Іменем України
31 січня 2024 року м. Чернігів справа № 927/1638/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код 43173325) 03039, м. Київ, проспект Голосіївський, 50 (kyiv_region@spfu.gov.ua) 14000, м. Чернігів, проспект Миру, 43 (адреса для листування) (ІНФОРМАЦІЯ_1)
до фізичної особи - підприємця Конопка Олега Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1
про стягнення 34 765 грн 14 коп.
06 грудня 2023 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях до фізичної особи - підприємця Конопка Олега Володимировича про стягнення 8 730,84 грн заборгованості по орендній платі згідно Договору оренди № 78-19 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 18.11.2019, 448,16 грн пені за неналежне виконання зобов'язання по внесенню орендної плати, а також нарахованої в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України неустойки в розмірі 25 586,14 грн за невиконання зобов'язання по поверненню орендованого майна.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по внесенню орендної плати та поверненню орендованого майна.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 11.12.2023, зокрема:
прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі;
постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами;
встановлений процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;
роз'яснено сторонам, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Ухвала суду від 11.12.2023 отримана відповідачем 15.12.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600068224290; як наслідок - останнім днем встановленого судом процесуального строку для подання відповідачем відзиву на позовну заяву (як і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін) є 01.01.2024 (з урахуванням правил обчислення процесуальних строків).
22.12.2023, у встановлений судом процесуальний строк, відповідачем до Господарського суду Чернігівської області подана заява від 22.12.2023 про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Подання даної заяви обумовлено обов'язковістю, на думку відповідача, його явки до суду для розгляду справи.
Ухвалою від 03.01.2024 заява від 22.12.2023 фізичної особи-підприємця Конопка Олега Володимировича про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін залишена без задоволення.
09.01.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти даного позову з огляду на його необґрунтованість та безпідставність. Дана заява по суті справи містила клопотання відповідача про поновлення встановленого законом процесуального строку на її подання.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2024 постановлено клопотання фізичної особи - підприємця Конопка Олега Володимировича про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву задовольнити; поновити фізичній особі - підприємцю Конопку Олегу Володимировичу процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.
15.01.2024 відповідачем до Господарського суду Чернігівської області подана заява від 15.01.2024 про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Подання Заяви обумовлено обов'язковістю, на думку відповідача, його явки до суду для розгляду справи.
Однак з огляду на вищенаведене Заява є такою, що подана з пропуском встановленого законом процесуального строку на її подання.
Ухвалою від 18.01.2024 заяву від 15.01.2024 фізичної особи-підприємця Конопка Олега Володимировича про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін суд залишив без розгляду.
19.01.2024 від відповідача надійшла заява, в якій він вказав, що відзив на позовну заяву був зданий до Фонду державного майна 19.01.2024 о 15:00 год, проте відмітку про його отримання позивач відмовився поставити.
25.01.2024 від позивача надійшла заява, в якій він просив додати документи до додатку до відзиву на позовну заяву.
Позивач процесуальним правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173 - 175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
18 листопада 2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Конопком О.В. (орендар) було укладено договір оренди № 78-19 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування без права передачі у суборенду та приватизації державне нерухоме майно - нежитлові приміщення магазину № 11, площею 53,1 м2, що знаходиться за адресою: вул. Громадська, 62-а, м. Чернігів, та перебуває на балансі Державного підприємства «Торговий дім «Сіверщина» (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31.08.2019 і становить за незалежною оцінкою 234 455,75 грн.
Пунктом 1.2 договору визначено, що майно передається в оренду для здійснення торгівлі продовольчими товарами без підакцизної групи.
Згідно з п. 2.1 Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акту приймання-передачі майна.
Пунктами 3.1.-3.3. Договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - жовтень 2019 р. 1580,23 грн.
Розмір орендної плати за перший місяць оренди листопад 2019 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за листопад 2019 року.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Згідно розрахунку орендної плати за базовий місяць оренди нерухомого майна, що перебуває на балансі Державного підприємства «Торговий дім «Сіверщина» базовий розмір орендної плати за місяць розрахунку жовтень 2019 року становить 1580,23 грн без ПДВ. 70% до державного бюджету в сумі 1106,16 грн, та 30% балансоутримувачу - 474,07 грн.
Відповідно до пункту 5.3. Договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.
У відповідності до п.3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Згідно п. 3.7 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, перерахування орендної плати.
Відповідно до п. 10.1 Договору він укладений на 2 роки 11 місяців, строк діє з 18.11.2019 до 17 жовтня 2022 року.
Відповідно до п. 10.7. Договору сторони погоджуються, що цей Договір буде достроково розірвано на вимогу Орендодавця, якщо Орендар не сплачує орендну плату протягом трьох місяців підряд.
Пунктом 10.10. Договору встановлено, що в разі припинення або розірвання Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу.
Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акту приймання- передачі (пункт 10.11. Договору).
Відповідно до п. 10.12. якщо Орендар не виконує обов'язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Майном за весь час прострочення.
Факт передачі в оренду майна підтверджується Актом приймання-передачі від 18.11.2019, підписаним сторонами. В цьому акті вказано, що стан майна на момент укладення договору визначений в акті обстеження від 15.11.2019 і за узгодженим висновком орендаря та балансоутримувача потребує здійснення поточного ремонту. В акті обстеження від 15.11.2019 також вказано, що стеля, стіни та підлога потребують поточного ремонту. Однак, за висновком комісії, підписаним в т.ч. і відповідачем, майно, що передається в оренду перебуває у задовільному стані та може використовуватись за призначенням (а.с. 145).
14.01.2022 Регіональне відділення листом № 50-04.03-0057 направило ФОП Конопку О.В. повідомлення про відмову від договору оренди № 78-19 від 18.11.2019 (рекомендоване відправлення № 1400053689746). Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення № 1400053689746 вказаний лист був вручений 18.01.2022 особисто Конопку О.В.
10.02.2022 позивачем було направлено відповідачу лист №50-0403-22283 від 09.02.2022 щодо повернення майна, в якому він вимагав терміново повернути державне майно балансоутримувачу за актом приймання-передачі, перерахувавши суму заборгованості по орендній платі. До вказаного листа було додано проект акту приймання-передачі майна з оренди. Вказаний лист отриманий відповідачем 13.05.2022 згідно повідомлення про вручення поштового відправлення №1400054011824.
Листом №50-0403-747 від 06.09.2022 позивач повідомив відповідача про огляд 09.09.2022 об'єктів оренди з метою перевірки фактичного звільнення державного майна
Актом огляду державного нерухомого майна від 30.09.2022 встановлено, що об'єкт оренди - державне нерухоме майно - нежитлові приміщення магазину площею 53,1 м2, розташоване за адресою: вул. Громадська, 62-А, м. Чернігів, орендарем ФОП Конопком О.В. не використовується, майно орендаря в приміщенні відсутнє, діяльність, визначена умовами договору оренди не здійснюється, представники орендаря на об'єкті оренди - відсутні.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач у встановлений строк не повернув об'єкт оренди на підставі акту приймання - передачі. Останній раз вносив орендну плату до державного бюджету 05.08.2021. Сума заборгованості по орендній платі складає 8730,84 грн. У зв'язку з несплатою орендної плати понад три місяці підряд, відповідно до ст. 782 ЦК України, Регіональне відділення направило ФОП Конопку О.В. письмову відмову від договору оренди (лист від 14.01.2022 № 50-04.03-0057, який вручено 18.01.2022). Таким чином, позивач вважає договір оренди № 78-19 розірваним з 24.01.2022. Зважаючи, що у присутності представника балансоутримувача (Д. Підстрел) та представників орендодавця (Н. Руденко, Ю. Лобачов) був складений акт огляду державного нерухомого майна від 30.09.2022, яким зафіксовано, що об'єкт оренди - державне нерухоме майно - нежитлові приміщення магазину площею 53,1 м2, розташоване за адресою: вул. Громадська, 62-А, м. Чернігів, орендарем ФОП Конопком О.В. не використовується, майно орендаря в приміщенні відсутнє, діяльність, визначена умовами договору оренди не здійснюється, представники орендаря на об'єкті оренди - відсутні, у Регіонального відділення виникло право стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Майном за весь час прострочення.
За доводами позивача, викладеними у позові, за час дії Договору, за відповідачем перед державним бюджетом обліковується заборгованість з орендної плати у розмірі 8 730,84 грн., що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 474,94 грн. пені згідно п. 3.7 договору та 25586,14 грн неустойки згідно ч.2 ст.785 ЦК України за період з 28.01.2022 по 29.0.2022.
Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму) за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
В силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджений факт укладення сторонами у справі Договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 78-19 від 18.11.2019, а також факт передачі позивачем за актом приймання - передачі від 18.11.2019 відповідачу визначеного вказаним договором майна.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 5.3 договору оренди, орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно розрахунку, складеного позивачем, відповідач з 06.08.2021 не сплачує орендну плату до державного бюджету.
Розмір заборгованості відповідача з орендної плати за договором у розмірі 8730,84 грн. підтверджений матеріалами справи. Суми оплат орендної плати по договору № 78-19, які визначені у квитанціях, копії яких додані відповідачем до матеріалів справи, збігаються з сумами оплат, зазначеними позивачем у відповідному розрахунку заборгованості.
При цьому, квитанції про сплату орендної плати по іншим договорам оренди нерухомого майна № 77-19 та № 79-19, укладеним між сторонами, не є належними доказами виконання відповідачем своїх зобов'язань по Договору № 78-19, а тому не можуть бути взяті судом до уваги.
За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 8730,84 грн. заборгованості з орендної плати є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У відповідності зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
На підставі умов Договору (п. 3.7), позивач, за неналежне виконання відповідачем зобов'язання по сплаті орендної плати, нарахував пеню в сумі 448,16 грн за період з 16.12.2019 по 24.01.2022. Матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання по сплаті орендної плати, а тому з нього підлягає стягненню пеня в сумі 448,16 грн.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення неустойки на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто, господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
З урахуванням того, що орендоване майно є державною власністю, до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, застосовуються положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (надалі - Закон від 10.04.1992 № 2269-XII), який був чинний на момент укладення Договору оренди і є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання відносин, пов'язаних з передачею державного та комунального майна в оренду.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря (ч. 4 ст. 10 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII).
У відповідності з ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України та ч. 1 - 3 ст. 26 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Таким чином, ані чинним законодавством, ані умовами укладеного між сторонами договору оренди, орендодавцю не надано права на односторонню відмову від договору оренди у випадку несплати орендарем орендної плати, а тому суд вважає помилковим твердження позивача, що договір оренди № 78-19 від 18.11.2019 вважається припиненим з 24.01.2022.
Посилання позивача на положення ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України суд відхиляє, адже в даному випадку відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, підлягають застосуванню особливості, передбачені ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 26 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII.
Відповідно до п. 10.1 Договору оренди, він діяв до 17.10.2022 року включно, а тому нарахування неустойки за невиконання наймачем обов'язку щодо негайного повернення речі за період з 29.01.2022 по 29.09.2022 є безпідставним і позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Заперечуючи проти позову відповідач вказує на те, що позивач без намагання вирішити питання шляхом переговорів і надсилання претензії, відразу звернувся до суду; що згідно імперативної норми, датою припинення договору, датою проведення розрахунків є 24.01.2022, відтак позивач за бажанням мав би у відповідності до п.10.11 Договору скласти Акт прийому передачі в той же день; що відповідачем після отримання повідомлення про відмову від договору було підписано акт та передано його до позивача. Також відповідач вказав, що застереження про договірну неустойку у відповідності до ст. 10 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» сторонами в договорі не передбачено, відтак нарахування неустойки є необґрунтованим та не підлягає задоволенню. Крім того, відповідач наголошував, що був позбавлений можливості користуватися майном за призначенням, оскільки воно було у неналежному стані, а позивач не надавав дозволу на проведення поліпшень орендованого майна.
Заперечення відповідача не взяті до уваги судом, виходячи з наступного.
Нормами чинного законодавства не передбачено обов'язкового досудового врегулювання спору, а тому направлення чи не направлення претензії контрагенту до подачі позову до суду є правом сторони. Крім того, позивачем направлялися відповідачу листи щодо відмови від договору, щодо повернення майна, а тому відповідач був цілком обізнаний про наявність спору між сторонами.
Статтею 19 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
Обов'язок щодо складання акту приймання-передачі про повернення майна з оренди відповідно до умов договору (п.10.11 Договору) покладено саме на орендаря, а тому саме відповідач мав забезпечити належне виконання умов договору: скласти та передати відповідний Акт балансоутримувачу та орендодавцю. Однак, як свідчать матеріали справи, Акт про повернення майна відповідачем складений не був.
Суд критично ставиться до поданих відповідачем до матеріалів справи копії Акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, оскільки він не містить дати складання такого акту, підпису балансоутримувача та не подано доказів передачі такого акту балансоутримувачу та орендодавцю.
Крім того, судом взято до уваги, що проект Акту приймання-передачі майна з оренди було надіслано позивачем відповідачу листом від 09.02.2022 № 50-0403-00283, проте доказів того, що він був повернутий позивачу відповідачем не подано.
Також суд наголошує на тому, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму) за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 18, ч. 1, 3 ст. 19 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Статтями 20, 21 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII встановлено, що орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій формі. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.
Відповідач на підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном посилається на незадовільний стан орендованого приміщення. Однак, у суду немає підстав вважати, що позивач не міг користуватися орендованим майном. Так, на момент укладання договору оренди позивач був обізнаний про стан приміщення переданого в оренду і посилання на його незадовільний стан, як підставу неможливості його користування є безпідставним. Крім того, відповідач не був позбавлений права у передбачений чинним законодавством спосіб захищати свої права та інтереси у зв'язку з неможливістю користування майном шляхом подання позову про розірвання договору оренди або зміни його умов в частині розміру орендної плати.
Доводи відповідача про те, що він при укладенні договору помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним в порядку ст. 229 ЦК України, не можуть бути взяті судом до уваги, адже на момент ухвалення рішення по даній справі ФОП Конопком О.В. не було подано зустрічного позову про визнання договору недійсним. Натомість, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що станом на дату прийняття рішення обов'язок по сплаті орендної плати відповідачем у повному обсязі настав, заборгованість по сплаті орендної плати відповідача перед позивачем належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості по сплаті орендної плати в розмірі 8 730,84 грн та пені в розмірі 474,94 грн. В позові про стягнення неустойки в розмірі 25 586,14 грн за невиконання зобов'язання по поверненню орендованого майна слід відмовити.
Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 710,32 грн судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 165, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях до фізичної особи - підприємця Конопка Олега Володимировича про стягнення 34 765,14 грн задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи - підприємця Конопка Олега Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях до державного бюджету України (м. Київ, проспект Голосіївський, 50; р/р UA788999980313060094000025739, ГУК у Черніг.обл/тг мЧернігів/22080300, код отримувача 37972475, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код класифікації доходів бюджету 22080200) 8 730,84 грн заборгованості та 474,94 грн пені.
В решті позову відмовити.
Стягнути з фізичної особи - підприємця Конопка Олега Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (р/р UA458201720343180002000140075, ДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 43173325, МФО 820172) 710,32 грн судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 31.01.2024.
Суддя А.С.Сидоренко