справа № 760/21539/21 головуючий у суді І інстанції Оксюта Т.Г.
провадження № 22-ц/824/4629/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
17 січня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання договору про участь у вихованні та утриманні дітей недійсним, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з батьком та стягнення аліментів, -
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та з урахуванням заяви про зміну предмету позову просила визнати недійсним договір про участь у вихованні та утриманні дітей, укладений 06 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визначити місце проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 40% з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати подачі позову і до досягнення повноліття найстаршої дитини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 лютого 2015 року укладено договір про участь у вихованні та утриманні дітей між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Даним договором встановлено розмір, строки та порядок виплати аліментів на утримання дітей, а саме позивач ОСОБА_1 зобов'язувалась щомісячно передавати відповідачу ОСОБА_3 1 000 грн. Також, вказаним договором визначено місце проживання дітей з батьком за місцем його реєстрації. Позивач вважає, що вказаний договір є фіктивним, оскільки був укладений у зв'язку з мобілізацією та призовом на військову службу відповідача. Наміру створення правових наслідків за даним договором у сторін не було. Позивач з відповідачем проживали разом з дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , вели спільне господарство, утримували дітей. Аліменти позивач жодного разу не сплачувала, оскільки вищевказаний договір був формальний. На даний час стосунки між позивачем та відповідачем погіршились, у зв'язку з чим позивач бажає проживати разом з дітьми за адресою: АДРЕСА_1 . Також, у зв'язку з визначенням місця проживання дітей разом з позивачем, позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей.
В листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою та просив визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з їх батьком - ОСОБА_3 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 40 (сорок) відсотків з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19 листопада 2021 року і до досягнення повноліття найстаршою дитиною.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 був укладений шлюб. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу сторони мають двох дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 . З народження по теперішній час діти проживають із батьком та матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 . 06 лютого 2015 року, у зв'язку із погіршенням між сторонами стосунків, з метою розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, сторони уклали договір про участь у вихованні та утриманні дітей, яким визначили місце проживання дітей із батьком, способи участі матері у вихованні спільних дітей та розмір сплачуваних нею аліментів на їх утримання. Договір про участь у вихованні та утриманні дітей від 06 лютого 2015 року, укладений між батьком та матір'ю фактично вступив в силу з моменту припинення шлюбу між ними, а саме у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу - 22 жовтня 2020 року. ОСОБА_3 не визнає позовних вимог ОСОБА_1 та вважає, що в найкращих інтересах дітей є визначення місця їх проживання із батьком, з огляду на наступне. Вказує, що має можливість забезпечити дітей належними житловими умовами, має зареєстроване право власності на квартиру, де створені належні умови для проживання дітей. У зазначеній квартирі діти із батьком проживають з 2017 року по теперішній час. ОСОБА_3 одноосібно дбає про забезпечення належного стану здоров'я дітей та несе тягар оплати наданих дітям медичних послуг, у той час, як ОСОБА_1 легковажно відноситься до питань надання, у разі потреби, своєчасної медичної допомоги дітям. Так, мали місце непоодинокі випадки ігнорування матір'ю скарг дітей на погане самопочуття, у той час, як батько реагував на них та забезпечив надання дітям своєчасної та належної медичної допомоги. Батько забезпечує здобуття дітьми повної загальної середньої освіти та належний розвиток їх здібностей для чого самостійно, в повному обсязі, несе тягар оплати освітніх послуг для дітей, додаткових гуртків та занять; одноосібно виконує батьківські обов'язки щодо забезпечення дітей продуктами харчування, необхідним одягом, взуттям, шкільним приладдям та технічними засобами для належного здобуття освіти в дистанційному режимі (в умовах карантину), організовує свята за участі дітей; систематично здійснює спільні поїздки із дітьми на відпочинок, з метою їх належного оздоровлення. ОСОБА_3 є працевлаштованим та має можливість матеріально утримувати дітей. Діти мають особисту прихильність до батька, який із народження піклується та дбає про них, що підтверджується висновками практичного психолога ОСОБА_9 від 17 листопада 2021 року, складених за результатами психологічного діагностування дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . У той же час, не в інтересах дітей визначення їх місця проживання із матір'ю ОСОБА_1 , оскільки вона не має на території України власного житла або законного права користування житловим приміщенням, що не дає їй можливості забезпечити дітям гідні житлові умови для зростання; не має належного рівня доходу, який був би достатнім для задоволення базових потреб дітей. Зазначив, що існує висока ймовірність, що ОСОБА_1 до тепер перебуває у громадянстві російської федерації та у випадку визначення місця проживання дітей з нею, остання матиме безперешкодну можливість виїзду із дітьми до російської федерації без згоди та дозволу батька, який належним чином виконує свої батьківські обов'язки. ОСОБА_1 легковажно ставиться до своїх батьківських обов'язків щодо виховання та піклування про дітей, у зв'язку з чим місце проживання дітей слід визнати разом з батьком та, у зв'язку з тим, що остання добровільно матеріально не допомагає дітям, відповідач просив стягнути з позивача аліменти на утримання дітей.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що помилковими є твердження суду першої інстанції про те, що оскільки протягом 2014-2015 років, відповідач за первісним позовом не отримував жодних повісток з військкомату та не надавав туди оскаржуваний договір, то це спростовує фіктивність договору. Вказані обставини, не спростовують тих цілей, з якими сторони укладали договір, а лише свідчать про те, що необхідність його застосування не виникла у зв'язку з тим, що відповідач за первісним позовом до Збройних Сил України у вказаний період не призивався. На факт нікчемності правочину, вказують і дії в даній справі відповідача за первісним позовом, який звернувся до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дітей з ним та стягнення зовсім іншого розміру аліментів, ніж той, що зазначений у договорі. Таким чином, у даному судовому процесі, відповідач за первісним позовом, повинен був або доводити дійсність договору на його користь, або визнавати його недійсність та заявляти вимогу про встановлення місця проживання дітей з ним у судовому порядку. Договором та рішенням суду, які тепер діють одночасно, встановлені зовсім різні умови щодо виховання та утримання дітей. Більше того, на підтвердження доводів апелянта про фіктивність договору, говорять і висновки суду першої інстанції про те, що договір про участь у вихованні та утриманні дітей фактично вступив в силу з моменту припинення шлюбу між ними. Тобто, на момент його укладення, сторони знали заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мали інші цілі, ніж передбачені правочином. Ухвалюючи рішення в частині визначення місця проживання дітей, суд першої інстанції прийнявши висновок психолога у якості належного доказу, проігнорував, що висновок спеціаліста психолога за результатами проведення психологічного дослідження, який ґрунтується лише на поясненнях одного із батьків, а також окремих письмових документах, наданих лише однією стороною без дослідження матеріалів справи, не спілкування з малолітньою дитиною та обов'язково іншим із батьків, з викладенням лише загальних висновків про зв'язок одного із батьків з дитиною певного віку не може бути належним доказом у справі (Постанова КЦС ВС від 23 грудня 2020 справа № 712/11527/17). Суд послався на докази щодо утримання дітей, які надав виключно батько, не звернувши жодної уваги на те, що абсолютна більшість наданих доказів датована після подання позову. Окрім того, слід враховувати, що до моменту визнання у судовому порядку недійсним договору про участь у вихованні та утриманні дітей (презумція правомірності правочину) батько фактично виконував його умови, тому здійснювати оцінку цих дій батька, як позитивних, під час вирішення питання про місце проживання дітей є некоректним. Не дивлячись на це, враховуючи предмет спору, судом першої інстанції помилково взято до уваги докази, які не відповідають вимогам допустимості та не проведено допиту в порядку ст. 232 ЦПК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою з'ясування питання, з ким з батьків вони хочуть проживати. Крім того, незрозуміло чим керувався суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу про стягнення аліментів, якщо розмір аліментів вже погоджений договором про участь у вихованні та утриманні дітей, який цей же склад суду визнав дійсним та таким, що набув чинності після розлучення подружжя. При цьому, суд першої інстанції сам зазначив, що відповідач за зустрічним позовом має нерегулярний дохід, позивач не довів жодним чином розмір доходу відповідача, а суд не з'ясував це питання. Окрім того, апелянт з початком війни виїхала за межі території України та перебуває у статусі біженки. Позивач також зазначає, що серед іншого, зустрічна позовна заява подана до суду поза межами строку для подання відзиву, а, відтак, підлягає поверненню судом заявнику (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 237/3566/17).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, вірно встановив відсутність підстав для задоволення вимоги позивача за первісним позовом про визнання договору про участь у вихованні та утриманні дітей недійсним. Так, судом було встановлено, що наведені позивачем обставини щодо фіктивності правочину не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у матеріалах справи належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами. Судом першої інстанції було вірно встановлено, що договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме визначення місця проживання дітей із батьком, способів участі матері у їх вихованні та розмір сплачуваних нею аліментів на їх утримання у зв'язку із наміром подружжя розірвати шлюб. Встановивши відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання договору недійсним суд не мав процесуальної можливості вирішити питання про його розірвання, припинення тощо. У той же час, предметом спору у даній справі, як за первісним так і за зустрічним позовом є захист оспорюваних прав дітей, тоді як одночасна наявність договору та рішення суду жодним чином не порушують цих прав. Також, на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що проживання малолітніх дітей разом з батьком, буде відповідати їх інтересам. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в інтересах дітей визначення їх місця проживання саме із батьком, який має можливість забезпечити їх належними житловими умовами. Батько вже довгий період одноособово виконує свої батьківські обов'язки та повністю забезпечує інтереси дітей так як має можливість в повній мірі забезпечити дітям гідний рівень проживання, належний розвиток та навчання, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в найкращих інтересах дітей визначення їх місця проживання з батьком. Відповідач звертає увагу, що апелянт фактично визнає, що немає самостійного стабільного доходу та не може самостійно забезпечувати дітей, у зв'язку із чим, після визначення місця проживання дітей із нею розраховує, що зможе забезпечувати належний рівень їх утримання та розвитку лише з допомоги батька, який братиме участь у їх утриманні. Посилання апелянта на постанову КЦС ВС від 23 грудня 2020 року у справі №712/11527/17 є безпідставним, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними. Психолог ОСОБА_9 не має статусу судового експерта у розумінні Закону України «Про судову експертизу», а, відтак, у відповідності до ст. 76 ЦПК України висновки психолога є письмовими доказами, а не висновками експерта. До того ж, висновки психолога ОСОБА_9 відповідають критеріям, допустимості, достовірності та достатності. Окрім того, достовірність висновків психолога не викликає сумнівів щодо їх повноти та об'єктивності, оскільки вони у сукупності з іншими наявними у справі доказами відповідають встановленим судом обставинам справи. Також, судом було встановлено, що орган опіки та піклування при підготовці висновку про визначення місця проживання дітей з'ясовував їх думку щодо тієї обставини, з ким вони бажають проживати та діти висловили бажання проживати разом з батьком. У прохальній частині своєї апеляційної скарги апелянт просить суд вирішити питання допиту дітей під час апеляційного перегляду справи, в порядку статті 232 ЦПК України, з метою з'ясування питання, з ким з батьків вони хочуть проживати. Разом з тим, дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивач під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляла клопотання про допит своїх малолітніх дітей, а в апеляційній скарзі відсутнє обґрунтування неможливості заявлення такого клопотання до суду першої інстанції. Щодо пропуску строку подання зустрічної позовної заяви, відповідач вказує, що у відповідності до ст. 193 ЦПК України та ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року, останнім днем для подання зустрічного позову є - 19 листопада 2021 року. Отже, зустрічний позов від 19 листопада 2021 року подано у межах строку визначеного ст. 193 ЦПК України та ухвали суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 06 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір про участь у вихованні та утриманні дітей. Даним договором встановлено розмір, строки та порядок виплати аліментів на утримання дітей, а саме позивач ОСОБА_1 зобов'язувалась щомісячно передавати відповідачу ОСОБА_3 1 000 грн. Також, вказаним договором визначено місце проживання дітей з батьком за місцем його реєстрації. Позивач вважає, що вказаний договір є фіктивним, оскільки був укладений у зв'язку з мобілізацією та призовом на військову службу відповідача. Наміру створення правових наслідків за даним договором у сторін не було.
У відповідності до вимог ст. 160-161 СК України - місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Частиною 4 ст. 157 СК України визначено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
На виконання вимог зазначених норм закону позивач та відповідач 06 лютого 2015 року уклали між собою договір про участь у вихованні та утриманні дітей, яким серед іншого визначили, що діти будуть проживати з батьком за адресою його реєстрації, а мати буде сплачувати аліменти у визначеному договором розмірі.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно, а його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (у даному випадку, на переконання позивача - ухилення від мобілізації 2015 року).
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Близькі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/17755/18.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Всупереч зазначеній нормі закону позивач не надала суду жодних доказів фіктивності укладеного між сторонами договору.
Так, оспорюваний договір підписано сторонами, посвідчено нотаріально, виконувався сторонами в частині проживання дітей з батьком.
Доводи позивача, щодо наміру відповідача шляхом укладення даного договору ухилитись від мобілізації, є лише її твердженням, яке не підтверджене жодним доказом.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 до лав Збройних Сил України не призивався. При цьому, укладеного з позивачем договору про участь у вихованні та утриманні дітей він до військового комісаріату не подавав і його не використовував, про що свідчить надана суду довідка з військового комісаріату.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав до задоволення позову в частині визнання недійсним договору, а саме через недоведеність обставин, з якими позивач пов'язувала свої вимоги.
Задовольняючи зустрічний позов відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір щодо місця проживання дитини.
Апеляційний суд не погоджується з зазначеними висновками з огляду на наступне.
Як було зазначено вище, частиною 1 ст. 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до вимог ст. 189 СК України, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.
Статтею 626 визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, сторонами в договірному порядку визначено місце проживання дітей з батьком.
Зазначений договір є чинним, сторонами не розірваний, недійсним не визнаний, а, відтак, в силу вимог ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання, як позивачем так і відповідачем.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що сторони не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.
Відтак, за умови чинності договору між батьками щодо участі у вихованні та утриманні дітей, яким визначено їх місце проживання, у відповідача не було підстав заявляти зустрічний позов для повторного визначення уже встановленого місця проживання дітей.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав до задоволення зустрічного позову за умови чинного договору, яким сторони визначили місце проживання своїх дітей.
Висновки суду не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення в цій частині та ухвалення нового рішення по суті зустрічних вимог позивача.
Згідно з ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав до часткового задоволення апеляційної скарги, зокрема в частині задоволення зустрічного позову, з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги.
При подачі зустрічного позову сплаті підлягав судовий збір за одну вимогу немайнового характеру (визначення місця проживання дітей) у розмірі 908 грн. та за вимогу майнового характеру (стягнення аліментів) у розмірі 908 грн., що в загальному розмірі складає 1 816 грн.
При подачі апеляційної скарги в частині зустрічних позовних вимог позивач сплатила судовий збір у розмірі 2 724 грн. Відтак, зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати та прийняти в цій частині постанову.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з батьком та стягнення аліментів відмовити.
В іншій частині рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 2 724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривні.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 22 січня 2024 року
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.