Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 лютого 2024 року Справа№200/6374/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та з 28.11.2019 отримує пенсію за віком, призначену йому відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач зазначив, що 28.06.2023 він звернувся до відповідача із заявою в якій просив зарахувати до його страхового стажу періоди роботи: з 01.07.1989 по 31.07.1996 та з 01.08.1996 по 10.07.1998 роки. Позивач зауважив, що 30.07.2023 відповідач надав йому відмову в зарахуванні вищенаведених періодів його роботи до страхового стажу посилаючись на те, що в трудовій книжці позивача відсутні записи дати наказу на звільнення та номер наказу. Позивач вважає протиправними такі дії відповідача щодо не зарахування вищенаведених періодів його роботи до стажу.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало відзив на позовну заяву, в якому було зазначено наступне, що позивач у 2019 році звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За наслідком розгляду наданого пакету документів позивачу було призначено пенсію. В той же час, до страхового стажу позивача не було враховано періоди роботи: з 01.07.1989 по 31.07.1996 та з 01.08.1996 по 10.07.1998. Відповідач зауважив, що ведення трудових книжок регламентується Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої сумісним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція 58). Пунктом 2.4 Інструкції 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення (розпорядження). Вказані пункти вимог відповідають «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, що діяла на час заповнення трудової книжки позивача. Відповідач зазначив, що у графі 4 трудової книжки НОМЕР_1 від 15.07.1978 запису № 19 відсутня дата наказу на звільнення, а запису № 21 - дата та номер наказу на звільнення з роботи. Відповідно до вищевикладеного, записи № 19 та 21 не відповідають вимогам Інструкції 58 та не прийняті до розрахунку страхового стажу. Таким чином, оскільки позивачем надано документи оформлені з порушенням встановлених норм та не надано відомостей чи матеріалів на їх підтвердження, Управління не мало правових підстав для врахування спірних періодів при розрахунку стажу. Позивач звернувся до уповноваженого органу Пенсійного фонду України з заявою від 28.06.2023 щодо можливості врахування спірного періоду роботи. Будь-яких підтверджуючих документів чи матеріалів до вказаного листа ним не додавалось. Відповідач зауважив, що вказане звернення було відпрацьовано відповідно до положень Закону України від 02.10.1996 № 393/96 «Про звернення громадян» та листом від 30.07.2023 № 14323- 13076/Р-02/8-0500/23 позивачу було надано роз'яснення стосовно причин неврахування спірних періодів та порядку їх підтвердження. Стосовно звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, відповідач вважає, що позивач фактично вимагає покласти відповідальність за некоректні записи трудової книжки безпосередньо на Головне управління яке, у свою чергу, жодним чином не має стосунку чи повноважень щодо заповнення трудової книжки позивача. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою суду від 01.12.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлений відповідачу строк для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву; копію пенсійної справи позивача; розрахунок страхового стажу (форма РС-право); довідку ППВП ПФУ форми ОК-5, письмові пояснення стосовно не зарахування позивачу до його страхового стажу періоду його роботи з 01.07.1989 по 31.07.1996, з 01.08.1996 по 10.07.1998.
Про відкриття провадження у справі, відповідач був повідомлений належним чином, відповідно до наявності у нього реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 05.12.2023.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 . Відповідно до наявного в матеріалах справи копії паспорту серії НОМЕР_3 виданого Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області від 22.02.2001 є громадянином України. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як отримувач пенсії за віком з 28.11.2019, що не заперечується сторонами по справі та підтверджується пенсійним посвідченням виданим Пенсійним фондом України від 27.06.2023 серії ААМ №789496.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ЄДРПОУ: 13486010, в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Як встановлено судом, позивач звернувся з письмовою заявою від 28.06.2023 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з проханням зарахувати до його стажу періоди його роботи: з 01.07.1989 по 31.07.1996 та з 01.08.1996 по 10.07.1998.
Відповідач надав письмову відповідь від 30.07.2023 №14323-13076/Р-02/8-0500/23, в якій зазначив наступне, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та з 28.11.2019 отримує пенсію за віком призначену йому відповідно до ст.26 ЗУ №1058-ІV. Страховий стаж обчислюється органами ПФУ за нормами пункту 2 статті 24 Закону 1058 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Ведення трудових книжок регламентується Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої сумісним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі-Інструкція). Пунктом 2.4 Інструкції 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення (розпорядження). Вказані пункти вимог відповідають «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, що діяла на час заповнення трудової книжки позивача. У графі 4 трудової книжки НОМЕР_1 від 15.07.1978 запису № 19 відсутня дата наказу на звільнення, а запису № 21 - дата та номер наказу на звільнення з роботи. Відповідно викладеного, записи № 19 та 21 не відповідають вимогам Інструкції 58 та не прийняті до розрахунку страхового стажу. Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів виданих за місцем роботи, а також архівними установами. Тобто для зарахування періоду стажу роботи з 01.07.1989 по 31.07.1996 та з 01.08.1996 по 10.07.1998 необхідно надати уточнюючі довідки. Також підтвердження періодів роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, можливе за показами свідків (не менше двох), які знають заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації і мають документи про свою роботу за період, щодо якого вони підтверджуватимуть роботу заявника, що передбачено порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 №18-1. У разі незгоди з відповіддю органів Пенсійного фонду України позивач має право оскаржити їх дії або бездіяльність до вищого органу або у судовому порядку.
Не зарахування відповідачем позивачу до його страхового стажу, окрім вищезазначеної письмової відповіді, підтверджується наданою в якості доказів позивачем довідки форми РС-право ППВП ПФУ від 26.06.2023, відповідно до якого, позивачу були зараховані періоди його роботи з 12.09.1985 по 01.07.1989 та з 29.07.1998 по 30.06.2000.
Отже спірним питанням в даній справі є не зарахування відповідачем позивачу періодів його роботи: з 01.07.1989 по 31.07.1996 та з 01.08.1996 по 10.07.1998 до страхового стажу, враховуючи, що записи №19 та №21 в трудовій книжці позивача не відповідають вимогам Інструкції №58.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституцій України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Абзацом 22 статті 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 01 січня 2004 року. До 01 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж).
Отже, до 01 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджені записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Види трудової діяльності, що зараховуються до стражу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ.
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частина 3 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ передбачає, що до стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком документи, зокрема: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 цього Порядку № 637 в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 цього ж Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей про періоди роботи, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Відповідно до п.2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) п.2.3 Інструкції № 162.
Відповідно до п.4.1 Інструкції № 162, при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
За змістом пункту 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відтак, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
В спірному випадку відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.07.1989 по 31.07.1996 та з 01.08.1996 по 10.07.1998, оскільки в трудовій книжці від 15.07.1978 серії НОМЕР_1 відсутні у графі 4: запис №19 - відсутня дата наказу на звільнення, запис №21 - дата та номер наказу на звільнення з роботи.
Дослідивши наявні у справі докази, суд встановив, що відповідно до спірних періодів роботи зазначених у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 дата заповнення 15 липня 1978 року, позивач працював:
- на Донецькому металопрокатному заводі: з 01.07.1989 по 01.07.1989, прийнятий за переводом житлово-комунальний відділ газозварювальником 5 розряду, номер запису 16 в трудовій книжці;
- з 02.07.1989 по 31.07.1996, переведений газозварювальником 6 розряду ЖКО, номер записів 17,19 в трудовій книжці позивача;
- 11.01.1994 - реорганізація підприємства, номер запису 18 в трудовій книжці позивача;
- з 01.08.1996 по 10.07.1998 - прийнятий в ЧМП «Фенікс» в якості газозварювальника 5 розряду, номера записів 20, 21 в трудовій книжці позивача.
Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 15.07.1978 про періоди роботи з 01.07.1989 по 31.07.1996 та з 01.08.1996 по 10.07.1998, дають змогу встановити зміст виконуваної трудової діяльності та періоди роботи позивача.
Відсутність дати наказу на звільнення (запис №19) та дати, номеру наказу на звільнення (запис №21) позивача при звільненні не впливає на встановлення факту роботи позивача у вказані періоди і не робить його трудову книжку неналежним документом, що підтверджує стаж роботи.
Записи в трудових книжках позивача про трудову діяльність у спірні періоди виконані чітко, зрозуміло, без виправлень та неточностей.
Записи про періоди роботи позивача містять всі необхідні дані, відповідають вимогам наведених вище Інструкцій №162 та №58, зокрема, записи про звільнення завірені відбитком печатки та посадовою особою підприємства на якому працював позивач; всі записи виконані послідовно (дати вчинення записів про прийняття на роботу узгоджуються із датами записів про звільнення), не містять суперечливих відомостей про періоди роботи та узгоджуються між собою.
Окремо суд наголошує, що відповідно до Розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії станом на 28.11.2019), п.4.1 - орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пункт 4.2. - при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Пункт 4.7. - право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Суд зауважує, що відповідачем не надано до суду доказів стосовно надання позивачу розписки з зазначенням у ній необхідного переліку документів, які необхідно було надати позивачу для зарахування до його страхового стажу періодів роботи з 01.07.1989 по 31.07.1996 та з 01.08.1996 по 10.07.1998, про що зазначає відповідач у своїй письмовій відповіді від 30.07.2023 стосовно необхідності надання уточнюючих довідок, а також необхідність підтверджувати факт роботи у спірні періоди, показами двох свідків.
Тобто обов'язок щодо інформування позивача щодо необхідності надання додаткових документів, які б підтвердили право особи на зарахування до її страхового стажу певних періодів роботи, фактично був виконаний відповідачем тільки після особистого звернення позивача у 2023 році, що унеможливило зарахуванню позивачу до його страхового стажу усіх періодів роботи, ще на момент звернення з заявою про призначення пенсії та які належним чином зазначені у його трудовій книжці.
Аналіз наданих доказів, судом було проведено на підставі наявних в матеріалах справи наданих сторонами по справі документів.
В той же час, відповідачем на виконання вимог ухвали суду при відкритті провадження по справі, не було надано копії пенсійної справи позивача.
В свою чергу зазначення відповідачем у своєму відзиві на адміністративний позов, що позивач у 2019 році звернувся до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії, в результаті чого позивачу була призначена пенсія та опосередковано зазначено, що йому не було зараховано до страхового стажу спірних періодів роботи, не підтверджує того факту, що позивач на той період був обізнаний про необхідність надання додаткових документів, тим самим це не знімає відповідальності з відповідача, щодо виконання свого обов'язку стосовно інформування особи про необхідність надання уточнюючих довідок, виклик свідків тощо.
Окремо суд зауважує, що відповідач не позбавлений можливості вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, що також передбачено відповідним Порядком.
Згідно зі ст. 101 Закону № 1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Приписами частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Виходячи з викладеного, відповідач наділений повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів. Ці повноваження можуть бути реалізовані шляхом відповідних запитів, витребування первинних документів щодо підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виплаченої заробітної плати, проведення фактичних перевірок тощо.
Виявлені відповідачем недоліки в заповненні трудової книжки позивача не є такими, що виключають можливість зарахування спірних періодів роботи за даними цієї трудової книжки до страхового стажу позивача.
Відповідач не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудових книжок позивача, а вказує на окремий недолік під час їх заповнення.
З цього приводу суд наголошує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним для вирішення питання про призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки працівників та службовців» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Вказане дає підстави для висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права, відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії особи, яка звернулася за такою.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Також, суд вважає можливим врахувати правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано. При цьому, при вирішенні даної справи суд враховує те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
При цьому на час розгляду справи в суді відповідачем не надано суду доказів того, що спірні записи в трудовій книжці позивача містять неправдиву інформацію, як і відсутні також докази того, що відповідач здійснив перевірку даних та встановив обставини, які б спростовували зазначене у трудовій книжці позивача. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не виконало свій обов'язок щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів позивачем.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що вказана вище трудова книжка позивача є достатньою підставою для підтвердження його стажу роботи для зарахування спірних періодів роботи, яка не потребує підтвердження додатковими документами, а не зарахування визначених пенсійним органом періодів роботи з 01.07.1989 по 31.07.1996 та з 01.08.1996 по 10.07.1998 відповідно до записів в трудовій книжці від 15.07.1978 серії НОМЕР_1 до страхового стажу позивача за наведених пенсійним органом обставин є протиправним.
Підсумовуючи все вищенаведене та встановлене при розгляді справи, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування позивачу до його страхового стажу періоди роботи: на Донецькому металопрокатному заводі на посаді газозварювальника з 01.07.1989 по 31.07.1996 та на ЧМП «Фенікс» на посаді газозварювальника з 01.08.1996 по 10.07.1998 та як похідна вимога зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до його страхового стажу періоди роботи: на Донецькому металопрокатному заводі на посаді газозварювальника з 01.07.1989 по 31.07.1996 та на ЧМП «Фенікс» на посаді газозварювальника з 01.08.1996 по 10.07.1998 з урахуванням висновків суду по цій справі.
Щодо позовної вимоги позивача провести відповідні перерахунки та виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 КАС України).
Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
З матеріалів справи слідує, що предметом оскарження до суду є зобов'язання відповідача здійснити саме зарахування певних періодів роботи позивача до його страхового стажу, що не було зроблено відповідачем під час первинного розгляду заяви позивача при призначенні пенсії та при повторному зверненні позивача у 2023 році.
Суд зазначає, що жодних спорів з приводу проведення відповідних перерахунків та виплат пенсії, з урахуванням спірних періодів роботи не зарахованих відповідачем позивачу наразі між сторонами не існувало.
Отже, суд вважає передчасними вищезазначені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача провести відповідні перерахунки та виплати тобто заявленими на майбутнє, що не відповідає задачам та принципам адміністративного судочинства.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.8 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 20.11.2023 позивач за подання адміністративного позову сплатив 1073,60 грн. судового збору.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 1073,60 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ:13486010) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ:13486010) щодо не зарахування ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) до його страхового стажу періоди роботи: на Донецькому металопрокатному заводі на посаді газозварювальника з 01.07.1989 по 31.07.1996 та на ЧМП «Фенікс» на посаді газозварювальника з 01.08.1996 по 10.07.1998.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ:13486010) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) до його страхового стажу періоди роботи: на Донецькому металопрокатному заводі на посаді газозварювальника з 01.07.1989 по 31.07.1996 та на ЧМП «Фенікс» на посаді газозварювальника з 01.08.1996 по 10.07.1998 з урахуванням висновків суду по цій справі.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ:13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 07 лютого 2024 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець