Провадження № 22-ц/803/764/24 Справа № 209/3032/23 Суддя у 1-й інстанції - Шендрик К. Л. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 57
16 лютого 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Лопатіної М.Ю.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 вересня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради "Аульський водовід", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про захист прав споживачів та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що починаючи з липня 2020 року йому на праві власності належить квартира, що розташована в АДРЕСА_1 . В подальшому він дізнався, що на особовому рахунку № НОМЕР_1 обліковується заборгованість за послугами водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 32010,60 грн., яка виникла з вини попередніх власників квартири, при цьому, що обов'язок сплатити заборгованість він не брав при укладенні договору купівлі-продажу квартири.
16 травня 2023 року звернувся до відповідача із заявою про виключення заборгованості за період до 14 липня 2020 року, але отримав відмову.
За таких обставин, посилаючись на те, що відповідач в досудовому порядку не бажає виключати вказану заборгованість з особового рахунку, вимушений просити суд зобов'язати відповідача виключити з обліку по особовому рахунку заборгованість попередніх власників з оплати житлово-комунальних послуг, наданих відповідачем.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської област від 18 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав вважати, що наявна заборгованість колишнього власника квартири на особовому рахунку порушує права та інтереси позивача, який є власником квартири й чинним законодавством не передбачено списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги, як спосіб захисту права.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що покупець не зобов'язаний сплачувати борги попередніх власників квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не передбачено в договорі купівлі-продажу, а також тим, що борг перед КП ДОР “Аульський водовід” утворений за вини минулих власників. Зазначає, що ним обрано належний спосіб захисту порушеного права, що узгоджується з нормами цивільного законодавства.
У відзиві на апеляційна скаргу КП ДОР “Аульський водовід” просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що позивач є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2020 року, що підтверджується копіями договору купівлі-продажу та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
15 травня 2023 року позивач звертався до КП ДОР “Аульський водовід”із заявою про переоформлення особового рахунку на його ім'я, і йому було повідомлено про наявність заборгованості у розмірі 32010,60 грн.
Листом КП ДОР “Аульський водовід” від 29 травня 2023 року № 1-15/01-09/1326 , було повідомлено, що чинним законодавством не передбачено списання заборгованості за спожиті послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Також вказали, що у серпні 2020 року особовий рахунок № НОМЕР_1 був відкритий та переоформлений на ім'я позивача, а також проінформований про наявність заборгованості попередніх власників. Станом на 14 липня 2020 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 заборгованість склала 32211,37 грн., але станом на 01 травня 2023 року заборгованість зросла через відсутність оплат та складає 39983,46 грн., за абонентське обслуговування 439,52 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що наявність заборгованості колишнього власника квартири на особовому рахунку не порушує права та інтереси позивача, який є власником квартири й чинним законодавством не передбачено списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги, як спосіб захисту права.
Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких висновків за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такими учасниками є: споживач, виробник, виконавець. Виробник може бути одночасно і виконавцем.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець (підприємство, яке надає житлово-комунальні послуги) зобов'язаний проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання.
Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Власність, відповідно до частини четвертої статті 319 ЦК України, зобов'язує; зокрема, за статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Слід звернути увагу, що однією з головних та обов'язкових умов для виникнення у власника житлового нерухомого майна обов'язку зі сплати вартості житлово-комунальних послуг, наданих за адресою такого житла, є наявність між таким власником та виконавцем житлово-комунальних послуг (іншим упрвительним суб'єктом) відповідних правовідносин у цій сфері, оформлених договором та/або підтверджених фактом отримання зазначених послуг власником майна. При цьому, у випадку переходу права власності на житлове нерухоме майно до нового власника, останній набуває права та обов'язки саме власника нерухомого майна, що належали попередньому власнику, а не борги останнього з оплати житлово-комунальних послуг, які надавались за адресою такого нерухомого майна. Виключенням є оформлення у передбаченій законом формі заміни боржника у зобов'язанні з оплати житлово-комунальних послуг. Відтак, діючим як на момент виникнення спірних правовідносин сторін, так і на момент розгляду справи законодавством не передбачено обов'язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не обумовлено в договорі купівлі-продажу квартири.
Новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов'язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майно, тому за відсутності відповідної умови в договорі про відчуження нерухомого майна вимоги до нового власника про стягнення заборгованості за отриманими комунальними послугами попереднього власника є безпідставними.
Вказане узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20), у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 522/19127/18 (провадження № 61-20547св19).
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не вчиняв правочинів щодо прийняття боргу з оплати послуг за послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення попередніх власників вказаної квартири. На позивача не може бути покладено обов'язок зі сплати заборгованості за послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, надані відповідачем попереднім власникам, що нараховані до 14 липня 2020 року, тобто до укладення ним договору купівлі-продажу квартири.
Висновки суду першої інстанції про те, що на позивача не покладено обов'язку оплатити борги попереднього власника за отримані ним комунальні послуги, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачено механізму списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги, колегія суддів, вважає необґрунтованими, оскільки це суперечить принципу ефективного судового захисту.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Згідно висновку до якого дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові № 766/20797/18 від 26 жовтня 2021 року, ефективним способом захисту прав може бути вимога зобов'язати відповідача списати з особового рахунку заборгованість. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо. Задоволення вимоги зобов'язати постачальника списати з особового рахунку заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі.
Отже, з огляду на вищевикладене та враховуючи обставини, що стали передумовою для звернення до суду, про що зазначено у позові, пред'явлення вимоги про зобов'язання постачальника списати з особового рахунку заборгованість є способом захисту права споживача на мирне володіння майном.
За загальними положеннями, визначеним статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу кожна особа має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес особи в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з частинами першої, четвертої статті 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами, встановленими частинами першою, третьою статті 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК, визначає для сторін ризики настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій. Такий принцип, зокрема, полягає у покладанні на позивача (його представника) обов'язку з доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог. Невиконання такого обов'язку несе процесуально негативні наслідки у вигляді настання ризиків, визначених процесуальним законом (закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, повна або часткова відмова у позові тощо).
Таким чином, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів доходить висновку про наявність у матеріалах справи належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, на підтвердження заявлених вимог, оскільки вони є обґрунтованими та відповідають критеріям ефективного судового захисту й задоволення такої вимоги відновлює порушені права позивача та встановлює між сторонами правову визначеність, яка полягає у підтвердженні відсутності заборгованості позивача перед відповідачем.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської област від 18 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Зобов'язати Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради “Аульський водовід” виключити з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 відкритому за адресою АДРЕСА_1 , заборгованість попередніх власників квартири за послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за період до 14 липня 2020 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Суддя: В.С. Городнича
М.Ю. Лопатіна