"17" лютого 2010 р. справа № 2а-2024/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Суховарова А.В. Нагорної Л.М.
розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області на постанову Якимівського районного суду Запорізької області від 30 листопада 2009 року за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,-
В листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області та просив визнати протиправною відмову відповідача в нарахуванні і виплаті йому щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, зобов'язати відповідача нарахувати та стягнути на його користь невиплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Просив поновити пропущений строк для звернення до суду.
Постановою Якимівського районного суду Запорізької області від 30 листопада 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано відмову Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області у здійсненні перерахунку і виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 16 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 30 листопада 2009 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком - неправомірною. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно з ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»та ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування»за періоди з 16 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 30 листопада 2009 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка виплачена у цей період. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, оскільки вона ухвалена з порушенням норм матеріального права. Обґрунтовував свої вимоги тим, що механізм розрахунку підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни», не визначений на законодавчому рівні. Крім того, мінімальний розмір пенсії за віком, визначений відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, призначених згідно з цими Законом.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач по справі має статус «дитини війни», а тому, відповідно, має право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 р. (далі -Закон № 2195-IV від 18.11.2004 р.), який набрав чинності з 01.01.2006 року.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області, яким протягом 2006 р. - 2007 р. підвищення до пенсії позивачу відповідно до ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. не проводилося, з 01.01.2008 виплачувалось в розмірі , передбаченому Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а з 22.05.2008 р. -в розмірах, передбачених Постановою КМУ № 530 від 28.05.2008 р.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач звернувшись до суду за захистом свого порушеного права 16 листопада 2009 року не навів поважності пропуску річного строку звернення до суду. А тому суд правомірно відмовив у задоволені вимог позивачу про захист прав на отримання підвищення до пенсії у 2006 та у 2007 роках та у період з 01 січня 2008 р. до 16 листопада 2008 року з посланням на неповажність пропуску позивачем трирічного строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату передбаченого ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. підвищення до пенсії за період з 22.05.2008 року по 30.11.2009 року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки право позивач на отримання щомісячно пенсії, підвищеної на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. - підтверджено Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008, яким визнано неконституційними положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»і пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що змінювали розмір підвищення пенсії дітям війни.
Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на усій території України, та є остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, враховуючи преюдиціальне значення рішення Конституційного суду України для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного Закону, що визнані неконституційними, суд першої інстанції правильно вирішив про обов'язок відповідача перерахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. саме з 22.05.2008 р.
У 2009 році до ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. зміни не вносилися.
Колегія суддів вважає посилання апелянта на те, що ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що вказаний розмір мінімальної пенсії за віком застосовується виключно до пенсій, що призначаються на умовах цього Закону, і тому абзац 1 ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не може бути застосований для перерахунків або підвищень до пенсій і тим самим унеможливлює реалізацію норм ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»- безпідставним та зазначає, що вказане не може слугувати перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімального розміру пенсії за віком.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зобов'язання відповідача здійснити відповідне нарахування підвищення до пенсії позивачу у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням при цьому норм ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тому колегія суддів вважає, що наявність такої норми матеріального права (ч.3 ст.28 Закону N 1058-IV) та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов'язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків ( справа «Кечко проти України», рішення від 08.11.2005р.).
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги постанову КМУ від 28.05.2008р. №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено розмір виплат підвищення до пенсії, оскільки виходячи із загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку підвищення до пенсії, слід керуватися Законом України «Про соціальний захист дітей війни», а не підзаконним нормативно-правовим актом Постановою КМУ від 28.05.2008р. №530.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області - залишити без задоволення.
Постанову Якимівського районного суду Запорізької області від 30 листопада 2009 року - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня виготовлення повного тексту ухвали.
Головуючий Д.В.Чепурнов
Судді: Л.М.Нагорна
А.В.Суховаров