Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
07.02.2024м. ХарківСправа № 922/3925/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Кончаренко В.Ю.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Анісімова Геннадія Альбертовича
до відповідачів: 1 - Фізична особа-підприємець Липчанський Володимир Олександрович , 2 - Фізична особа-підприємець Недів Пантелей Петрович , 3 - Фізична особа-підприємець Рудаков Олександр Миколайович , 4 - Фізична особа-підприємець Сівер Сергій Анатолійович , 5 - Фізична особа-підприємець Сілантьєв Едуард Едуардович
про розірвання договору та стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Анісімов Г.А. особисто (в режимі відеоконференції)
відповідачів - Максимов М.І. адвокат за ордерами від відповідачів (в режимі відеоконференції)
До Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Анісімов Геннадій Альбертович до фізичних осіб - підприємців Сівера С.А., Липчанського В.А. , Рудакова А.Н. , Недіва П.П. та Силантьєва Е.Е. про розірвання договору та стягнення з відповідачів коштів в загальному розмірі 290 204,27 дол. США.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 06.09.2023 здійснено автоматичний розподіл зазначеної заяви між суддями, присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 922/3925/23 та визначено її до розгляду судді Прохорову С.А.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.09.2023 було залишено позовну заяву без руху.
18.09.2023 позивачем подано заяву (вх. №25124) про усунення недоліків та до якої було додано уточнену редакцію позовної заяви згідно якої позивач просить суд:
1. Розірвати договір про спільну діяльність від 01.08.2008 р. у редакції від 23.02.2021 р. укладений 23.02.2021 р. між Позивачем та фізичними особами - підприємцями - Недовим П.П. , Сівер С.А. , Липчанським В.А. , Рудаковим А.Н. та Силантьєвим Е.Е. , у зв'язку з істотним порушенням його умов учасниками договору, фізичними особами - підприємцями Недовим П.П., Сівер С.А. , Липчанським В.А. , Рудаковим А.Н. та Силантьєвим Е.Е .
2. Стягнути з учасників, в частковому порядку на користь позивача вклад у спільну діяльність у розмірі 265 247,60 дол. США та частину прибутку від спільної діяльності, не виплачену за 2022 рік у розмірі 25 973,97 дол. США (разом 291 221,57 дол. США) у таких частинах:
- з Фізичної особи-підприємця Липчанського В.А. - 67 248,88 дол. США;
- з Фізичної особи-підприємця Рудакова А.Н. - 67 248,88 дол. США;
- з Фізичної особи-підприємця Недова П.П. - 67 248,88 дол. США;
- з Фізичної особи-підприємця Сівер С.А. - 67 248,88 дол. США;
- з фізичної особи-підприємця Силантьєва Е.Е. - 22 226,05 дол. США.
Ухвалою суду від 20.09.2023 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.
Представником відповідачів подано до суду відзиви на позовну заяву (вх. №27353 від 09.10.2023 та вх. №27391 від 09.10.2023).
Позивач подав суду відповідь на відзив відповідачів (вх. №29390 від 27.10.2023)
Представником відповідачів подано до суду заперечення на відповідь позивача на відзиви на позовну заяву (вх. №30318 від 07.11.2023) та додаткові пояснення (вх. №31539 від 17.11.2023).
Протокольною ухвалою, постановленою в підготовчому засіданні 20.11.2023 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
29.11.2023 позивачем подані до суду додаткові пояснення (вх. №32729).
07.12.2023 представником позивача подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке було задоволено судом ухвалою від 12.12.2023.
Згідно вимог статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства зокрема є: 1) верховенство права, 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, 4) змагальність сторін, 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення.
Згідно ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи вимоги зазначених норм, судом, з метою дотримання завдань господарського судочинства та здійснення всіх дій, що необхідні для реалізації завдань підготовчого провадження (остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті) були прийняті та долучені всі подані сторонами докази та пояснення.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 05.02.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Щодо розумності строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові та Харківській області, а також особливого режиму роботи господарського суду, з міркувань безпеки, розгляд даної справи здійснений судом у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позивач, в обґрунтування своїх вимог вказує, що 01 серпня 2008 року між фізичними особами - підприємцями: мною та Недовим П.П. , Сівер С.А. , Чивичиловим В.В. , Липчанським В.А. , Рудаковим А.Н. та Силантьєвим Е.Е. був укладений договір про спільну діяльність в питаннях оптової та роздрібної торгівлі автозапчастинами, який, на думку позивача, є за своєю суттю, є договором простого товариства. Вказує, що він вніс початковий вклад в розмірі 15 000 євро, в подальшому надав зворотну фінансову допомогу в розмірі 100 000 євро та регулярно надавав зворотну фінансову допомогу, що підтверджується надісланим Липчанським В.А. по електронній пошті звітом від 28.07.2011 р., а також надісланим Недовим П.П 25.04.2012 року звітом про фін. результати роботи за перший квартал 2012 р. разом із укрупненим балансом на 01.04.2012 р. та наданими учасниками розписками у 2017 та 2020 роках.
Спільна діяльність у первісному складі проводилась до 2021 року. На початку 2021 року учасник Чивичилов В.В. за власним бажанням вийшов із договору. В результаті доля позивача в договорі про спільну діяльність збільшилась до 18,76% . Після цього було прийнято нову редакцію договору про спільну діяльність від 23.02.2021 року.
04 серпня 2022 року при проведенні чергових зборів, після затвердження звітів про діяльність компанії в першому півріччі 2022 року а також про стан чистих активів на 30.06.2022 року, позивача було повідомлено, що Липчанским В.А. , Рудаковим А.Н. , Недовим П.П. и Сівер С.А. односторонньо прийнято рішення про застосування поправочного коефіцієнта 0,1 при визначенні розміру величини прибутку, яка підлягає виплаті учасникам Анісімову Г.А. и Силантьеву Е.Е .
Позивач зазначає, що на сьогоднішній день договір спочатку був суттєво порушений учасниками Липчанським В.А. , Рудаковим О.М. , Недовим П.П. та Сівер С.А. , коли вони відмовилися виплатити належну йому частку прибутку, а потім взагалі відмовилися від виконання договору в цілому.
Зазначені порушення договору є істотними, тому що в результаті позивач виявився повністю позбавлений всього, на що розраховував при його укладенні. У зв'язку з чим вважає, що має право просити суд розірвати договір про спільну діяльність від 01.08.2008 р. у редакції 23.02.2021 р. та зобов'язати учасників договору Липчанського В.А. , Рудакова А.Н. , Недова П.П. , Сівер С.А. та Силантьева Е.Е. повернути в грошовій формі вклад позивача у спільну діяльність, внесений за період з 2008-го року по 2022-й включно, станом на 31.12.2022 у розмірі 265 247,60 доларів США, що підтверджується додатком № 2 до звіту "Основні результати діяльності компанії у 2022 р." підписаним всіма учасниками 26.01.2023, а також частину прибутку, що належить позивачу і не виплачену за 2022 рік, у розмірі 24 956,67 доларів США що підтверджується звітом "Основні результати діяльності компанії у 2022 р.", підписаним всіма учасниками 26.01.2023.
Відповідачі не погоджуються з позовними вимогами, вважають їх безпідставними та необґрунтованими, а аргументи позивача є надуманими та не підтверджені жодним доказом.
Відповідачі визнають тільки ту обставину, що між ними та позивачем дійсно укладалися Договори про спільну діяльність, а все інше, на що посилається позивач, не має нічого спільного з реальним станом речей. Однак, ці документи є рамковими, не передбачають об'єднання вкладів, існування спільного майна, балансу та ін. Не існує жодного податкового чи первинного бухгалтерського документа, що підтверджував би ведення спільної діяльності на підставі цих Договорів та отримання будь-яких спільних фінансових результатів. Вказані Договори підписувалися більше для координації взаємних зусиль, що підтверджується, зокрема, розділами 2 цих Договорів.
Ці Договори фактично з моменту їх підписання жодного разу не виконувалися позивачем, як наслідок, існування Договорів не створило для нього жодних правових наслідків набуття майнових прав.
Також, відповідачі вважають, що вимога розірвати договір про спільну діяльністю від 01.08.2008 р. в цілому, а не тільки по відношенню до позивача, є неприпустимим для інших учасників спільної діяльності та виходить за межі правосуб'єктності позивача.
ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання як:
- правова природа спірного договору №1/2008 від 01.08.2008 та договору №1/2008 від 23.02.2021;
- чи порушені відповідачами істотні умови спірного договору, якщо так, то чи є це підставою для застосування способів захисту права обраних позивачем;
- чи підтверджено позивачем внесення вкладу у спільну діяльність у розмірі 265 247,60 дол. США, наявність прибутку від спільної діяльності з відповідачами у 2022 році в розмірі 25 973,97 дол. США, якщо так, то чи є наявність підстав їх стягнення з відповідачів.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом ч. ч. 1 - 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно позивач має довести наявність обставин, що дають ствердну відповідь на ключові питання, а відповідач - негативну.
В ч. 1 ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 77 (допустимість доказів) ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЇХ ОЦІНКА ТА ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, судом встановлено наступне.
Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно з статтею 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, звертаючись з позовом позивач повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 206 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу, якими, серед іншого, встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до приписів статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч.2).
Реалізація права на одностороннє розірвання договору пов'язана із встановленням і доведенням відповідних обставин, які б свідчили про дійсне істотне порушення іншою стороною умов цього договору відповідно до вимог статті 651 ЦК України.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Ст. 1130 Цивільного кодексу України, визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
З наданих до суду доказів вбачається, що 01 серпня 2008 року між фізичними особами - підприємцями: Анісімовим Г.А. , Недовим П.П. , Сівер С.А. , Чивичиловим В.В. , Липчанським В.А. , Рудаковим А.Н. та Силантьєвим Е.Е. було підписано договір про спільну діяльність №1/2008 в питаннях оптової та роздрібної торгівлі автозапчастинами, витратних матеріалів та експлутаційних рідин для легкових та вантажних автомобілів та надання послуг з технічного обслуговування і ремонту легкових та вантажних автомобілів в Україні та закордоном, з метою розширення ринків збуту, збільшення обсягів продаж та збільшення економічного потенціалу кожного учасника (п.1.1 договору).
П. 1.4 Договору №1/2008 від 01.08.2008 визначено, що сумісна діяльність за цим договором здійснюється учасниками без об'єднання вкладів та утворення окремої юридичної особи.
23 лютого 2021 року між фізичними особами - підприємцями: Анісімовим Г.А. , Недовим П.П. , Сівер С.А. , Липчанським В.А. , Рудаковим А.Н. та Силантьєвим Е.Е. було підписано договір про спільну діяльність №1/2008 в питаннях оптової та роздрібної торгівлі автозапчастинами, витратних матеріалів та експлутаційних рідин для легкових та вантажних автомобілів та надання послуг з технічного обслуговування і ремонту легкових та вантажних автомобілів в Україні та закордоном, з метою розширення ринків збуту, збільшення обсягів продаж та збільшення економічного потенціалу кожного учасника (п.1.1 договору).
П. 1.4 Договору №1/2008 від 23.08.2008 визначено, що сумісна діяльність за цим договором здійснюється учасниками без об'єднання вкладів та утворення окремої юридичної особи.
Суд зазначає, що відповідачі визнають укладення між ними та позивачем у 2008 та 2021 роках договорів про спільну діяльність.
Дослідивши ці документи (договір №1/2008 від 01.08.2008 та договір №1/2008 від 23.02.2021), суд встановив, що вони дійсно є подібними, однак, з умов договору про спільну діяльність від 23.02.2021 року не вбачається, що він є саме новою редакцією договору про спільну діяльність від 01.08.2008 року, а не окремим правочином, що має самостійні юридичні наслідки. Договір про спільну діяльність від 23.02.2021 року не містить будь яких посилань на те, що він є саме новою редакцією договору від 01.08.2008 року, а однаковий номер цих договорів без інших вказівок на це, не може бути підтвердженням цього. Крім того, посилання в назві договору : - (нова редакція від 23.02.2021), також не підтверджує того, що це нова редакція саме договору №1/2008 від 01.08.2008.
Крім того, його підписано іншим складом учасників.
Договір №1/2008 від 01.08.2008 та договір №1/2008 від 23.02.2021 є рамковими, які визначали домовленість їх учасників про те, як буде відбуватися їх співпраця та не передбачають об'єднання вкладів учасників, існування спільного майна, балансу та ін. Вказані договори підписані для координації взаємних зусиль для збільшення економічного потенціалу кожного учасника, що підтверджується, зокрема, розділом 2 цих договорів.
Позивач стверджує, що спірний договір №1/2008 від 01.08.2008 за своєю суттю договором простого товариства.
Однак, суд не погоджується з таким твердженням позивача, оскільки будь-яких доказів, з яких вбачалося б об'єднання вкладів учасниками договору, до суду надано не було.
Так, ст. 1132 Цивільного кодексу України, встановлено, що за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
В свою чергу, з наданих до справи доказів не вбачається того, що вклади учасників договору були об'єднані, позивачем не подано доказів якими саме були вклади кожного учасника, доказів їх існування та передачі на спільний баланс, що спростовую твердження позивача про створення учасниками договору №1/2008 простого товариства.
Позивачем не надано жодних пояснень стосовно того як саме формувалися спільні вклади, що вносили відповідачі зі свого боку у спільну діяльність, яким чином це відбувалося.
Також, позивачем до матеріалів справи не було подано й доказів внесення у спільну діяльність як початкового вкладу в розмірі 15 000 євро так і подальшої зворотної допомоги в розмірі 100 000 євро, оскільки з таблиць, на які позивач вказує як на звіти про фінансові результати роботи від 28.07.2011 та від 25.04.2012 не містять відомостей про внесення фінансової допомоги саме від позивача і взагалі не можуть бути ідентифіковані як фінансові документи зі спільної діяльності за договором спільної діяльності №1/2008 від 01.08.2008.
А твердження позивача про внесення за договором спільної діяльності вкладу в загальному розмірі 265 247,60 дол. США взагалі не містить ніяких обґрунтувань в позовній заяві.
При цьому, суд зауважує, що позивачем не подано жодного податкового, бухгалтерського документа, що підтверджував би ведення спільної господарської діяльності за спірним договором, формування спільних активів чи прибутку, проведення інвентаризація спільних активів та їх оцінки. Жодних інших документів з яких би вбачалося існування грошового обов'язку відповідачів на користь позивача за договором від 01.08.2008 також не надано.
В свою чергу звіти (додатки до них), які були подані позивачем до суду ні з точки зору їх підписання відповідачами, ні з точки зору їх доказового значення для розгляду даної справи не підтверджують ті обставини на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Крім того, позивач судовому засіданні 05.02.2024 особисто зазначив, що він не може будь-яким чином підтвердити внесення у спільну діяльність 15 000,00 євро.
В якості доказів внесення грошових коштів у спільну діяльність, позивачем подано до позовної заяви розписки:
Липчанського В.О. від 06.03.2017 про отримання в борг від позивача 17 000 дол. США, та від 24.02.2020 про отримання в борг від позивача 10 000 дол. США,
Рудакова О.М. від 06.03.2017 про отримання в борг від позивача 17 000 дол. США, та від 24.02.2020 про отримання в борг від позивача 10 000 дол. США,
Сівера С.А. від 21.02.2017 про отримання в борг від позивача 15 800 євро,
Чивичилова В.В. від 23.02.2017 про отримання в борг від позивача 15 800 євро, та від 24.02.2020 про отримання в борг від позивача 10 000 дол. США,
Сілантьєва Є.Є. від 20.03.2017 про отримання в борг від позивача 5 200 євро,
Однак, дослідивши зазначені розписки, суд встановив, що вони не не містять будь яких посилань та відомостей з яких навіть вирогідно можно було б зробити висновок, що вони стосуються будь-якої спільної діяльності як за договором №1/2008 від 01.08.2008 так і за договором №1/2008 від 23.02.2021.
Надані розписки відносяться до цивільно-правових відносин між позивачем та особами, яким позивач надавав кошти в борг.
При цьому, суд зазначає, що при розгляді цієї справи не встановлюється факту дійсності цих розписок та фактичного отримання особами, якими написані розписки, від позивача цих коштів, оскільки дані обставини не є предметом розгляду цієї справи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не було доведено факту внесення вкладів за договором спільної діяльності від 01.08.2008, в розмірі 265 247,60 дол. США про який він зазначає в прохальній частині позову.
Оскільки, позивачем не доведено суду об'єднання учасниками договорів про спільну діяльність своїх вкладів, норми законодавства, які регулюють діяльність простого товариства не підлягають застосування до спірних правовідносин.
Доказів фактичного виконання цих договорів сумісної діяльності та отримання прибутку за цими договорами їх учасниками (як позивачем так і відповідачами) , позивачем до матеріалів справи надано не було, як наслідок, суд дійшов висновку, що існування Договорів не створило для його учасників жодних правових наслідків набуття майнових прав за ними.
Позивач не надав суду жодних належних доказів того, що учасники Договору про спільну діяльність від 01.08.2008 року здійснили істотне порушення його умов, а вказуючи на зменшення його частки в прибутку, взагалі не підтвердив формування такого прибутку від спільної діяльності за договором від 01.08.2008.
В свою чергу розділом 7 спірного договору від 01.08.2008 встановлено механізм виходу з договору, однак в матеріали справи від позивача не було подано доказів того, що позивач скористався цим механізмом, а наявності підстав для розірвання договору у зв'язку з його істотним порушенням позивачем доведено не було.
Також, судом встановлено, що громадянами Анісімовим Г.А. , Недовим П.П. , Сівер С.А. , Чивичиловим В.В. , Липчанським В.А. , Рудаковим А.Н. та Силантьєвим Е.Е. (учасники договору про спільну діяльність №1/2008 від 01.08.2023) 05.09.2011 було створено Приватне акціонерне товариство "С КАР", Код ЄДРПОУ: 37762054, у якому вони були засновниками та мали відповідні частки.
Дане ПрАТ припинило свою діяльність 22.10.2014 в результаті реорганізації на Товариство з обмеженою відповідальністю з засновниками Анісімовим Г.А. , Недовим П.П. , Сівер С.А. , Липчанським В.А. , Рудаковим А.Н. та Силантьєвим Е.Е .
Щодо розрахунків активів станом, поданих позивачем до клопотання вх. №33765 від 07.12.2023) суд зазначає, що з них неможливо також встановити відомості про які саме активи йдеться - активи підприємства за договором спільної діяльності чи активи юридичної особи ТОВ "С КАР".
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом ч. ч. 1 - 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В ч. 1 ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 77 (допустимість доказів) ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За змістом ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Визначений ст. 79 ГПК України стандарт доказування підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з уведенням у дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний.
При розгляді даної справи, поданих позивачем до суду матеріалів, не достатньо для висновку про існування тих обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог та не видається більш вірогідним для спростування доводів відповідачів.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов наступних висновків:
учасники справи багато років та спільно займаються бізнесом у складі юридичної особи;
учасники справи укладали договори про спільну діяльність для координації зусиль від 01.08.2008та від 23.02.2021, але того, що ця діяльність відбувалась з об'єднанням вкладів, наявність спільних активів, доходів або прибутку з матеріалів справи не встановлено;
між учасниками справи дійсно мало місце ділове спілкування, неодноразово проводилися зустрічі на яких обговорювалися фінансові результати юридичної особи та сукупні фінансові результати кожного учасника;
жодного податкового, бухгалтерського документа, що підтверджував би ведення спільної господарської діяльності, формування спільних активів чи прибутку за договорами про спільну діяльність матеріали справи не містять;
доказів проведення інвентаризації спільних активів та їх оцінки не надано;
з поданих до суду доказів не вбачається існування грошового обов'язку відповідачів на користь позивача за договорами про спільну діяльність та його розміру;
звіти (додатки до них) не містять доказового значення для розгляду даної справи в рамках договорів про спільну діяльність;
позивач, не дивлячись на те, що він вказує про щоквартальне підписання ним та відповідачами звітів (з 2008 року), до суду таких звітів не надав,
позивач вказуючи про отримання ним прибутку не надав доказів його виплати (належних платіжних доручень з цільовим призначенням, декларацій тощо), а надав до суду листування невідомого змісту, яке може стосуватися будь яких виплат в тому числі і від юридичної особи,
звiти про величину та структуру чистих активів за своєю суттю не є актами взаєморозрахунків між учасниками договору про спільну діяльність,
за словами позивача спільна діяльність здійснювалася за певними адресами, а спільні активи перебувають на балансі відповідачів, однак жодного доказу цього матеріали справи не містять.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є недоведеними та задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати позивача покладаються на останнього.
Відповідачами, в свою чергу, було заявлено до стягнення з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, сплачених на користь адвоката кожним з відповідачів, понесення яких підтверджується поданими до відзиву на позовну заяву доказами.
Так, Адвокатом Максимовим М.І. укладено договори про надання правової допомоги з усіма відповідачами. Такі Договори мають відповідні Додаткові угоди, які передбачають запланований обсяг надання правової допомоги та її вартість. Оплата послуг Адвоката Максимова М.І. підтверджується відповідними прибутковими касовими ордерами. Той факт, що Адвокат Максимов М.І. представляє всіх відповідачів, не скасовує того факту, що між кожним відповідачем та Адвокатом Максимовим М.І. укладено окремий Договір про надання правової допомоги (як це передбачено законодавством), а таким Договором встановлено розмір гонорару Адвоката (що також відповідає законодавству України). Сукупний розмір гонорару Адвоката Максимова М.І. за п'ятьма договорами становить 50 000 грн, що є пропорційним складності судового спору, що виник між сторонами.
Тому ці витрати відповідачів покладаються судом на позивача в сукупному розмірі 50 000,00 грн.
Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача - Фізичну особу-підприємця Анісімова Геннадія Альбертовича.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Анісімова Геннадія Альбертовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Недіва Пантелея Петровича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Анісімова Геннадія Альбертовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Рудакова Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Анісімова Геннадія Альбертовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Сівера Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Анісімова Геннадія Альбертовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Сілантьєва Едуарда Едуардовича ( АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Анісімова Геннадія Альбертовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Липчанського Володимира Олександровича ( АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Учасники справи:
Позивач - Фізична особа-підприємець Анісімов Геннадій Альбертович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідачі:
Фізична особа-підприємець Недів Пантелей Петрович ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 )
Фізична особа-підприємець Рудаков Олександр Миколайович ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 )
Фізична особа-підприємець Сівер Сергій Анатолійович ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 )
Фізична особа-підприємець Сілантьєв Едуард Едуардович ( АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 )
Фізична особа-підприємець Липчанський Володимир Олександрович ( АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 )
Повне рішення складено "12" лютого 2024 р.
Суддя С.А. Прохоров