РІШЕННЯ
Іменем України
30 листопада 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1409/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.
За позовом: Керівника Корюківської окружної прокуратури,
вул. Шевченка, 98, м. Корюківка Чернігівської області, 15300, в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської обласної державної адміністрації,
код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000
до відповідача: Сосницької селищної ради,
код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100
Предмет спору: про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
від позивача: Ковальова О. В., представник;
від відповідача: не з'явився;
за участю прокурора: Князева Д. В.,
ВСТАНОВИВ:
Керівник Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Сосницької селищної ради, у якому просить суд усунути перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, в межі якої потрапляє поселення «Дуброва», шляхом:
1) зобов'язання Сосницької селищної ради Корюківського району (колишній Сосницький район) Чернігівської області повернути земельну ділянку, яка знаходиться в межах пам'ятки археології місцевого значення «Дуброва» V-III тис. до н.е., державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації;
2) скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 6,2861 га з кадастровим номером 7424986500:08:001:0988.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 17.10.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 14.11.2023 о 09:30 та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позовну заяву.
Ухвала суду від 17.10.2023 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС 17.10.2023 о 21:24, а отже останнім днем для подання відзиву на позов 02.11.2023.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у підготовче засідання 14.11.2023 не з'явився, будь-яких клопотань та заяв від нього до суду не надходило.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 14.11.2023 проводилось за відсутності відповідача (його представника).
У підготовчому засіданні 14.11.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.11.2023 на 10:30.
Ухвалою суд від 15.10.2023 (з урахуванням ухвали суду від 21.11.2023) повідомлено учасників справи про час та місце розгляду справи по суті 30.11.2023.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у судове засідання 30.11.2023 не з'явився, будь-яких клопотань та заяв від нього до суду не надходило.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 30.11.2023 проводилось за відсутності відповідача (його представника).
У зв'язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом 30.11.2023 у нарадчій кімнаті без їх проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельна ділянка площею 6,2861 га з кадастровим номером 7424986500:08:001:0988 (далі - спірна земельна ділянка) частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення поселення «Дуброва», що відноситься до земель історико-культурного призначення та може перебувати лише у державній власності, що встановлено у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 у справі №927/31/23 та у постанові Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у справі №927/31/23. Разом з тим, спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за Сосницькою селищною радою, а отже перебування цієї земельної ділянки у комунальній власності позбавляє Український народ правомочності власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. Оскільки держава в особі Чернігівської ОДА, будучи власником спірної земельної ділянки в межах пам'ятки археології місцевого значення - поселення «Дуброва», не може реалізувати свої права власника на належні їй землі історико-культурного призначення, межі та площа яких залишаються невизначеними та нерозподіленими в силу існування спірної земельної ділянки, необхідним є скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Господарський суд Чернігівської області розглядав справу №927/31/23 за позовом керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та Сосницької селищної ради про:
- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у власність Сосницької селищної ради Сосницького району (на даний час Корюківського району) земельної ділянки площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988;
- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав індексний номер №57468445 від 05.04.2021, номер запису про право власності № 413359173 та одночасно припинення за Сосницькою селищною радою Сосницького (на даний час Корюківського) району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412656) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2329198374249.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 у справі №927/31/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023, позов задоволено повністю та визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у власність Сосницької селищної ради Сосницького району (на даний час Корюківського району) земельної ділянки площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988, а також скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 05.04.2021, індексний номер №57468445, Сосницької селищної ради на земельну ділянку площею 6,2861 га, з кадастровим номером 7424986500:08:001:0988, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2329198374249.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що у справі №927/31/23 та у цій справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 у справі №927/31/23 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.
З урахуванням встановлених у вказаних судових рішеннях обставин, а також на підставі наявних у цій справі документів, суд встановив, що 17.11.1980 Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів прийнято рішення №551 «Про взяття під державну охорону пам'яток археології, історії та культури», відповідно до якого взято під державну охорону пам'ятки археології, історії та культури, розташовані на території області, зокрема в Сосницькому районі, с. Синютин, ур. Дубове, Вахировщина, Дуброва, Дубин, Хутор, Криве; поселення V-ІІІ тисячоліття до н.е.
У 1985 році складено облікову картку пам'ятки історії та культури СРСР - поселення “Дуброва”, 5-3 тис. до н. е., розташованого у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, в 0,3 км на північ від МТФ, над оз. Мерляк.
25.08.1986 представником колгоспу ім. Леніна оформлено та видано охоронне зобов'язання щодо дотримання певних умов охорони поселення в ур. Дуброва.
07.08.1991 складено паспорт на пам'ятник історії та культури СРСР - поселення “Дуброва”, що знаходиться у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, 0,3 км на північ від МТФ, на західній околиці, над оз. Мерзляк.
03.12.2013 між Відділом культури та туризму Сосницької райдержадміністрації (орган охорони) та Пекарівською сільською радою (користувач) укладено охоронний договір №2910, за умовами якого користувач бере на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки археології місцевого значення поселення «Дуброва» 5-1 тис. до н. е., охор. №2910 (ріш. Чернігівського облвиконкому №551 від 17.11.1980, додаток №4), с. Синютин, Пекарівська сільська рада, Сосницький район, за 0,3 км на північ від МТФ на західній околиці села, над оз. Мерляк.
03.12.2013 представниками Відділу культури та туризму Сосницької райдержадміністрації та Пекарівської сільської ради здійснено технічний огляд археологічної пам'ятки поселення «Дуброва», про що складено акт, у якому зазначено його розміри - 170*100 м; стан поверхні пам'ятки - 80% площі розорюється, інша під лісом.
Наказом Держгеокадастру від 21.02.2019 №59 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності», у редакції від 13.05.2019 №129, наказано провести у 2019 році захід з інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення на території об'єднаних територіальних громад.
21.02.2019 між Держгеокадастром та ДП «Центр державного земельного кадастру» укладено договір №12-Г на здійснення заходу з інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності.
У 2019 році Київською обласною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» виконано технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області, у якій вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об'єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2018 №643 відповідно до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ №1051 від 17.10.2012, а саме щодо земельної ділянки №2 (Пекарівська селищна рада), площею 6,2861 га - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини.
Додатками до вказаної технічної документації, зокрема, є:
- технічне завдання на здійснення заходу з інвентаризації земель державної власності з додатком. У додатку №1 до технічного завдання міститься перелік земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка №2 площею 6,2861 га, розташована на території Пекарівської сільської ради;
- викопіювання з плану землекористування Пекарівської сільської ради про місце розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області (Ділянка №2 орієнтовною площею 6,2861 га), погоджене начальником Відділу у Сосницькому району ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, де зазначено місце розташування та орієнтовні межі цієї земельної ділянки, що підлягає інвентаризації. Вказана земельна ділянка знаходиться на захід від околиці с. Синютин над озером Мерляк;
- довідка із статичної звітності за формою 6-зем від 05.12.2019 №322/114-19, відповідно до якої земельна ділянка площею 6,2861 га (рілля) відноситься до земель запасу;
- кадастровий план земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, згідно з яким земельній ділянці площею 6,2861 га, розташованій на території Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області, присвоєно кадастровий номер 7424986500:08:001:0988;
- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон від 04.12.2019;
- перелік обмежень щодо використання земельних ділянок на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області від 04.12.2019, до якого внесена земельна ділянка №2 (Пекарівська селищна рада) площею 6,2861 га - 01.02 охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини;
- перелік земельних ділянок (земель) у розрізі за категоріями земель та угіддями, складеним інженером-землевпорядником ОСОБА_1 , згідно з яким земельна ділянка №2 площею 6,2861 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення - рілля, код КВЗУ 001.01.
Відділом у Сосницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 05.12.2019 №321/114-19 про погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради, Сосницького району, Чернігівської області.
10.12.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області видано наказ №25-10408/14-19-СГ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про яких відсутні у Державному земельному кадастрі, що розташовані на території Сосницького району Чернігівської області загальною площею 57,7944 га.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Сосницькій селищній раді Сосницького району Чернігівської області у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5030,0208 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Сосницької територіальної громади Сосницького району Чернігівської області, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки.
На підставі акту приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ передало із державної власності, а Сосницька селищна рада прийняла у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988, з обмеженням - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 15.02.2022 спірна земельна ділянка має вид обмеження у використанні - зона охорони пам'ятки культурної спадщини.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.09.2022 державним реєстратором Сосницької селищної ради 01.04.2021 за територіальною громадою Сосницької селищної ради зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988 (індексний номер рішення - 57468445).
На наданій графічній частині проекту роздержавлення КСП «ім. Леніна» с. Кнути Сосницького району на західній околиці с. Синютин над озером Мерляк зображена земельна ділянка історико-культурного призначення, частина якої охоплюється лісовими насадженнями.
Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.10.2023 спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади в особі Сосницької селищної ради; інших записів щодо цієї земельної ділянки інформаційна довідка не містить.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у неправомірній передачі Сосницькій селищній раді спірної земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, внаслідок чого держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення та у разі порушення виявлення порушень .
Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна державна адміністрація.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської ОДА з листом від 18.09.2023 №51-75-4262вих-23, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
У листі від 03.10.2023 №01-01-32/17012 Чернігівська ОВА повідомила про відсутність підстав для вжиття заходів, зазначених у листі прокурора.
Відтак позивач особисто підтвердив нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не збирається робити.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську ОДА позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОДА про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку.
Прокурор просить усунути перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської ОДА у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача повернути її.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду на захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункти 70, 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 80, 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункти 96, 97), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункти 45, 46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51, 52) та інші).
Також, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок природно-заповідного фонду, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.28, 7.29 постанови від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.
Тобто Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21.
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
У рішенні Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 у справі №927/31/23 суд встановив, що спірна земельна ділянка площею 6,2861 га частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення - поселення «Дуброва», що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» означає про приналежність цієї земельної ділянки (під поселенням) за основним цільовим призначенням на день видання спірного наказу до земель історико-культурного призначення державної власності. Вказане, з огляду на наведені вище положення чинного законодавства, свідчить про те, що земельна ділянка площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988, протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам'ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.
Також суд у справі №927/31/23 дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», яким серед іншого, у комунальну власність Сосницької територіальної громади передано земельну ділянку площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988, у вказаній частині прийнятий усупереч вимог Конституції України, ЗК України та Закону України “Про охорону культурної спадщини” та порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді.
Так, рішенням суду від 28.03.2023 у справі №927/31/23 було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 05.04.2021, індексний номер №57468445, Сосницької селищної ради на земельну ділянку площею 6,2861 га, з кадастровим номером 7424986500:08:001:0988, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2329198374249.
Вказане судове рішення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про право власності держави на цю ділянку, внаслідок чого статус володільця у держави буде відновлений.
Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, від 25.05.2021 у справі № 910/91/20.
Верховний Суд також зазначає, що підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 914/1770/21, від 07.06.2023 у справі № 904/1270/22 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.
Таким чином, позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном.
Однак прокурор, який звернувся до суду із цим позовом в інтересах власника - держави, не обґрунтував та не довів, якими саме діями відповідач чинить перешкоди державі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, на якій розташована пам'ятка археології та спірна земельна ділянка, і що саме внаслідок таких дій порушується право власності держави на земельну ділянку історико-культурного призначення.
Передача спірної земельної ділянки у комунальну власність відповідачу на підставі акта-приймання передачі не свідчить про те, що він фактично фізично утримує цю земельну ділянку і створює будь-які перешкоди державі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення.
Відтак суд доходить висновку, що прокурор не довів наявність порушеного права держави, і саме цим відповідачем, що є підставою для відмову у задоволенні позову у цій частині.
Щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1, 3-5, 13 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі:
поділу або об'єднання земельних ділянок;
скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;
якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
За приписами ч. 10, 11 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:
поділу чи об'єднання земельних ділянок;
якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника;
ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзацах третьому і четвертому частини десятої, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб'єктів таких прав.
Рішенням суду від 28.03.2023 у справі №927/31/23 скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку, проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не внесений.
Як зазначив прокурор, внесення такого запису не поновить порушене право та не відновить статус володільця у держави, оскільки відповідно до п. 24 Перехідних положень ЗК України спірна земельна ділянка вважається землею комунальної власності та має сільськогосподарське призначення. Відтак ефективним способом захисту порушеного права є скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, що надасть можливість державі в особі Чернігівської ОДА сформувати земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології - поселення «Дуброва», натомість у іншому випадку - держава не зможе сформувати таку земельну ділянку, зважаючи на те, що на неї накладається спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення. При цьому прокурор зауважив, що держава не зможе самостійно змінити цільове призначення спірної земельної ділянки, оскільки відповідне рішення повинна прийняти Сосницька селищна рада.
Відповідно до п. 24 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Отже, з дня набрання чинності цим пунктом законної сили, тобто з 27.05.2021, спірна земельна ділянка вважається комунальною власністю, власником якої є територіальна громада в особі відповідача.
Згідно з положеннями частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Разом з тим, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності не забезпечує відновлення прав попереднього власника на спірну земельну, тобто держави, оскільки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про реєстрацію та припинення права державної власності на спірну земельну ділянку.
За приписами ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.
Отже, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки можлива лише за рішенням власника, яким згідно з рішенням суду у справі №927/31/23 є держава, проте за існуючих обставин без відображення такого права в державному реєстрі, і що тягне за собою врахування приписів п. 24 Перехідних положень ЗК України, які визначають право власності на цю землю знову за Сосницькою селищноою радою.
Наведені обставини унеможливлюють ефективний захист інтересів держави як власника цієї земельної ділянки у спірних взаємовідносинах.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявність державної реєстрації спірної земельної ділянки з сільськогосподарським призначенням унеможливить формування земельної ділянки історико-культурного призначення, на яку накладається спірна земельна ділянка, без зміни її цільового призначення, що не відноситься до компетенції держави в особі Чернігівської ОДА, а відтак скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки призведе до поновлення порушеного права держави.
За наведених обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 2684,00 грн.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 6,2861 га з кадастровим номером 7424986500:08:001:0988.
3. Стягнути з Сосницької селищної ради (код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 2684,00 грн витрат зі сплати судового збору.
4. У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України після виходу судді Шморгуна В. В. з відпустки 20.12.2023.
Суддя В. В. Шморгун