Справа №753/20219/19 Головуючий в суді І інстанції Колесник О.М.
Провадження № 22-ц/824/2075/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
18 січня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Медведчук Д.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Захисник» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Захисник», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСВ Практик» про визнання майнових прав на об'єкт нерухомого майна, зобов'язання передати в натурі квартиру,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що ЖБК «Захисник» створений для організації будівництва житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з певною кількістю членів кооперативу, відповідно до Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1183 від 16.07.2013.
20.06.2014 між ЖБК «Захисник» (замовник) та TOB «ОСВ ПРАКТИК» (генеральний підрядник) було укладено договір генерального підряду на капітальне будівництво № 2. За цим договором генпідрядник зобов'язувався на свій ризик своїми коштами та/або залученими силами та засобами збудувати та передати замовнику об'єкт будівництва: житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями, який розташований за адресою - АДРЕСА_1 . Запланований термін введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва - 3-й квартал 2015 року.
Пунктом 1.2 вищевказаного Договору передбачено, що з метою забезпечення фіксованої вартості житла для членів кооперативу «Захисник», замовник надає можливість генпідряднику залучити кошти інвесторів для фінансування будівництва помешкань, перелік яких наведено в пункті 1.3 Договору.
17.11.2014 ОСОБА_1 уклав з ТОВ «ОСВ Практик», в особі керівника ОСОБА_2 , нотаріальний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, предметом якого є майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .
Вказує, що він належним чином виконав свої зобов'язання за договором, сплативши 338 850 грн. на користь TOB «ОСВ ПРАКТИК». При цьому, відповідач не виконує умови договору.
На даний момент будівництво житлового будинку не закінчено, об'єкт в експлуатацію не введено, при цьому відповідач не дотримується взятих на себе зобов'язань щодо строків будівництва, тим самим порушуючи умови договору.
У зв'язку з вищевикладеним, просив суд визнати за ним майнові права на частку в об'єкті незавершеного будівництва у розмірі про інвестованої квартири за будівельним номером АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідачів визнати право власності шляхом передачі в натурі вказаної квартири.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 майнові права на трьохкімнатну квартиру за будівельним номером АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 м2, що є об'єктом незавершенного будівництва в розмірі сплаченого внеску 338 850 грн. згідно договору купівлі-продажу від 17.11.2014 року, укладеного між ТОВ «ОСВ Практик» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуд Л.М. і зареєстрованого у реєстрі за №715.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішення в частині задоволених вимог, ЖБК «Захисник» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що судом першої інстанції не враховано, що договір генерального підряду на капітальне будівництво ТОВ «ОСВ Практик» як генпідрядником не виконаний. Вказаний договір генерального підряду не визначає підстав набуття ТОВ «ОСВ Практик» майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва. Власником об'єкту будівництва є ЖБК «Захисник» як замовник будівництва, який не надавав ТОВ «ОСВ «Практик» жодних повноважень на укладення договорів з інвесторами.
Вказує, що позов не може бути поданий не членом кооперативу, не є інвестором будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вважає, що договір купівлі-продажу майнових прав від 17.11.2014, що став підставою позовних вимог у даній справі, укладено з порушенням вимог законодавства, а відтак є нікчемним.
Вказує також, що позивач не довів, що за договором і законом йому належать майнові права на об'єкт нерухомого майна, а тому ним обраний неналежний спосіб захисту порушеного права, крім цього, до позовних вимог, які пред'явлені до ЖБК «Захисник», підлягає застосуванню строк позовної давності, про що зроблено відповідну заяву під час розгляду справи.
Вважає також, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, так як вимога позивача про визнання права на майнові права, які є корпоративними, не належить до юрисдикції цивільного судочинства, отже, справа підлягає закриттю в частині вимог до Кооперативу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що до завершення будівництва об'єкта нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 та введення його в експлуатацію позивачу, як інвестору належать майнові права на цей об'єкт, та з урахуванням сплати ним коштів у розмірі 338 850 грн. право позивача підлягає захисту внаслідок зобов'язання, що відповідає вимогам Цивільного Кодексу України, оскільки договір купівлі-продажу майнових прав не було оскаржено ЖБК "Захисник" в судовому порядку.
Суд вважав, що позивачем не пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом, оскільки лише в 2019 році позивач міг довідатися про розірвання договору ЖБК «Захисник» та анулювання майнових прав на помешкання та квартири.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1183 від 16.07.2013 для організації будівництва зазначеного житлового будинку створено ЖБК «Захисник», з певною кількістю членів кооперативу.
20.06.2014 між ЖБК «Захисник» (замовник) та TOB «ОСВ ПРАКТИК» (генеральний підрядник) було укладено Договір генерального підряду на капітальне будівництво №2, за умовами якого генпідрядник зобов'язувався на свій ризик своїми коштами та/або залученими силами та засобами збудувати та передати замовнику об'єкт будівництва: житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18-26).
Пунктом 1.2 вищевказаного Договору передбачено, що з метою забезпечення фіксованої вартості житла для членів кооперативу «Захисник», замовник надає можливість генпідряднику залучити кошти інвесторів для фінансування будівництва помешкань, перелік яких наведено в пункті 1.3 Договору.
Пунктом 1 додаткової угоди від 03 листопада 2014 року до договору генерального підряду на капітальне будівництво № 2 визначено, що замовник передає генпідряднику частину своїх функцій, що виключно стосуються організації фінансування будівництва помешкань та приміщень, перелік яких наведено в пункті 1.2. договору. Фінансування може здійснюватися за рахунок власних коштів генерального підрядника та/або за рахунок залучених коштів від фізичних та юридичних осіб (кредитів, інвестиційних угод, договорів купівлі-продажу майнових прав тощо).
Згідно з пунктом 2 цієї додаткової угоди генеральний підрядник набуває майнові права на помешкання та приміщення, перелік яких наведено в пункті 1.2. договору.
17.11.2014 ОСОБА_1 уклав з ТОВ «ОСВ Практик», в особі керівника ОСОБА_2 нотаріальний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, предметом якого є майнові права на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9-12).
За умовами пункту 1.4 зазначеного договору купівлі-продажу майнових прав від 17.11.2014 визначено, що документами, які будуть підставою для отримання покупцем свідоцтва про право власності на квартиру є цей договір купівлі - продажу майнових прав, довідки про оплату в повному обсязі вартості об'єкту продажу, акт приймання-передачі квартири, технічний паспорт.
Запланований термін введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва - 3-й квартал 2015 року.
Покупцем здійснено оплату 338 850 грн., що становить 100 % вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , про що свідчить відповідна довідка з ТОВ «ОСВ Практик», у зв'язку із чим за умовами договору набув майнових прав щодо об'єкта нерухомості, зокрема права на отримання в подальшому у власність спірної квартири (а.с.13).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 526 ЦК України наголошено на необхідності виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України)
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі, як предмету матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Зазначено про поділ речей на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України), а також вказано і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об'єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об'єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Stretch v The United Kingdom», заява N 44277/98).
У іншій справі (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі N 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі N 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.
Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.
Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування.
Таким чином, перевіривши наявні у матеріалах справи докази в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що встановивши, що ЖБК «Захисник» надав право ТОВ «ОСВ Практик» залучати кошти інвесторів для фінансування будівництва помешкань, зокрема й спірної квартири АДРЕСА_1 , за майнові права на яку ОСОБА_1 сплатив ТОВ «ОСВ Практик» грошові кошти, визначені умовами договору, при цьому вказані майнові права позивача не визнає ЖБК «Захисник», а введення об'єкта будівництва в експлуатацію не відбулось у встановлені договором строки, суд першої інстанції правильно виходив із того, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання майнових прав на квартиру та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №753/19997/19.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір генерального підряду не визначає підстав набуття ТОВ «ОСВ Практик» майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, а ЖБК «Захисник» як замовник будівництва, не надавав ТОВ «ОСВ «Практик» жодних повноважень на укладення договорів з інвесторами, відхиляються колегією суддів з огляду на пункт 1.2 договору генерального підряду, згідно якого ЖБК «Захисник» надав ТОВ «ОСВ Практик» право залучати кошти інвесторів для фінансування будівництва певних помешкань.
Більш того умовами додаткової угоди від 03 листопада 2014 року ЖБК «Захисник» та ТОВ «ОСВ Практик» визначили, що фінансування може здійснюватися, зокрема за рахунок залучених коштів від фізичних осіб (у тому числі через договори купівлі-продажу майнових прав) та погодили набуття генпідрядником майнових прав на відповідні приміщення (пункти 1, 2 додаткової угоди).
Додаткових умов, порядку та способу набуття майнових прав на вказані приміщення сторонами не узгоджувалось.
У матеріалах справи відсутні відомості про визнання недійсними (повністю або частково) договору генерального підряду на капітальне будівництво № 2, додаткової угоди до нього від 03 листопада 2014 року, а також договору купівлі-продажу майнових прав від 17 листопада 2014 року.
Щодо посилання ЖБК «Захисник» на пропуск строку позовної давності, то вказаним доводам надана належна оцінка судом першої інстанції, з якою погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, позаяк з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 дізнався про розірвання ЖБК «Захисник» договору генерального підряду на капітальне будівництво та анулювання майнових прав, зокрема і на квартиру АДРЕСА_5 , тобто про невизнання кооперативом його майнових прав у 2019 році.
Доводи апелянта про необхідність закриття провадження у справі, оцінюються колегією суддів критично, позаяк спірні правовідносини виникли між фізичною особою та юридичними особами з приводу визнання майнових прав на частку в об'єкті незавершеного будівництва, а тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Інші доводи апелянта зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Захисник» залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: