13 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 320/1902/23
Провадження № 11-26за24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевіривши матеріали клопотання ОСОБА_1 про передачу касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу та спеціального (пільгового) страхового стажу за списком № 2 періоди роботи з 01 вересня 1983 року по 19 вересня 2022 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 26, пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (список № 2) з 19 вересня 2022 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року залучено до участі у справі співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 26 вересня 2022 року № 262240006841. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу та спеціального (пільгового) страхового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2, періоди з 01 вересня 1983 року по 18 червня 1990 року, із 06 жовтня 1986 року по 26 жовтня 1989 року, з 03 серпня 1992 року по 08 вересня 1997 року, з 03 лютого 2003 року по 06 листопада 2007 року та із 17 грудня 2007 року по 22 лютого 2013 року та вирішити питання про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до його заяви від 19 вересня 2022 року. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали справи № 320/1902/23.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким задоволено частково позовні вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 26, пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (список № 2) з 19 вересня 2022 року. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 26, пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (список № 2) з 19 вересня 2022 року. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року залишено без змін.
13 грудня 2023 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позивач подав касаційну скаргу на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року, рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року, ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у цій справі.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 грудня 2023 року касаційну скаргу на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повернуто особі, яка її подала, оскільки в касаційній скарзі не викладені підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
04 січня 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позивач повторно подав касаційну скаргу на зазначені вище судові рішення у цій справі, а 09 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду з клопотанням про передачу касаційної скарги з усіма доданими до неї матеріалами у справі № 320/1902/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду супровідним листом від 10 січня 2024 року клопотання позивача направила за належністю до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 333 КАС України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
06 лютого 2024 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу касаційної скарги від 04 січня 2024 року з усіма доданими до неї матеріалами у справі № 320/1902/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно зі статтею 347 КАС України.
У своєму клопотанні позивач зокрема просить: 1) задовольнити його позовні вимоги в поновному обсязі, які викладені у касаційній скарзі від 04 січня 2024 року; 2) вказати зразкові постанови Великої Палати Верховного Суду, в яких викладено висновки про застосування норм права стосовно порушення численних законів України саме суддями Верховного Суду, які викладені ним у касаційній скарзі від 04 січня 2024 року; 3) за умисне позбавлення позивача законного права на отримання детального розрахунку страхового та пільгового стажу з аналізом кожного показника та отримання усіх належних йому виплат згідно із цим розрахунком притягнути до кримінальної відповідальності посадових осіб державних, слідчих, контролюючих та судових органів України, що згадані в його касаційній скарзі від 04 січня 2024 року.
Щодо вимоги про витребування цієї справи та прийняття до свого розгляду касаційної скарги заявника, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 6 і частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Провадження в адміністративних судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).
У КАС України чітко визначено випадки, коли перегляд судових рішень (залежно від категорії справи) здійснює саме Велика Палата Верховного Суду, а також підстави такого перегляду в окремих випадках.
На підставі частини третьої статті 292 КАС України Велика Палата Верховного Суду переглядає в апеляційному порядку судові рішення Верховного Суду, ухвалені ним як судом першої інстанції.
Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду може переглядати в апеляційному порядку виключно судові рішення Верховного Суду, ухвалені ним лише як судом першої інстанції в зазначених вище справах.
Відповідно до частини першої статті 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
Касаційний перегляд судових рішень Велика Палата Верховного Суду може здійснювати лише за визначених статтями 346 та 347 КАС України передумов.
Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 346 КАС України. Зокрема, частинами третьою - шостою встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду; суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначений статтею 347 КАС України.
За змістом частин першої та четвертої цієї статті питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 КАС України, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
Отже, підстави і порядок передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду та перегляду ухвалених у цих справах судових рішень, встановлені статтями 346 та 347 КАС України, є вичерпними.
Виходячи з наведеного обов'язковою передумовою для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи за касаційною скаргою її учасника є постановлення судом касаційної інстанції з власної ініціативи чи за клопотанням учасника справи ухвали про її передачу до Великої Палати Верховного Суду з обґрунтуванням підстав, визначених у статті 346 КАС України.
Питання про передачу адміністративної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішує суд касаційної інстанції (у цьому випадку Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду) за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 15 лютого 2023 року у справі № 640/735/21, від 22 лютого 2023 року у справі № 140/3650/20, від 04 липня 2023 року у справі № 320/5339/20, від 13 липня 2023 року у справі № 240/21256/20, від 18 жовтня 2023 року у справі № 580/4324/21, від 16 січня 2024 рокуу справі № 560/2779/23,від 18 січня 2024 рокуу справі № 215/7312/20, від 01 лютого 2024 року у справі № 420/1168/21.
За змістом положень статей 346 та 347 КАС України у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження щодо витребування собі на розгляд справи та прийняття до свого розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 без ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
З матеріалів клопотання та з Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не постановляв.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 .
Згідно із частиною п'ятою статті 355 КАС України судові рішення суду касаційної інстанції є остаточними й оскарженню не підлягають.
Позивач скористався своїм правом на касаційне оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, а чинним процесуальним законом не передбачено можливості оскарження до Великої Палати Верховного Суду судових рішень, постановлених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як судом касаційної інстанції.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 01 березня 2023 року у справі № 260/6327/21, від 25 травня 2023 року у справі № 640/2596/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 580/152/20, від 18 жовтня 2023 року у справі № 580/4324/21, від 24 жовтня 2023 року у справі № 520/5010/22.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відмови у прийнятті до розгляду клопотання ОСОБА_1 про передачу касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м. Києві, ГУ ПФУ в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Водночас така відмова не порушує право заявника на доступ до суду, оскільки право сторони на касаційне оскарження було реалізовано раніше.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, параграф 36).
«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, параграф 53).
Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи.
Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, параграф 53).
Звернення до Великої Палати Верховного Суду з клопотанням про передачу на її розгляд касаційної скарги фактично спрямоване на проведення нового розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду за відсутності для цього визначеної процесуальним законом підстави.
Щодо вимоги заявника вказати йому зразкові постанови Великої Палати Верховного Суду слід зазначити таке.
Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.
Питання надання безоплатної правової допомоги допомоги врегульовано Законом України від 02 червня 2011 року № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» (далі - Закон № 3460-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 3460-VI безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Статтею 3 Закону № 3460-VI визначено, що право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
Нормами статті 8 Закону № 3460-VI передбачено, що право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України та цим Законом мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.
Згідно з положеннями статті 7 Закону № 3460-VI безоплатна первинна правнича допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи та обов'язки, порядок їх реалізації та виконання, відновлення прав у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.Безоплатна первинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: надання правової інформації; надання консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правничої допомоги та медіації.
Статтею 9 Закону № 3460-VI встановлено, що суб'єктами надання безоплатної первинної правничої допомоги в Україні є: органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри з надання безоплатної правничої допомоги, спеціалізовані установи з надання безоплатної первинної правничої допомоги, утворені органами місцевого самоврядування з урахуванням потреб територіальної громади, юридичні особи приватного права, які мають право надавати правничу допомогу, залучені органами місцевого самоврядування у встановленому законом порядку, адвокати та інші фахівці у відповідній галузі права, залучені органами місцевого самоврядування у встановленому законом порядку.
Безоплатна вторинна правова допомога є видом державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя, та включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру (частини перша, друга статті 13 Закону № 3460-VI).
Так, зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону № 3460-VI право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно із цим Законом та іншими законами України мають повнолітні особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід, розрахований відповідно до методики, затвердженої Міністерством юстиції України, не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або державну соціальну допомогу відповідно до законів України«Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» і «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатної особи, - на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону
Відповідно до статті 15 Закону № 3460-VI суб'єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Україні є: центри з надання безоплатної правничої допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.
Таким чином, на законодавчому рівні закріплені державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, а тому ОСОБА_1 з метою отримання консультації, інших видів правової допомоги може звернутися до суб'єктів надання безоплатної первинної правової допомоги та за наявності відповідних підстав до суб'єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Щодо вимог про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб державних, слідчих, контролюючих та судових органів України, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених процедур судочинства. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством (частина перша статті 1 Кримінального процесуального кодексу України).
Зважаючи на викладене, надавати оцінку діям посадових осіб державних, слідчих, контролюючих та судових органів України та притягати таких осіб до відповідальності у позапроцесуальний спосіб не входить до повноважень Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 22, 24, 292, 346, 347, 355 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
Відмовити у прийнятті до розгляду клопотання ОСОБА_1 про передачу касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з клопотанням та доданими до нього матеріалами повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв
Ю. Л. Власов К. М. Пільков
М. І. Гриців С. О. Погрібний
Ж. М. Єленіна О. В. Ступак
Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач
В. В. Король В. Ю. Уркевич
С. І. Кравченко Є. А. Усенко
О. В. Кривенда Н. В. Шевцова