судді Київського апеляційного суду
Левенця Б.Б.
10 січня 2024 року м. Київ
Унікальний номер справи № 753/25081/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4843/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Левенця Б.Б., Рейнарт І.М., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року, постановлену у складі судді Заставенко М.О., про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н.М. про визнання договорів дарування недійсними, апеляційні скарги залишив без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року залишив без змін.
Колегія суддів дійшла висновку про можливість забезпечення позову немайнового характеру шляхом накладення арешту на нерухоме майно.
Водночас з таким рішенням колегії суддів не можу погодитися виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 від 07 грудня 2018 року та договору дарування домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 від 03 грудня 2018 року, укладених між ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , у якій позивач посилалась на те, що вона є спадкоємцем 1/4 земельної ділянки та домоволодіння після смерті ОСОБА_1 за заповітом від 16 листопада 2018 року.
26 вересня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, у якій заявник просила забезпечити позов шляхом:
- накладення арешту на нерухоме майно - будинок за адресою АДРЕСА_1 , та рухоме майно, що знаходиться у приміщенні будинку на першому поверсі;
- зобов'язання ОСОБА_1 вчинити певні дії, а саме зареєструвати місце проживання позивача ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , усунути перешкоди у користуванні нею першим поверхом будинку, повернути заявнику її особисті речі, документи, гроші, коштовності згідно опису.
На обґрунтування заяви позивач вказала, що відповідач здійснює протиправні дії щодо виселення заявника, також забрав її особисті речі, а саме калорифер, релігійні книги, коштовності, грошові кошти, матеріали справи та медичну документацію, а 09 серпня 2023 року позбавив її реєстрації місця проживання у будинку.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Накладено арешт на нерухоме майно - будинок за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1710614880000. В решті вимог заяви - відмовлено.
Судом встановлено, що предметом заявлених вимог є визнання недійсними договору дарування земельної ділянки та договору дарування домоволодіння.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
За роз'ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 907/269/22, від 04 квітня 2023 року у справі № 907/268/22, від 04 квітня 2023 року у справі № 915/577/22.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18 зазначено, що коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Вважаю, що вимоги про визнання недійними договору дарування земельної ділянки та договору дарування домоволодіння полягають у констатації цього факту, і таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню у подальшому. Крім того, позивачем не було заявлено про застосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів, тому таке судове рішення не призведе до набуття позивачем права власності на нерухоме майно. За вказаних обставин, не вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно не ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду по цій справі.
Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору (такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 14.02.2020 у справі № 916/2278/19, від 26.11.2020 у справі № 911/949/20, від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22, від 04.04.2023 у справі № 907/268/22, від 04.04.2023 у справі № 915/577/22).
Підтримую правовий висновок, висловлений у вище наведених постановах.
За таких обставин, суд першої інстанції задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, зокрема, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, не врахував, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно не узгоджується з предметом та підставами позову; позовні вимоги у цій справі не стосуються безпосередньо повернення чи витребування майна на користь позивача, тобто не мають майнового характеру, за наявності яких суд міг би забезпечити позов шляхом накладення арешту на відповідне майно; накладення арешту на нерухоме майно не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру.
Підсумовуючи вищенаведене вважаю, що суд апеляційної інстанції помилково залишив без змін ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року в цій справі.
Суддя _________________ Б.Б. Левенець