Справа № 643/19188/20 Номер провадження 22-ц/814/630/24Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е.М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
08 лютого 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Полтава цивільнусправу за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства "Сенс Банк" - адвоката Луньової Анни Геннадіївни на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 липня 2023 року,
У грудні 2020 року АТ «Альфа-Банк» (змінено назву на АТ «Сенс Банк») звернулось до суду із вказаною позовною заявою, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором від 19.02.2020 року у розмірі 240490,09 грн. та судові витрати у розмірі 3706,35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що АТ «Альфа-Банк» та відповідач ОСОБА_1 19.02.2020 року уклали Оферту на укладення угоди про надання особистого кредиту №501237799. Відповідно до умов вищевказаного договору позивач зобов'язувався надати відповідачу кредит у сумі 200000,00 грн., а відповідач зобов'язувався в порядку та на умовах, що визначені договором, повернути кредит, виплатити проценти за користування кредитом, здійснити інші платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання виконав надавши кредит у сумі 200000,00 гривень.
Проте відповідач свої зобов'язання не виконав, станом на 30.09.2020 року має прострочену заборгованість в сумі 240490,09 грн., в тому числі за тілом кредиту 200000,00 грн., та за відсотками 40490,09 грн.
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 липня 2023 року в позові Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази , що підтверджують виникнення між сторонами фактичних відносин.
На вказане судове рішення представник Акціонерного товариства "Сенс Банк" - адвокат Луньова Анна Геннадіївна подала апеляційну скаргу, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права прохала скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що наданий розрахунок заборгованості є належним допустимим достовірним доказом на підтвердження видачі кредитних коштів.
Вказувала, що у порушення умов Договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала, в результаті чого станом на 30.09.2020 має заборгованість за кредитом - 200 000,00 грн., за відсотками - 40 490,09 грн.
Також зазначала, що відповідач не оспорювала факт отримання кредитних коштів, а також розмір заборгованості. Крім того, відповідач не скористалась правом на подання відзиву, заперечень проти позову та доказів на спростування заявлених позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 була укладена Оферта 19 лютого 2020 року про укладення угоди про надання особистого кредиту.
Тобто, сторони домовилися про подальше виникнення між ними кредитних правовідносин.
Відповідно до умов Оферти позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у сумі 200000,00 грн., а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором, повернути кредит, виплатити проценти за користування кредитом, здійснити інші платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевим судом зазначено, що суд позбавлений можливості встановити обставини про отримання ОСОБА_1 коштів за договором Оферти від 19.02.2020 року, а розрахунок заборгованості, що доданий до матеріалів не є належним допустимим доказом.
Суд вважав, що договір Оферти є лише пропозицією, і укладався з метою зазначеною в самому договорі «на укладення угоди про надання особистого кредиту», тому не може бути самим по собі доказом виникнення фактичних кредитних відносин.
Місцевий суд прийшов до висновку, що позивачем на надано доказів видачі коштів та отримання кредитних коштів відповідачем.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Обґрунтування наявності обставин, на які посилається позивач, як на підстави позову, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що повинно відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Відповідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За частинами 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За ч. 1 ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1ст. 80 ЦПК України).
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підтвердження доводів позову позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитом (а.с. 34), однак поданий розрахунок не є достатнім доказом у розумінні приписів ст. 80 ЦПК України, оскільки у розрахунку зазначено лише суми заборгованостей.
При цьому, з наданих позивачем документів вбачається, що доказів переказу грошових коштів, які визначені умовами укладеного між сторонами договору в сумі 200 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк» суду не надано.
Відповідно до наданої оферти, для повернення заборгованості мав використовуватись рахунок № НОМЕР_2 . В той же час, позивачем не надано виписки по даному рахунку, з якого суд і мав би встановити наявність або відсутність заборгованості за укладеним договором.
Надана позивачем довідка-розрахунок заборгованості не є безспірним доказом розміру боргу.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування на рахунок відповідача грошових коштів обумовлених договором.
За таких обставин, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника про те, що відповідач заперечень проти позову не подавала, колегія суддів відхиляє, оскільки доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів, зокрема доказів, поданих позивачем на підтвердження його доводів про наявність укладеного з відповідачем кредитного договору.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства "Сенс Банк" - адвоката Луньової Анни Геннадіївни - залишити без задоволення.
Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 13 лютого 2024 року.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль