Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
31.01.2024м. ХарківСправа № 922/4435/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, оф. 411; код ЄДРПОУ: 41084239)
до Фізичної особи-підприємця Щоголева Артура Геннадійовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості
за участю представників:
позивача- не з явився;
відповідача - не з явився.
18.10.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Щоголева Артура Геннадійовича, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Щоголева Артура Геннадійовича заборгованість за договором про надання кредиту №324729-КС-001 від 02.06.2021 у загальному розмірі 23 630,10 грн., з яких:
- сума прострочених платежів по тілу кредиту 8 000,00 грн.;
- сума прострочених платежів по процентах 14 430,10 грн.;
- сума прострочених платежів за комісією 1 200,00 грн.,
а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 147,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту, комісії та процентів за користування кредитом за договором про надання кредиту №324729-КС-001 від 02.06.2021.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.10.2023 прийнято позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до Фізичної особи-підприємця Щоголева Артура Геннадійовича про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/4435/23. Вирішено розгляд справи №922/4435/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
В той же день, для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 та ст.167 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв'язку АТ "Укрпошта", направив на адреси відповідача - Фізичної особи-підприємця Щоголева Артура Геннадійовича ( АДРЕСА_1 ) вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/4435/23 від 23.10.2023 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Однак, вказану судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
03.11.2023 вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/4435/23 від 23.10.2023 було повторно направлено на адресу Фізичної особи-підприємця Щоголева Артура Геннадійовича, а саме: АДРЕСА_1 , яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження фізичної особи-підприємця, та Єдиному державному демографічному реєстрі, як адреса реєстрації фізичної особи. Відповідна адреса також вказана позивачем в позовній заяві.
Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Задля належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі, ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.11.2023 витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи Щоголева Артура Геннадійовича . У разі встановлення факту перебування фізичної особи Щоголева Артура Геннадійовича на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, витребувано у Міністерства соціальної політики України наступні відомості: дані про фактичне місце проживання особи на дату звернення; адреса, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону.
Однак, станом на 20.12.2023 відповіді від Міністерства соціальної політики України щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи Щоголева Артура Геннадійовича до суду не надходило.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.12.2023 вирішено перейти до розгляду справи №922/4435/23 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено справу №922/4435/23 до розгляду у підготовчому засіданні на 17 січня 2024 року. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз'яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
16.01.2024 до суду від Міністерства соціальної політики України надійшов лист (вх.№1367 від 16.01.2024) на виконання ухвали суду від 03.11.2023, відповідно до якого відомості про фізичну особу Щоголева Артура Геннадійовича станом на 04.01.2024 відсутні у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 31 січня 2024 року.
Представник позивача в судове засіданні 31.01.2024 не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідач явку свого представника в судове засідання 31.01.2024 не забезпечив, про причини неявки не повідомив, своїм правом, наданим відповідно до ст.165 ГПК України не скористався - відзив на позов не надав.
Суд зазначає, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 20.12.2023 про перехід до розгляду справи №922/4435/23 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначення підготовчого засідання та ухвали від 17.01.2024 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті судом було направлено на адресу Фізичної особи-підприємця Щоголева Артура Геннадійовича ( АДРЕСА_1 ).
Однак, вказану судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно із ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Додатково 23.10.2023 секретарем судового засідання було сформовано телефонограму на номер телефону відповідача наявний в матеріалах справи, проте відповідну телефонограму відповідачем прийнято не було, оскільки у абонента відсутній зв'язок.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Відповідно до вимог ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 31.01.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
02.06.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» було направлено Фізичній особі - підприємцю Щоголеву Артуру Геннадійовичу пропозицію (оферту) укласти договір №324729-КС-001 про надання кредиту.
Фізичною особою - підприємцем Щоголевим Артуром Геннадійовичем через веб-сайт кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення логіну Особистого кабінету та паролю Особистого кабінету, було здійснено вхід до Особистого кабінету та з Особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подано Заявку на отримання кредиту, де вказано номер свого поточного (карткового) рахунку.
В той же день Фізична особа - підприємець Карнаух Алевтина Вікторівна прийняла пропозицію позивача щодо укладення договору №163150-КС-005 про надання кредиту, на умовах визначених у договорі.
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» направило Фізичній особі - підприємцю Щоголев Артур Геннадійович через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-1634, на номер телефону НОМЕР_2 , який було зазначено відповідачем у своїй анкеті в особистому кабінеті.
Таким чином, 02.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (кредитодавець) та Фізичною особою - підприємцем Щоголевим Артуром Геннадійовичем (позичальник) укладено договір №324729-КС-001 про надання кредиту (надалі - Кредитний договір), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.1 Кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Строк кредиту: 16 тижнів.
Процента ставка: в день 1,59618750, фіксована.
Комісія за надання кредиту (далі - Комісія): 1 200,00 грн.
Загальний розмір наданого кредиту: 8 000,00 грн.
Термін дії Договору до 22.09.2021.
Орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту : 20 080,00 грн.
Згідно п.2. Кредитного договору, протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно Графіку платежів.
Графік платежів передбачений п.3. Кредитного договору.
Позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця https://bizpozyka.com/, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх та, відповідно, укладає Договір (п.5.Кредитного договору).
Позичальник надав кредитодавцю (його довіреним особам, та/або колекторським компаніям, та/або третім особам) дозвіл телефонувати та/або направляти йому інформаційні повідомлення, вимоги про сплату, та використовувати для цього будь-які доступні канали зв'язку з позичальником, включаючи телефон, акаунти, електронну пошту, і т.п. (п.7.Кредитного договору).
Інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід'ємною частиною Договору. Усі неврегульовані Договором правовідносини сторін регулюються законодавством України (п.9.Кредитного договору).
Відповідно до п.п. 3.1.1. Правил після отримання Заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в Особистому кабінеті заявника розміщається оферта, яка є пропозицією в розумінні ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію». Після отримання оферти заявнику надсилається одноразовий ідентифікатор.
У випадку відмови від укладення заявником договору чи не підписання його шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, оферта вважається не акцептованою заявником і втрачає силу (п.п. 3.1.2, 3.1.3 Правил).
У відповідності до п.п. 4.4.4. Правил позичальник підтвердив, що вказаний ним (з метою отримання кредиту) поточний (картковий) рахунок НОМЕР_3 належать саме йому і треті особи не мають до нього доступу.
02.06.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» свої зобов'язання за Кредитним договором виконало надавши позичальнику грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_3 , яку позичальником було вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується платіжним дорученням №28610 від 02.06.2021.
Належність відповідачу банківської картки № НОМЕР_3 , на яку перераховувались кредитні кошти, підтверджується скріншотом з системи Рrivat24.
Як стверджує позивач, до теперішнього часу відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим у відповідача утворилась заборгованість за Кредитним договором №324729-КС-001 про надання кредиту, в розмірі 23 630,10 грн., що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 8 000,00 грн., суми прострочених платежів по процентах у розмірі 14 430,10 грн. та суми прострочених платежів за комісією у розмірі 1 200,00 грн., що й стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Аналогічної правові висновки викладені у постанові Верховного Суду по справі №524/5556/19 від 12.01.2021.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Як було встановлено судом, Фізичною особою - підприємцем Щоголевим Артуром Геннадійовичем через веб-сайт кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення логіну Особистого кабінету та паролю Особистого кабінету, було здійснено вхід до Особистого кабінету та з Особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подано Заявку на отримання кредиту, де вказано номер свого поточного (карткового) рахунку.
В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» направило Фізичній особі - підприємцю Щоголев Артур Геннадійович через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-1634, на номер телефону НОМЕР_2 , який було зазначено відповідачем у своїй анкеті в особистому кабінеті.
З огляду на зазначене, 02.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (кредитодавець) та Фізичною особою - підприємцем Щоголевим Артуром Геннадійовичем (позичальник) укладено договір №324729-КС-001 про надання кредиту (надалі - Кредитний договір), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Укладання Кредитного договору шляхом обміну електронними повідомленнями та підписанням його одноразовим ідентифікатором відповідач не спростовує.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, укладений Кредитний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України, статтями 11, 202, 509 ЦК України і відповідно до статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу положень частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію та інші платежі передбачені Договором.
Наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №28610 від 02.06.2021 підтверджується факт надання відповідачем кредитних коштів у розмірі 8 000,00 грн., наданих позивачем за Кредитним договором.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (§1. Позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Проценти, у розумінні статті 1048 ЦК України, сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за користування кредитом. Тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК України).
Відтак, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку. Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно користуватися кредитом, натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за користування кредитом) за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.
Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Згідно Графіку платежів, відповідач повинен був 16.06.2021, 30.06.2021, 14.07.2021, 28.07.2021, 11.08.2021, 25.08.2021, 08.09.2022, 22.09.2022 сплачувати позивачу загальну суму, що підлягає погашення за Кредитним договором, що складається з суми заборгованості за кредитом, а також суми процентів за користування кредитом та комісії за надання кредиту, у розмірі 2 510,00 грн.
Доказів погашення відповідачем заборгованості за користування кредитом за спірним Кредитним договором у строки, погоджені сторонами у Графіку платежів, матеріали справи не містять.
Згідно вимог ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що відповідач, уклавши кредитний договір, добровільно став стороною такого договору, а відтак на відповідних умовах зобов'язаний нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань.
Перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок суми заборгованості за кредитом, комісією та процентами за користування кредитом, суд встановив, що даний розрахунок є арифметично вірний та здійснений в відповідності до умов Кредитного договору і вимог чинного законодавства.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм чинного законодавства, дослідивши всі обставини, що мають значення для справи, надавши їм відповідну правову оцінку та врахувавши факт неналежного виконання відповідачем умов Кредитного договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту у розмірі 8 000,00 грн., по процентах у розмірі 14 430,10 грн. та за комісією у розмірі 1 200,00 грн. позивачем належним чином обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які містяться в матеріалах справи, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до Фізичної особи-підприємця Щоголева Артура Геннадійовича про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Щоголева Артура Геннадійовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, оф. 411; код ЄДРПОУ: 41084239) заборгованість за договором про надання кредиту №324729-КС-001 від 02.06.2021 у загальному розмірі 23 630 (двадцять три тисячі шістсот тридцять) грн. 10 коп., з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.; сума прострочених платежів по процентах 14 430 (чотирнадцять тисяч чотириста тридцять) грн. 10 грн.; сума прострочених платежів за комісією 1 200 (одна тисяча двісті) грн. 00 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн. 20 коп.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "12" лютого 2024 р.
Суддя Т.О. Пономаренко