.2023 року в розмірі 522 634,27 грн., стягнення якої Позивач вимагає в судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
На час розгляду справи доказів сплати заборгованості, оскарження або визнання договору не дійсним суду не надано.
Таким чином, позовна вимога по стягнення основного боргу в розмірі 522 634,27 грн. підлягає задоволенню.
Правомірність нарахування пені та штрафу.
Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.1. Договору сторони погодили, що у разі прострочення Оператором виконання зобов'язань по сплаті за користування майданчиком для паркування, сплаті інших платежів, передбачених цим Договором, Оператор зобов'язаний в кожному випадку сплатити Балансоутримувачу за кожен день прострочення пеню в розмірі 1 відсотка від суми заборгованості.
Отже, за приписами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню 1 відсотка від суми заборгованості, сума якої становить 172 469,31 грн. за період прострочення з 26.10.2023 по 27.11.2023.
Суд звертає увагу, що позивачем при здійсненні розрахунку пені не враховано положення статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Таким чином, оскільки розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 15 235,15 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 157 234,16 грн. слід відмовити.
Відповідно до п. 7.2. Договору в разі прострочення Оператором виконання зобов'язань по сплаті плати за користування майданчиком для паркування, сплаті інших платежів, передбачених цим Договором, більш ніж на десять днів, Оператор зобов'язаний у кожному такому випадку сплатити Балансоутримувачу штраф у розмірі 10 відсотків місячного розміру плати за користування майданчиком для паркування.
Відповідно до зазначених умов договору, Позивач просить стягнути з Відповідача штраф у розмірі 10% від кожного простроченого місячного розміру плати, який за його розрахунком становить 52 263,43 грн.
Перевіривши розрахунок позивача, суд помилок не виявив, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 52 263,43 грн.
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем надано розрахунок 3% річних за період прострочення з 26.10.2023 по 30.11.2023, розмір яких склав суму 1546,42 грн.
Суд перевірив розрахунки позивача, помилок не виявив, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 1546,42 грн.
Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 4 046,20 грн. нараховані за період з 26.09.2023 по 30.11.2023.
При перевірці розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що сума інфляційних втрат має бути більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем - 4 046,20 грн.
Відповідно до приписів п.п. 2,4,5 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Суд зазначає, що відповідач, всупереч вимогам ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, будучи обізнаною про наявність в суді справи, про що свідчить поштове повідомлення (а.с. 45,60), не надала суду жодних заперечень, пояснень у справі або доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови в позові.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 522 634,27 грн, інфляційні втрати в розмірі 4 046,20грн, 3% річних у розмірі 1 546,42 грн, пеню в розмірі 15 235,15 грн, штраф у розмірі 52 263,43 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 157 234,16грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).
Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").
Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру (752 959,63грн.), то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 9035,52грн. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 11294,39грн., про що свідчить платіжна інструкція № 144 від 28.11.2023. Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 2 258,87грн.
Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.2 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").
Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.
В іншій частині витрати зі сплаті судового збору судом покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Мамедової Юлії Володимирівни про стягнення заборгованості в розмірі 752 959,63 грн. за договором про організацію та експлуатацію майданчика для паркування задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мамедової Юлії Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (49038, м. Дніпро, вул. Курчатова, буд. 8, ідентифікаційний код 23357437) основний борг у розмірі 522 634,27 грн, інфляційні втрати в розмірі 4 046,20грн, 3% річних у розмірі 1 546,42 грн, пеню в розмірі 15 235,15 грн, штраф у розмірі 52 263,43 грн. та судовий збір у розмірі 7 148,71 грн., про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 22.02.2024.
Суддя Н.Г. Назаренко