ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2023 рокум. Ужгород№ 260/9430/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ), якою просить: 1) Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , в день виключення зі списків частини (24.11.2022 року) одноразової грошової допомоги при звільненні; 2) Стягнути із НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 24.11.2022 по 24.05.2023 року (за шість місяців), в розмірі 130012,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 листопада 2022 року позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону та звільнено з військової служби. У день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а саме 24 листопада 2022 року, одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивачу виплачена не була. На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року в адміністративній справі № 260/812/23 відповідач провів 12 жовтня 2023 року виплату позивачу частину належної при звільненні одноразової грошової допомоги у розмірі 51113,23 грн. Отже, на переконання позивача, він набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що позивачу нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 51113,23 грн. Сукупна кількість календарних днів за період з 24.11.2022 року по 24.05.2023 року становить 181 календарних днів. Таким чином, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 123746,08 грн. В той же час, сума середнього заробітку у розмірі 123746,08 грн. є неспівмірною по відношенню до суми, з якою, на думку позивача, прострочена виплата на день звільнення. Відповідач вбачає очевидну непропорційність між наслідками правопорушення, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що у даній справі предметом розгляду є несвоєчасна виплата одноразової грошової допомоги при звільненні, право на яку не визнавалося відповідачем та відповідно рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року по справі № 260/812/23 позов задоволено повністю та порушено право позивача відновлено. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 листопада 2022 року № 3954-ОС «Про особовий склад» позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 24 листопада 2022 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року в адміністративній справі № 260/812/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 : 1) Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини; 2) Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року залишено без змін рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року.
На виконання зазначеного рішення суду 12 жовтня 2023 року позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у розмірі 51113,23 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч.ч. 1, 5 ст. 14 Закону України "Про Державну прикордонну службу України” №661-IV від 03.04.2003 передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 25 Закону України “Про Державну прикордонну службу України” військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абз. 2 п. 2 ст.15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України, визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі - Інструкція №558).
П. 2 розділу I Інструкції №558 визначено, що термін грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно п. 3 розділу I Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Відповідно до п. 4 глави 1 розділу III Інструкції №558, закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби зі списків особового складу.
Згідно п. 1 глави 8 розділу V Інструкції №558 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави.
Відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
З аналізу викладеного слідує, що одноразова грошова допомога повинна була бути виплачена відповідачем у день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Судом встановлено та визнається відповідачем, що станом на день звільнення позивачу сума одноразової грошової допомоги виплачена не була.
Так, протиправність бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону щодо не виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини була визнана рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року в адміністративній справі №260/812/23, а тому не може бути повторно визнана протиправною в межах розгляду даної адміністративної справ.
З огляду на зазначене дана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Спірні правовідносини виникли з приводу застосування до НОМЕР_1 прикордонного загону відповідальності, передбаченої нормами ст. 117 Кодексу законів про працю України, за затримку розрахунку при звільненні, що проявилася у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум одноразової грошової допомоги.
Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” №2232-XII від 25.03.1992 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Слід зазначити, що ні Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ні Інструкцією №558, ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України.
Так, вказаною статтею (у редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, що підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
При вирішенні питання щодо суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті відповідачем на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Так, у вказаній поставні Велика Палата Верховного Суду вирішила відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Натомість сформовано нову правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 від 20 листопада 2023 року № 575 про доходи позивача розмір середньоденної заробітної плати складає 683,68 грн.
Зважаючи на те, що кількість днів затримки розрахунку у період з 24 листопада 2022 року по день виплати позивачу одноразової грошової компенсації при звільненні (12 жовтня 2023 року), перевищує 6 місяців, враховуючи положення ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин), суд вважає, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців, тобто з 24.11.2022 року по 24.05.2023 року, що становить 181 календарних дня, у сумі 123746, 08 грн. (683,68 грн. х 181).
Однак спірна одноразова грошова допомога буде в рази меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку, у зв'язку з чим наявні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зокрема, істотність частки грошової компенсації за невиплачену компенсацію в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 51113,23 /123746,08 грн.
(сума одноразової грошової допомоги/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,41.
З огляду на що сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 683,68 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,41 х 181 (робочий день затримки розрахунку) = 50735,90 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 50735,90 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, у відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Стягнути із НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.11.2022 по 24.05.2023 року у розмірі 50735,90 грн. (п'ятдесят тисяч сімсот тридцять п'ять гривень дев'яносто копійок).
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 536,80 гривень (п'ятсот тридцять шість гривень 80 коп.)
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька