03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4843/2024
10 січня 2024 року м. Київ
Справа № 753/25081/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Левенця Б.Б., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2023 року, постановлену у складі судді Заставенко М.О., про забезпечення позову
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна про визнання договорів дарування недійсними,
встановив:
В провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 07.12.2018 року та договору дарування домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 від 03.12.2018 року, укладеними між ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідачем ОСОБА_2 . Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилалась на те, що вона є спадкоємцем 1/4 земельної ділянки та домоволодіння після смерті ОСОБА_1 за заповітом від 16 листопада 2018 року.
26.09.2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась з заявою про забезпечення позову, у якій просить забезпечити позов шляхом:
- накладення арешту на нерухоме майно - будинок за адресою АДРЕСА_1 , та рухоме майно, що знаходиться у приміщенні будинку на першому поверсі;
- зобов'язання ОСОБА_1 вчинити певні дії, а саме зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , усунути перешкоди у користуванні нею першим поверхом будинку, повернути заявнику її особисті речі, документи, гроші, коштовності згідно опису.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Накладено арешт на нерухоме майно - будинок за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1710614880000.
В решті вимог заяви - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду в частині відмови у задоволенні решти вимог заяви та задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що суд першої інстанції безпідставно вважає, що між заявленими позовними вимогами та способами забезпечення позову, про які просить позивач, відсутній прямий зв'язок, відтак незастосування заявлених позивачем заходів забезпечення позову не створює реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визнання договорів дарування недійсними.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач та відповідач є суб'єктами спірних сімейних правовідносин, оскільки є рідним братом та сестрою, і спірне майно належало також їх рідній сестрі (покійній). Оскільки предметом сімейного права є майнові та особисті немайнові відносини між його суб'єктами, то, відповідно, об'єктом сімейних правовідносин можуть бути: - майнові блага (речі); - особисті немайнові блага; - дії, в тому числі послуги. Немайнові та майнові відносини виникають між позивачем та відповідачем на підставі кровного споріднення.
Вказує, що свого часу відбулися певні позитивні дії - брат і сестра вирішили визнати місце постійного проживання позивача у спірному будинку та надали їй право постійного користування приміщенням. Брат і сестра мали суб'єктивні права володіти та користуватися спірним майном за взаємною згодою. Відповідач самовільно позбавив позивача вказаних прав. Для виселення сестри необхідно її волевиявлення, або рішення суду. Брат - відповідач не має права вчиняти дії, які спричиняють шкоду сестрі. Позивач була безпідставно позбавлена особистого майна, придбаного нею, що залишилось на першому поверсі спірного будинку АДРЕСА_1 . На момент звернення до суду позивач проживала у спірному будинку та користувалася своїм майном. На сьогодні відповідач самовільно неправомірно позбавив її права користування приміщенням та користування, володіння і розпорядження особистими речами.
Вважає, що існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову, шляхом вказаним позивачем, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких вона звернулася до суду, адже у разі, якщо до закінчення розгляду спору у цій справі відповідачем будуть розпродані речі, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за її позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення її порушених прав або інтересів.
Звертає увагу, що вона є пенсіонеркою, тому у разі задоволення позову і повернення частини будинку без сантехніки, дверей, люстр, меблів тощо негативно відобразиться на її майновому становищі.
Суд першої інстанції не досліджував питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Суд першої інстанції не взяв до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені в подальшому у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити ухвалу суду, скасувавши її в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову про накладення арешту на нерухоме майно - будинок за адресою АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову, в іншій частині ухвалу суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Вказує, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, не врахував ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2023 року про повернення заяви про забезпечення позову, яка на даний час позивачем в апеляційному та касаційному порядку не оскаржена. Посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на відсутність підстав для зустрічного забезпечення позову не звільняє позивача від обов'язку подати заяву про забезпечення позову з дотримання вимог ст. 151 ЦПК України.
Зазначає, що предметом у даній справі є вимога позивача про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки та договору дарування житлового будинку. Заява про забезпечення позову не містить обґрунтування в необхідності накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 та не зазначено, чому рішення у даній справі не можливо буде виконати у разі задоволення позовних вимог або якимось чином будуть існувати перешкоди у виконанні рішення у даній справі. Суд першої інстанції обґрунтував своє рішення на припущеннях, зазначивши, що задля усунення ризику ускладнення чи унеможливлення виконання рішення наклав арешт без будь якого обґрунтування, обмежившись фразою задля усунення ризику.
Крім того, позивачем не надано будь яких доказів спроби відповідача ОСОБА_1 для відчуження спірного майна.
Звертає увагу на те, що розгляд справи триває вже приблизно 3 роки та за цей строк відповідач мав можливість здійснити відчуження майна, але цього не зробив та не має наміру цього здійснювати. Позивач по справі зловживає своїми процесуальними правами, зокрема, заявляючи втретє заяву про відвід судді та заявляючи клопотання про виклик свідків, витребування доказів, призначення експертиз з порушення вимог процесуального закону, про що свідчить ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 02.03.2023 року, яка залишена без змін постановою апеляційного суду від 05 вересня 2023 року та ухвала апеляційного суду від 22 травня 2023 року про повернення апеляційної скарги.
Наголошує, що матеріали справи не містять доказів спрямування копії заяви про забезпечення позову від 26.09.2023 року, що є порушення процесуального закону щодо спрямування матеріалів іншим учасникам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість.
Посилається на те, що предметом у даній справі є вимога позивача про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки та договору дарування житлового будинку. Зобов'язання відповідача вчинити певні дії по відношенню стану, який існував на момент подачі позовної заяви, а саме зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 , усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житловим приміщенням першому поверсі будинку АДРЕСА_1 та повернути ОСОБА_1 її особисті речі, документи, гроші, коштовності згідно з описом, не предметом розгляду даної справи про визнання договорів дарування недійсними, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги позивача та просили заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі, апеляційну скаргу відповідача відхилити.
Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив ухвалу суду скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції посилався на те, що між сторонами дійсно існує спір щодо права власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , яке виникло у відповідача на підставі договору дарування від 03.12.2018. Вказаний договір є предметом позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними, а тому задля усунення ризику ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі повного або часткового задоволення позову суд визнав доцільним задоволення заяви в частині накладення арешту на нерухоме майно - будинок за адресою АДРЕСА_1 .
При цьому суд вважав, що вимоги заяви в частині вимог накладення арешту на рухоме майно, що знаходиться у приміщенні будинку на першому поверсі та зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме : зареєструвати місце проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 , усунути перешкоди у користуванні нею першим поверхом будинку, повернути заявнику її особисті речі, документи, гроші, коштовності згідно опису, задоволенню не підлягають, оскільки між заявленими позовними вимогами та способами забезпечення позову, про які просить позивач, відсутній прямий зв'язок, а відтак незастосування заявлених позивачем заходів забезпечення позову не створює реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визнання договорів дарування недійсними. Крім того, з огляду на предмет позову та дані про особу позивача, підстав для застосування зустрічного забезпечення суд не вбачає.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до кожного конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Як вбачається з виділених матеріалів справи, у грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 від 07.12.2018 року та договору дарування домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 від 03.12.2018 року, укладеними між ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідачем ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовувані тим, що позивач є рідною сестрою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, рідним братом померлої ОСОБА_2 є відповідач ОСОБА_2 . Незадовго до смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 склала заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Босою Ю.П. Вказаним заповітом ОСОБА_2 заповіла їй (позивачу) частину домоволодіння АДРЕСА_1 та якими померла володіла при житті. Інших спадкоємців, крім позивача та відповідача у померлої не було та немає.
Після смерті ОСОБА_2 позивач, як її рідна сестра та спадкоємець за заповітом, звернулась до нотаріуса за місцем останнього проживання спадкодавця із заявою про прийняття спадщини. Однак в квітні 2019 року, коли повернулася до місця свого проживання - будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач заборонив позивачу там перебувати, посилаючись на те, що наразі як будинок, так і прилегла до нього земельна ділянка, вже перебувають у власності відповідача на підставі договорів дарування, укладених між відповідачем та померлою ОСОБА_1 .
Оскільки позивач не має іншого приміщення для проживання, то змушена була просити відповідача надати можливість проживати в будинку, у відповідь на що відповідач висловлював погрози (в тому числі погрози вбивством) та згодом почав застосовувати фізичну силу. Відповідач неодноразово наносив позивачу тілесні ушкодження, намагаючись вигнати з місця проживання. Довгий період, перебуваючи у стані шоку, позивач намагалася захистити свої права шляхом звернення до правоохоронних органів із заявами про злочин. Однак, щоразу, коли до місця проживання приїздив наряд поліції, відповідач переховувався від правоохоронців, або говорив їм, що позивач не має жодного відношення до будинку і до земельної ділянки, власником не є, і права користування не має, тому його дії, начебто, правомірні.
Вказує, що протягом останніх років життя померла сестра позивача хворіла на тяжкі захворювання, в тому числі онкологічні. Протягом останнього місяця життя, тобто грудня 2018 року, в якому було укладено спірні договори дарування, ОСОБА_2 перебувала в надважкому стані та не могла самостійно рухатися і вже не могла рухати руками у зв'язку з паралічем кінцівок. Крім того, протягом останнього місяця життя ОСОБА_2 за направленнями та рецептами лікарів приймала наркотичні лікарські засоби, зокрема, морфін сульфат у дозуванні 10 мг. та інші психотропні речовини, у зв'язку з онкологією та нестерпними болями, що підтверджуються відповідною медичною документацією.
Зазначає, що протягом останніх років життям та здоров'ям померлої ОСОБА_2 цілком і повністю опікувалася позивач, оскільки відповідач відмовився доглядати за сестрою. Проте, знаючи про складний фізичний стан померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , обравши час, коли померла приймала наркотичний препарат, відповідач запросив до будинку нотаріуса та здійснив підробку підпису померлої на договорі дарування домоволодіння, або наніс підпис рукою померлої, адже остання не могла рухати руками та, більше того, перебувала під діє наркотичних препаратів. 07 грудня 2018 року за таких же обставин відповідач уклав другий договір дарування (земельної ділянки). З приводу всіх вищеописаних обставин позивач зверталася до міської прокуратури, а також Дарницького УП ГУНП у м. Києві із заявою про злочин. Вищевикладене дає підстави вважати, що підпис померлої на спірних договорах дарування було підроблено, а сама померла діяла під впливом наркотичних засобів, тобто під дією помилки внаслідок тяжкої хвороби та перебування під дією морфіну, не усвідомлюючи значення своїх дій. Отже, під час укладення оспорюваних договорів волевиявлення померлої не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами дарування, що свідчить про необхідність визнання оспорюваних договорів дарування недійсними в судовому порядку.
Посилаючись на вищевикладене, просила:
- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:209:0001, загальною площею 0,0999 га, укладений 07 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований в реєстрі за номером: 5226.
- визнати недійсним договір дарування домоволодіння загальною площею 256,6 кв. м., що розташоване на земельній ділянці, загальною площею 0,0999 га, укладений 03 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., зареєстрований в реєстрі за номером: 5157.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач посилалась на те, що відповідач здійснює агресивні протиправні неприпустимі дії, направлені на виселення позивача, які суттєво порушують її права та інтереси. 06 та 07 серпня 2023 року відповідач вимагав невідкладного виселення позивача, мотивуючи вимогу необхідністю проведення ремонтних робіт. 06.08.2023 року відповідач викрав у позивача з помешкання калорифер, звинуватив її у вчиненні пожежі, хоча ніякої пожежі не було. 07.08.2023 відповідач забрав двері внутрішні з приміщення за місцем проживання позивача, придбані нею за часів будівництва. Все майно, яке знаходиться на першому поверсі спірного будинку придбано позивачем за власні кошти, що заперечує відповідач. Отже, майновий стан позивача може суттєво погіршиться через неправомірні дії відповідача. 09 серпня 2023 року відповідач без попередження та згоди позивача позбавив її реєстрації постійного місця проживання.
Позивач з 10.06.2010 року по 09.08.2023 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії з рухомим та нерухомим майном на АДРЕСА_1 до моменту розгляду справи та набрання рішення законної сили, буде шляхом до запобігання подальшого порушення прав і інтересів позивача. Невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених і оспорюваних прав та пересів позивача, за захистом яких вона звернулася.
Як вбачається з виділених матеріалів, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.08.2023 року, земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 03.12.2018 року, та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 07.12.2018 року.
Встановлено, що предметом цього позову є оспорювання позивачем набуття права власності на земельну ділянку та домоволодіння, що розташоване за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , за відповідачем на підставі договорів дарування від 03 та 07 грудня 2018 року, з посиланням на те, що позивач є спадкоємцем зазначеного майна в частині відповідно до заповіту померлої ОСОБА_1 від 16 листопада 2018 року.
Враховуючи те, що між сторонами дійсно існує спір щодо нерухомого майна - земельної ділянки та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за відповідачем на підставі на підставі договорів дарування від 03.12.2018 року та від 07.12.2018 року, про що свідчить факт звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - будинок за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1710614880000, який на праві власності зареєстрований за відповідачем.
Адже відчуження зазначеного нерухомого майна відповідачем до вирішення цієї справи по суті може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, призвести до неефективності обраного позивачем способу захисту прав або інтересів, та бути підставою для повторного звернення позивача до суду.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
За таких обставин, з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, визначений судом першої інстанції вид забезпечення позову - накладення арешту на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1710614880000 є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу істотно ускладнить або унеможливить ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, що в силу положень ст. ст. 149-153 ЦПК України, свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, перевіривши обставини, якими заявник обґрунтовував наявність підстав для забезпечення позову, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про забезпечення позову частково.
Оскільки позивачем заявлено позов про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, то застосований судом спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно відповідає пред'явленим позовним вимогам та є співмірним заходом забезпечення позову.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Отже, арешт на майно не перешкоджатиме можливості відповідача користуватися своїм майном до ухвалення рішення у справі по суті, проте захистить права та інтереси позивача, у разі задоволення її позову, оскільки існує реальний ризик, що позивач не зможе захистити свої права в межах одного судового провадження за її позовом, без нових звернень до суду, що може істотно ускладнити поновлення її законних прав та/або інтересів.
Доводи представника відповідача про те, що оскільки про застосування наслідків недійсності договорів позовних вимог не заявлено, то у даному випадку заходи забезпечення позову вживати не потрібно, колегія суддів відхиляє, адже за змістом ч. 2 ст. 149 ЦПК України, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача не лише у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь позивача, а й у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення на припущеннях, зазначивши, що задля усунення ризику ускладнення чи унеможливлення виконання рішення наклав арешт без будь якого обґрунтування, обмежившись фразою задля усунення ризику, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач, будучи власником спірного нерухомого майна - будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,може вчинити у будь-який час дії щодо відчуження спірного нерухомого майна і такі дії не потребують значного часу.
Як вбачається з виділених матеріалів справи, місце проживання позивача було зареєстроване за адресою спірного будинку з 10 червня 2010 року. За повідомленням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 15.08.2023 року, зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 09 серпня 2023 року здійснено на підставі заяви власника житла ОСОБА_1 згідно з п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про надання публічних ( електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Враховуючи вищевикладене та конкретні обставини зазначеної справи, колегія суддів вважає, що достатнім та ефективним способом забезпечення позову є накладення арешту на спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що оскаржувана ухвала не містить обґрунтування щодо застосування заходів зустрічного забезпечення позову відповідно до ч. 8 ст. 153 ЦПК, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки обраний спосіб забезпечення позову не спричинить не відновлювальної шкоди відповідачу, а також відсутні обставини, передбачені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, тому немає підстав для зустрічного забезпечення позову.
При цьому, такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на будинок за адресою: АДРЕСА_1 не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обмежується лише можливість вчиняти дії по відчуженню спірного майна, а тому доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині є безпідставними.
Заходи забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, їх значення полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2023 року про повернення заяви про забезпечення позову, яка на даний час позивачем в апеляційному та касаційному порядку не оскаржена, колегія суддів відхиляє, оскільки, враховуючи ст.ст. 149-152 ЦПК України, повернення заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню із такою заявою до суду, якщо перестали існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Таким чином, викладені в апеляційній скарзі відповідача доводи є такими, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо вирішення питання про забезпечення позову, оскільки позивач звернулась до суду із даною заявою для забезпечення збереження спірного нерухомого майна та забезпечення ефективного захисту своїх прав за пред'явленими позовними вимогами, а тому висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до тверджень про необґрунтованість висновків суд першої інстанції про те, що між заявленими позовними вимогами та способами забезпечення позову, про які просить позивач, відсутній прямий зв'язок, відтак незастосування заявлених позивачем заходів забезпечення позову не створює реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визнання договорів дарування недійсними.
Проте зазначені доводи апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки предметом даного спору є визнання договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки недійсними, а тому вимоги позивача, викладені у заяві про забезпечення позову про зобов'язання зареєструвати місце проживання позивача ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 , усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житловим приміщенням першому поверсі будинку АДРЕСА_1 та повернути ОСОБА_1 її особисті речі, документи, гроші, коштовності згідно з описом, не пов'язані з предметом позовних вимог у даній справи, не стосуються предмету позову, тоді як відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційні скарги позивача та відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 25 січня 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Левенець Б.Б.
Рейнарт І.М.