ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" січня 2024 р. справа № 300/3839/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Харківській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 24.03.2023 №092650005394, зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 01.10.1994 в управлінні механізованих робіт №3 треста "ІНСС" на посаді водія третього класу на всі марки вантажних автомобілів та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 2 за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, рішенням від 24.03.2023 №092650005394 відмовлено у призначенні такої пенсії зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу не менше 30 років та зазначено, що страховий стаж позивача становить 29 років 03 місяці 6 днів. Так, ГУ ПФУ в Харківській області не зараховано до загального страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 01.10.1994 в управлінні механізованих робіт №3 треста "ІНСС" на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Однак, позивач зазначає, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Таким чином, є хибним посилання ГУ ПФУ в Харківській області на ту обставину, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідачі отримали копію ухвали суду про відкриття провадження в даній адміністративній справі, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (а.с.22-24). Заяв чи клопотань суду не подали, правом на подання відзиву на позов, у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, не скористалась. Також не повідомлено суд про поважність причин ненадання такого відзиву.
Згідно частини 6 статті 162, частини 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зважаючи на вищевикладене, судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 17.03.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при досягненні 60-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що визнається відповідачем у листі від 27.03.2023 №0900-0206-8/13238 (а.с.10).
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Відповідач 2 рішенням від 24.03.2023 №092650005394 позивачу відмовив у призначенні пенсії відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 30 років та зазначено, що страховий стаж позивача становить 29 років 03 місяці 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 01.10.1994 в управлінні механізованих робіт №3 треста "ІНСС" на території російської федерації, оскільки з 01.02.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (а.с.10).
Вважаючи вищенаведену відмову відповідача щодо не зарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.
Відтак, для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком необхідна наявність двох обов'язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час звернення до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком - 17.03.2023, згідно паспортних даних досяг віку 60 років, що визнається сторонами.
Зі змісту оскаржуваного рішення від 24.03.2023 №092650005394 слідує, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 30 років та зазначено, що страховий стаж позивача становить 29 років 03 місяці 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 01.10.1994 в управлінні механізованих робіт №3 треста "ІНСС" на території російської федерації, оскільки з 01.02.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (а.с.10).
Надаючи оцінку вищенаведеним доводам відповідача 1, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Абзацом 2 статті 56 Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за N 22-1 (далі - Порядок N 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведеної норми вказаного Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, застосовуються, в тому числі, у разі відсутності в трудовій книжці необхідних відомостей про роботу.
Згідно пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
При цьому, суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки ОСОБА_1 , діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412), а з 29.07.1993 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58.
Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1 Інструкції №58).
Відтак, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а також інші довідки що підтверджують відповідний період роботи.
Надаючи оцінку правомірності висновків відповідача 1 щодо не зарахування періоду роботи позивача на території російської федерації з 01.01.1992 по 01.10.1994 в управлінні механізованих робіт №3 треста "ІНСС", з мотивів припинення з 01 січня 2023 року участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, та висновку ом до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, суд зазначає наступне.
За змістом частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Також слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про міжнародні договори України" 29.06.2004 №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15, а також в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №21-457а14.
Суд зазначає, що припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, у силу пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
А тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію повинен був бути врахований трудовий стаж, набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Згідно матеріалів справи, у позивача є в наявності трудова книжка серії НОМЕР_1 від 29.10.1982, яка надана ОСОБА_1 відповідачам для розгляду питання про призначення пенсії за віком (а.с.11-17).
Так, згідно записів №№ 13-16 трудової книжки, ОСОБА_1 з 23.01.1990 по 01.10.1994 в управлінні механізованих робіт №3 треста "ІНСС" на посаді водія третього класу (з 05.08.1992 другого класу) на всі марки вантажних автомобілів на території російської федерації.
Записи про спірний у трудовій книжці позивача заповнені відповідно до вимог пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнята на таку роботу.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідачами не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Таким чином, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 по 01.10.1994 в управлінні механізованих робіт №3 треста "ІНСС" на посаді водія на всі марки вантажних автомобілів, із підстав припинення з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, є неправомірною і не може бути підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача та звужує його законне право на зарахування вказаного періоду до стажу роботи на вказаному підприємстві.
Відтак, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058 та з урахуванням вимог Порядку №22-1, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 01.01.1992 по 01.10.1994 в управлінні механізованих робіт №3 треста "ІНСС" на посаді водія на всі марки вантажних автомобілів на території російської федерації, підлягає зарахуванню до загального страхового стажу ОСОБА_1 .
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії від 24.03.2023 №092650005394 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.
За наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Згідно вимог частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Отже особа, яка досягла 60-річного віку в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, має право на призначення пенсії за віком за умови наявності у останньої 30 років страхового стажу.
За змістом вимог пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Суд зазначає, що українське громадянство та необхідний вік 60 років (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с.16-17).
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 17.03.2023, про що зазначено пенсійним органом у листі від 27.03.2023 №0900-0206-8/13238 (а.с.10), тобто протягом трьох місяців з дня досягнення позивачем пенсійного віку.
Як встановлено судом, орган пенсійного фонду обчислив страховий стаж позивача, в кількості 29 років 03 місяці 6 днів, не врахувавши при цьому до загального страхового період роботи періоди роботи з 01.01.1992 по 01.10.1994, про що зазначив у оскаржуваному рішенні.
Однак, враховуючи висновок суду про наявність правових підстав для зарахування до стажу позивача період роботи з 01.01.1992 по 01.10.1994, суд зазначає про наявність у позивача необхідного страхового стажу (не менше 30 років) для призначення пенсії за віком, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відтак, враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги наявність необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, що підтверджується матеріалами справи, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду до якого позивач звернулася із заявою від 17.03.2023) призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 15.03.2023.
Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як з сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн, згідно квитанції №10/КЗ від 23.06.2023 (а.с.5).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.03.2023 №092650005394 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 01.10.1994 в управлінні механізованих робіт №3 треста "ІНСС" на посаді водія на всі марки вантажних автомобілів.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 15.03.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018);
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 20987385, майдан Свободи, 5, м. Харків, Харківська область, 04053).
Суддя Микитин Н.М.