Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 лютого 2024 року Справа№200/385/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення
(виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, юридична адреса: 79016, Львівська обл., м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії від 01.12.2023 року № 057350007582, зобов'язання призначити пенсію відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 28.11.2023 року.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.
Вважає, що що відповідачем протиправно, всупереч рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 відмовлено у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком №2.
Зазначає, що станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії вона досягла відповідного пенсійного віку, визначеного пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та здобула необхідний загальний і пільговий страховий стаж, для призначення пенсії за Списком №2.
Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на адміністративний позов відповідач вказав на його безпідставність та зазначив, що страховий стаж позивача складає 24 роки 15 днів, стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 15 років 09 місяці 06 днів. За позицією відповідача зміна умов і норм загальнообов'язкового пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону № 1058.
Із посиланням на вимоги ст. 5 Закону № 1058 відповідач зазначає, що саме цим законом визначено регулювання відносин, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідач стверджує, що виключно Законом № 1058 визначаються, зокрема: умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком.
Згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років 6 місяців на зазначених роботах.
Враховуючи вимоги пункту 2 частини 2 ст. 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається жінкам після досягнення 55 років та наявності 24 роки 6 місяців страхового стажу.
На підставі вищезазначеного та у зв'язку з недосягненням позивачем на дату звернення за призначенням пенсії встановленого Законом № 1058 пенсійного віку - 55 років, відповідачем ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії.
Враховуючи наведене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 .
28.11.2023 року ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою щодо призначенння пенсії на пільгових умовах.
01.12.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийняте рішення № 057350007582 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії, яке обґрунтоване недосягненням пенсійного віку згідно ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також в рішенні зазначено, що вік заявника (на час звернення) 52 роки 6 місяців 29 днів, страховий стаж особи 24 роки 15 днів, з них пільговий стаж - 15 років 9 місяців 06 днів.
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перераху ронку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 цього Закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До цих змін порядок призначення пенсій на пільгових умовах визначався ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так, п. «б» ст.13 цього закону в редакції, чинній до з 01.04.2015 передбачала, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день наіншихроботах із шкідливимиі важкими умовамипраці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і пристажіроботине менше 25 років, з них не менше 12 років 6місяцівназазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Рішенням Конституційного суду України №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно пункту 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнано неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених врішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Положення зазначеним нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно якого у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі №360/3611/20 Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи №360/3611/20 дійшла висновку про те, щов даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV.
Оскільки відповідно до наявних в матеріалах справи документів на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах їй виповнилося 50 років, страховий стаж становив 24 роки 15 днів, пільговий стаж - 15 років 09 місяців 06 днів, що відповідає вимогам п. «б» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд дійшов висновку, що позивач набув право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
При вирішенні даного спору, суд враховував правові висновки Верховного Суду, які викладені в рішенні від 03.11.2021 за результатами розгляду зразкової справи у справі № 360/3611/20.
Положеннями частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Враховуючи те, що відмова відповідача в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на недосягнення позивачем пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є протиправною, суд вважає, що приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення, тому приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення, що оскаржується.
Щодо вимоги про призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 28.11.2023 року, суд враховує наступне.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” та враховує положення “Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень”, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Аналізуючи даний адміністративний спір суд наголошує, що суб'єкт владних повноважень у спірних взаємовідносинах здійснив реалізацію дискреційних повноважень шляхом відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, суд вважає, що відповідач при розгляді заяви діяв поза межою наданих повноважень та реалізації дискреційних функцій, відповідно позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.
Оскільки, відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення, яке оскаржується, підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах з 28.11.2023 року, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності рішення, яке оскаржується, в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України "Про пенсійне забезпечення", Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, юридична адреса: 79016, Львівська обл., м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії від 01.12.2023 року № 057350007582, зобов'язання призначити пенсію відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 28.11.2023 року - задовольнити повністю.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.12.2023 року № 057350007582 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії - визнати протиправним та скасувати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 28.11.2023 року, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, юридична адреса: 79016, Львівська обл., м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10) (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у сумі 968 грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції.
Суддя Т.В. Давиденко