Головуючий у І інстанції Бебешко М.М.
Провадження № 22-ц/824/4346/2024 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
01 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Зубленку Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа», третя особа: ОСОБА_2 , про захист прав споживачів,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до КП Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа», в якому просив зобов'язати КП БМР «Білоцерківтепломережа» виключити з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 за квартирою по АДРЕСА_1 заборгованість за період до 04 червня 2021 року в сумі 14 161,62 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що в кінці червня 2022 року був змінений власник особового рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 в КП БМР «Білоцерківтепломережа».
Відповідно до договору дарування від 04.06.2021 року власником квартири є ОСОБА_1 . При цьому, борг за надання послуг з опалення та гарячого водопостачання, який обліковувався за попереднім власником особового рахунку - ОСОБА_2 , тепер обліковується за новим власником рахунку - ОСОБА_1 .
Таке становище порушує права позивача, як власника, оскільки означений борг стосувався попереднього власника особового рахунку ОСОБА_2 , а відповідач в добровільному порядку здійснити виключення боргу з обліку по особовому рахунку нового власника не бажає.
Позивач у позові вказав, що діючим законодавством не передбачено обов'язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу. Таким чином, на нього не може бути покладено обов'язок по сплаті заборгованості за надані послуги з теплопостачання квартири в період часу до 04.06.2021 року, тобто до укладення договору дарування квартири.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно поновлено відповідачу пропущений строк для подання відзиву на позовну заяву. Крім того, зазначає, що він не був боржником перед відповідачем; борг утворився у 2005 році за попередньою власницею квартири і особового рахунку ОСОБА_2 ; на той час позивач не був власником квартири по АДРЕСА_1 , та, відповідно, не мав заборгованості по особовому рахунку НОМЕР_1 .
Апелянт стверджує, що новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов'язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна, суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду за № 686/6276/19 від 01 вересня 2020 року.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідача КП БМР «Білоцерківтепломережа» - Недоступ Т.В. просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване.
У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримала, просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги позивача.
В судовому засіданні представник відповідача КП БМР «Білоцерківтепломережа» - Недоступ Т.В. просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Інші учасники процесу, які повідомлялись про час, день та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 10 жовтня 1997 року квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2 (1/3 частка) та членам її сім'ї: ОСОБА_3 (1/3 частка) та ОСОБА_1 (1/3 частка) (а.с.20).
Також встановлено, що ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 частку квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору дарування частки квартири від 04 червня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Приймак А.П. (а.с.12-13).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні позову КП БМР «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг за період з 01 серпня 2005 року по 01 липня 2018 року (а.с.14-15).
Згідно квитанцій по оплаті послуг за теплопостачання за червень 2022 року, липень 2022 року та липень 2023 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , станом на 01.07.2022 року наявна заборгованість в розмірі 14 161,62 грн. (а.с.16-17).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до КП БМР «Білоцерківтепломережа» із заявою про проведення перерахунку та не проставляння боргу в розмірі 14 088,7 грн. в квитанціях про оплату послуг з теплопостачання, оскільки заявник, як новий власник квартири, до цього боргу не має відношення (а.с.18).
У відповідь на заяву КП БМР «Білоцерківтепломережа» повідомило, що списання зазначеної заборгованості не є можливим, так як жодним діючим законодавчим актом України списання заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги для населення не поставлено в обов'язок підприємства. При цьому, зазначило, що дана сума обліковується на особовому рахунку за вказаною адресою за попереднім власником квартири, і вимогу щодо її сплати до ОСОБА_1 підприємство не ставить (а.с.19).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такими учасниками є: споживач, виробник, виконавець. Виробник може бути одночасно і виконавцем.
Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. В свою чергу п. 5 частини 2 тієї ж статі Закону передбачений обов'язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ст.ст.67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач (власник) квартири зобов'язаний щомісяця своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Стаття 64 ЖК України визначає, що члени сім'ї наймача, що проживають спільно з ним, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з договору найму житлового приміщення.
Крім того, відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.
Частиною другою статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частина четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право власності від 10 жовтня 1997 року ОСОБА_1 був співвласником квартири АДРЕСА_2 з розміром частки 1/3, а 04 червня 2021 року ОСОБА_1 став власником усієї квартири на підставі договору дарування частки квартири від 04 червня 2021 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 . Тобто, ОСОБА_1 , будучи співвласником квартири ще з 10 жовтня 1997 року, з цього часу ніс обов'язок утримувати належне йому майно, у тому числі сплачувати житлово-комунальні послуги. Таким чином, висновок суду про відсутність підстав для виключення боргу з обліку особового рахунку № НОМЕР_1 є законним та обґрунтованим, оскільки з 04 червня 2021 року в ОСОБА_1 лише збільшилась частка у праві власності на квартиру - з 1/3 до 1, і новим власником квартири він не являється, залишаючись при цьому боржником перед відповідачем за існуючим боргом з наданих послуг з опалення та гарячого водопостачання до квартири АДРЕСА_2 .
Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом норм процесуального права в частині безпідставного поновлення судом пропущеного відповідачем на подання відзивупроцесуального строку, апеляційним судом відхиляються, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою до скасування або зміни рішення лише у разі, якщо таке порушення призвело до ухвалення помилкового рішення, натомість справа судом вирішена на підставі повно, всебічно та об'єктивно встановлених обставинах, підтверджених доказами, належним чином перевіреними та проаналізованими судом. Крім того, відзив на позовну заяву не став визначальною підставою для відмови у задоволенні позову, відтак процесуальна дія суду по поновленню строку на його подачу не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги позивачане спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 обґрунтовано відмовлено у їх задоволенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки Білоцерківським міськрайонним судом Київської області рішення від 14 листопада 2023 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: