РІШЕННЯ
Іменем України
30 листопада 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1293/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.
Позивач: Фізична особа - підприємець Бокач Андрій Федорович,
РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Відповідач: Дочірнє підприємство «ЧПК-Трейд-01» Відкритого акціонерного товариства «Чернігівський плодоовочевий комбінат»,
код ЄДРПОУ 24554051, вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, 14037
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лайт»,
код ЄДРПОУ 38590084, вул. 1-ї Танкової Бригади, 28, м. Чернігів, 14034
Предмет спору: про стягнення 360 000,00 грн,
ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
від позивача: Ступак С. О., адвокат;
від відповідача: Сагаль С. В.., адвокат;
від третьої особи: Підмогильна Я. Я., адвокат,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець Бокач Андрій Федорович звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «ЧПК-Трейд-01» Відкритого акціонерного товариства «Чернігівський плодоовочевий комбінат», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача неповернуту безвідсоткову позику у розмірі 360 000,00 грн.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 18.09.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 17.10.2023 о 10:00 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов.
Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 18.09.2023 відповідач отримав 22.09.2023, а отже останнім днем для подання відзиву на позов є 09.10.2023.
05.10.2023 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у тому числі доказами їх направлення позивачу, у якому міститься клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лайт».
Крім того, 05.10.2023 відповідач подав до суду окреме клопотання, у якому просить залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лайт».
13.10.2023 на електронну пошту суду від представника відповідача надійшло не підписане ЕЦП клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
13.10.2023 представник відповідача подав до суду це ж саме клопотання про долучення доказів до матеріалів справи у паперовому вигляді.
Позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у підготовче засідання 17.10.2023 не з'явився.
До початку підготовчого засідання від представника позивача - адвоката Ступака С. О. надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату у зв'язку з тим, що він у цей же день буде брати участь у судовому засіданні в іншій справі (№750/9221/23/46121/2023), яка призначена до розгляду у Деснянському районному суді м. Чернігова о 10:30, про що він був повідомлений під розписку 07.09.2023. Додатково представник позивача повідомив, що повістка про виклик до Деснянського районного суду м. Чернігова отримана ним 13.10.2023, копію якої додано до клопотання.
Разом з тим, доказів повідомлення представника позивача про призначення судового засідання у справі №750/9221/23/46121/2023 під розписку 07.09.2023 року суду не надано.
З огляду на викладене, суд вважав за необхідне розпочати підготовче засідання для розгляду заявлених клопотань, вирішення нагальних питань, якщо такі будуть, та в подальшому визначитись з відкладенням цього засідання.
У підготовчому засіданні 17.10.2023 суд відклав вирішення питання щодо прийняття до розгляду відзиву відповідача на позов, а також розгляд клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 17.10.2023:
- залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лайт»;
- зобов'язано позивача у дводенний строк з дня отримання цієї ухвали у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, надіслати копію позовної заяви з доданими до неї документами залученій третій особі. Докази направлення надати суду у цей же строк;
- зобов'язано відповідача у дводенний строк з дня оголошення цієї ухвали у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, надіслати копію відзиву на позовну заяву з доданими до нього документами залученій третій особі. Докази направлення надати суду у цей же строк;
- встановлено третій особі - ТОВ «М-Лайт» п'ятиденний строк з дня отримання позовної заяви, відзиву на позов для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, письмових пояснень щодо позову та щодо відзиву з доданими до таких пояснень документами. Докази направлення письмових пояснень іншим учасникам справи надати суду у встановлений судом п'ятиденний строк;
- встановлено позивачу та відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання письмових пояснень третьої особи для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, відповіді на такі письмові пояснення з доданими до неї документами. Докази направлення відповіді на письмові пояснення третьої особи іншим учасникам справи надати суду у встановлений судом п'ятиденний строк;
- продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів;
- відкладено підготовче засідання на 14.11.2023 на 11:30;
- повідомлено учасників справи про час та місце проведення підготовчого засідання 14.11.2023.
19.10.2023 представник відповідача подав до суду заяву з доказами направлення відзиву з доданими до нього документами третій особі. У цій заяві представник відповідача повідомив актуальну електронну пошту директора ТОВ «М-Лайт» ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1.
У зв'язку з відсутністю фінансування на оплату поштових послуг, ухвала суду від 17.10.2023 засобами поштового зв'язку третій особі не направлялась, а була направлена на електронну пошту директора товариства - ІНФОРМАЦІЯ_1.
02.11.2023 від третьої особи на електронну пошту суду надійшли не підписані ЕЦП письмові пояснення щодо позову та відзиву з доданими до них документами.
Третя особа у підготовче засідання 17.10.2023 не з'явилась.
У підготовчому засіданні 17.10.2023 суд розглянув заяви та клопотання, розгляд яких було відкладено у минулому підготовчому засіданні, а також ті, які надійшли до його початку.
Щодо поданого відповідачем відзиву.
Суд долучив до матеріалів справи поданий відповідачем відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з його урахуванням.
Щодо поданих відповідачем клопотань про долучення доказів до матеріалів справи.
Як встановив суд, клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи, яке надійшло до суду електронною поштою, не підписано електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП), про що відділом документального забезпечення (канцелярією) суду на роздрукованому примірнику клопотання проставлено відповідний штамп.
Частиною 2 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Відповідно до ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Враховуючи те, що клопотання надіслане через електронну пошту та не скріплене ЕЦП, то вказане клопотання не вважається таким, що підписане представником відповідача, а тому суд у підготовчому засіданні 17.10.2023 постановив ухвалу про повернення цього клопотання заявнику без розгляду та роз'яснив строки та порядок її оскарження.
Оскільки клопотання надійшло до суду електронною поштою, його роздруківка залишилась в матеріалах справи.
Разом з тим, аналогічне клопотання подано відповідачем до суду у паперовому вигляді.
У поданому клопотанні відповідач просить долучити до матеріалів справи: фотокопію свідоцтва про шлюб, укладеного між Бокачем А. Ф. та ОСОБА_1 ; докази надіслання листа ТОВ «М-Лайт»; платіжні інструкції №198 від 15.09.2021, №238 від 22.10.2021, №239 від 25.10.2021.
Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Згідно ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
В додатках до відзиву на позов відповідач зазначив про надання листа від 28.09.2023 №6/23, адресованого ТОВ «М-Лайт», а також доказів його надіслання цінним листом.
Проте як докази направлення зазначеного листа відповідач до відзиву додав поштову накладну від 26.09.2023 та опис вкладення до листа на ім'я Управління земельних ресурсів міської ради, тобто іншої юридичної особи.
Оскільки відповідач разом з відзивом на позов помилково не надав доказів відправлення листа від 28.09.2023 №6/23 на адресу ТОВ «М-Лайт», суд вважає за необхідне залучити до матеріалів справи докази такого направлення, які додані до клопотання.
Платіжні інструкції №198 від 15.09.2021, №238 від 22.10.2021, №239 від 25.10.2021 були вже надані відповідачем з відзивом на позов та містяться в матеріалах справи.
Стосовно наданої фотокопії свідоцтва про шлюб суд зазначив, що такий доказ існував на момент подання відзиву на позов, однак не був поданий у строк, встановлений для подання відзиву.
Оскільки відповідач не обґрунтував неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, суд не приймає цей доказ до розгляду.
Таким чином, клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи підлягає частковому задоволенню.
Щодо поданих відповідачем доказів направлення третій особі відзиву на позов.
Суд долучив до матеріалів справи докази направлення третій особі відзиву на позов, як такі, що подані на виконання ухвали суду від 17.10.2023.
Щодо направлення позивачем позовної заяви з доданими до неї документами третій особі.
Представник позивача повідомив про те, що він не отримав ухвалу суду від 17.10.2023, оскільки не має відповідного доступу до матеріалів справи в Електронному суді, а тому йому не було відомо про необхідність направлення позову з відповідними документами на адресу третій особі.
Суд зауважив, що ухвала суду від 17.10.2023 була доставлена в Електронний кабінет позивача в ЄСІТС, а отже позивач знав або принаймні мав знати про її зміст.
Разом з тим, представник відповідача зазначив, що третя особа подала письмові пояснення, у яких зазначила про надання письмових пояснення щодо суті позовних вимог та наданих позивачем доказів, а відтак вона ознайомлена з позовною заявою.
Щодо поданих третьою особою письмових пояснень щодо позову та відзиву.
Як встановив суд, письмові пояснення третьої особи, які надійшли до суду електронною поштою, не підписані електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП), про що відділом документального забезпечення (канцелярією) суду на роздрукованому примірнику письмових пояснень проставлено відповідний штамп.
Таким чином, зазначені письмові пояснення не вважається такими, що підписані третьою особою.
Відповідно до ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Крім того, за приписами ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Третя особа - ТОВ «М-Лайт» відноситься до категорії осіб, зазначених у ч. 6 ст. 6 ГПК України, які в обов'язковому порядку мають зареєструвати електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, проте, як встановив суд, третя особа не має офіційно зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд», тобто не виконала свого обов'язку щодо такої реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 168 ГПК України до пояснень третьої особи застосовуються правила, встановлені частинами третьою - сьомою, десятою статті 165 цього Кодексу.
Частиною 10 ст. 165 ГПК України визначено, що суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
За наведених обставин у їх сукупності, суд у підготовчому засіданні 17.10.2023 постановив ухвалу про повернення письмових пояснень третій особі без розгляду та роз'яснив строки та порядок її оскарження.
Оскільки письмові пояснення надійшли до суду електронною поштою, їх роздруківка залишилась в матеріалах справи.
У підготовчому засіданні 17.10.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.11.2023 на 11:00.
Ухвалою суду від 15.11.2023 повідомлено учасників справи про час та місце розгляду справи по суті 30.11.2023.
29.11.2023 представник третьої особи подала до суду письмові пояснення щодо позову та відзиву з доданими до них документами.
У судове засідання 30.11.2023 з'явились представники усіх учасників справи.
У судовому засідання 29.11.2023 суд розглянув питання щодо прийняття письмових пояснень третьої особи щодо позову та відзиву.
Відповідно до ч. 4 ст. 168 ГПК України пояснення третьої особи подаються в строк, встановлений судом.
Так, третій особі був встановлений п'ятиденний строк з дня отримання позовної заяви та відзиву на позов для подання до суду та іншим учасникам справи письмових пояснень щодо позову та щодо відзиву.
Судом зроблено витяг з офіційного веб-сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 1400058114911, тобто відзиву на позов, направленого на адресу третьої особи, з якого вбачається, що відзив не був вручений під час доставки третій особі 26.10.2023 з інших причин, а 06.11.2023 повернутий відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання.
Суд відзначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, відповідача (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 27.06.2023 у справі № 910/4473/21 (910/19757/21).
При цьому суд зазначає, що третя особа є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» покладено обов'язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв'язок» та Правил надання послуг поштового зв'язку.
Отже, неотримання третьою особою поштової кореспонденції зумовлене не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою учасника справи щодо отримання кореспонденції під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Доказів надсилання позовної заяви з доданими до неї документами третій особі позивач суду не надав.
Разом з тим, як встановив суд у минулому судовому засіданні, третя особа була обізнана як зі змістом позовної заяви, так і зі змістом відзиву на позов, оскільки 02.11.2023 на електронну пошту суду направила письмові пояснення щодо позову та відзиву, які не були прийняті судом з підстав, викладених вище. Такі пояснення надійшли з електронної пошти директора ТОВ «М-Лайт», на яку суд направляв ухвалу від 17.10.2023.
Таким чином, суд доходить висновку, що третя особа отримала позовну заяву та відзив щонайменше 02.11.2023.
Відтак останнім днем для подання третьою особою письмових пояснень щодо позову та відзиву є 07.11.2023.
Проте третя особа подала такі письмові пояснення 29.11.2023, тобто з пропуском встановленого судом строку для їх подання.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1 ст.118 ГПК).
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідної заяви (клопотання) учасника справи, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. Норма про можливість поновлення процесуальних строків може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов'язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
При цьому ГПК України не пов'язує право суду визнати поважною причину пропуску процесуального строку з вичерпним колом обставин, що його спричинили. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування заяви (клопотання) про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Представник третьої особи зазначила, що попередні письмові пояснення були повернуті ТОВ «М-Лайт» з підстав нереєстрації товариством електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, проте письмові пояснення, які подані до суду 29.11.2023, підписані адвокатом Підмогильною Я. Я., яка має відповідний електронний кабінет.
Крім того, як зазначила представник третьої особи, письмові пояснення не були подані раніше, оскільки керівник ТОВ «М-Лайт» вважала, що вона зможе самостійно їх надати, але потім змінила думку і лише нещодавно уклала договір з адвокатом про надання правничої допомоги у цій справі.
Зазначені представником третьої особи обставини щодо залучення її як представника в кінці листопада 2023 року не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку для подання письмових пояснень, оскільки ТОВ «М-Лайт» могло залучити до участі у справі адвоката як свого представника одразу після отримання ухвали суду від 17.10.2023, а пропуск такого строку викликаний пасивною поведінкою третьою особи, яка полягає у небажанні реалізувати свої процесуальні права в повній мірі.
У силу принципів змагальності та диспозитивності на особу, що не вчинила вчасно відповідні процесуальні дії покладається ризик несприятливих наслідків такої бездіяльності. Створення при цьому судом штучних умов, які б надавали одній зі сторін спору більш сприятливі умови для реалізації її процесуальних прав, виходить за межі повноважень суду, передбачених законодавством, та є порушенням статей 6, 19 Конституції України та принципу змагальності сторін (статті 13 ГПК України).
Крім того, суд встановив суд, що станом на 30.11.2023 третя особа не має офіційно зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд».
За змістом ч. 3 ст. 168, ч. 10 ст. 165 ГПК України суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо письмові пояснення подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
Відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
За наведених обставин у їх сукупності, суд залишив письмові пояснення третьої особи без розгляду, а спір вирішується без їх урахування.
У зв'язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом 30.11.2023 у нарадчій кімнаті без їх проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем були укладені договори позики №15/9 від 15.09.2021, №22/10 від 22.10.2021, №25/10 від 25.10.2021, примірники яких у позивача не збереглись. На виконання вказаних договорів відповідно до платіжних доручень №150 від 15.09.2021, №151 від 22.10.2021, №152 від 25.10.2021 позивач надав відповідачу безвідсоткову позику на загальну суму 360 000,00 грн, які останній на вимогу позивач не повернув, заперечуючи проти укладення між сторонами договорів позики. Позивач просить стягнути з відповідача вказані кошти у розмірі 360 000,00 грн, а правовими підставами позову визначив ст. 1049 та ст. 1212 ЦК України.
Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову з таких підстав:
- грошові кошти у розмірі 360 000,00 грн були перераховані відповідачу не як позика, а з метою придбання у ТРЦ «Hollywood» дитячого розважального комплексу для потреб ТОВ «М-Лайт», яким безроздільно керував Бокач А. Ф .. Оскільки банківський рахунок ТВ «М-Лайт» на той час був заблокований податковими органами і товариство не могло здійснити відповідну оплату, Бокач А. Ф. як представник ТОВ «М-Лайт» звернувся до відповідача з проханням провести розрахунки за комплекс та передати його товариству, пообіцявши внести на розрахунковий рахунок відповідача передплату у розмірі 360 000,00 грн оскільки рахунок останнього був заблокований податковими службами, а тому третя особа не могла здійснити самостійно такий платіж.
В результаті досягнутої домовленості Бокач А. Ф. як фізична особа отримав, як свідчить
лист директора ТОВ «М-ЛАЙТ» ОСОБА_1 від 23.06.2023 року, кошти від цього товариства для придбання дитячого розважального комплексу, але вніс їх не на рахунок ДП «ЧПК-Трейд-01» в АТ Укрексімбанк, а на свій рахунок в Приватбанку і в якості вже фізичної особи-підприємця, якому немов би належать ці кошти перерахував їх на розрахунковий рахунок відповідача.
Позивач самостійно надав бухгалтерії ДП «ЧПК-Трейд-01» банківські реквізити для оплати за дитячий розважальний комплекс та контролював щоб перераховані ним кошти в цей же день були відправлені в ТРЦ «Hollywood». Також позивач сам особисто прийняв дитячий розважальний комплекс від ТРЦ «Hollywood», перевіряв його комплектацію та якість, а також забрав всю технічну документацію на нього.
Позивач додав до позовної заяви копії платіжних доручень, в яких він зазначив, що перераховані ним кошти є позикою, однак цих платіжних доручень відповідачу не надавав, а про їх зміст підприємство вперше дізналося після отримання його вимоги від 20.06.2023 року про повернення позики;
- оскільки розмір позики більше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, позивач повинен був укласти з відповідачем договір позики у письмовій формі, проте цього не зробив. Отже, в розумінні ч.1 ст.76 ГПК України ФОП Бокач А.Ф., не надав суду жодного належного доказу, який би підтверджував факт отримання ДП «ЧПК-Трейд-01» перерахованих ним коштів саме як позики. На думку відповідача, після розлучення з ОСОБА_1 (керівником ТОВ «М-Лайт») та припинення їх спільного сімейного бізнесу ФОП Бокач А. Ф. в судовому порядку намагається довести, що кошти, які він отримав від ТОВ «М-ЛАЙТ» на оплату вартості дитячого розважального комплексу і які він перерахував на ДП «ЧПК-Трейд-01», належать йому особисто, а тому мають бути йому повернуті.
- відповідач вважає, що норми ст. 1212 ЦК України у даному спорі не можуть бути застосовані, оскільки спірні грошові кошти не набуті ним безпідставно;
- відповідач просить закрити провадження у справі на підставі п.2. ч.1 ст.231 ГПК України, а у разі її розгляду по суті - відмовити у задоволенні позову.
Також відповідач вважає, що розмір витрат на правничу допомогу є явно завищеним та неспівмірним для даної категорії справи, яка є малозначною (фактично було подано лише позовну заяву до суду з відповідними додатками та розрахунками).
Інших заяв по суті до суду не надходило або вони не були прийняті судом до розгляду.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
У позовній заяві позивач зазначає, що між ним та відповідачем були укладені договори позики №15/9 від 15.09.2021, №22/10 від 22.10.2021, №25/10 від 25.10.2021.
Зазначених договорів позики позивач суду не надав, посилаючись на те, що вони у нього не збереглись.
Позивач перерахував відповідачу кошти у загальному розмірі 360 000,00 грн, на підтвердження чого надані платіжні доручення, а саме: №150 від 15.09.2021 на суму 180 000,00 грн з призначенням платежу «згідно з договором позики №15/9 від 15.09.2021»; №151 від 22.10.2021 на суму 130 000,00 грн з призначенням платежу «згідно з договором позики №22/10 від 22.10.2021»; №152 від 25.10.2021 на суму 50 000,00 грн з призначенням платежу «згідно з договором позики №25/10 від 25.10.2021».
Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 20.06.2023, у якій вимагав повернути кошти у розмірі 360 000,00 грн протягом 30-ти днів з моменту її отримання. Доказів щодо дати направлення/надання цієї вимоги відповідач суду не надано.
У відповідь на цю вимогу відповідач у листі №4_23 від 18.07.2023 заперечив проти сплати позивачу коштів у розмірі 360 000,00 грн з підстав, що ці кошти надавались не як позика, а для придбання у ТРЦ «Hollywood» дитячого розважального комплексу для потреб ТОВ «М-Лайт» за домовленістю із позивачем, що і було зроблено відповідачем.
Як докази на підтвердження зазначених обставин відповідач надав суду договір купівлі-продажу обладнання №31/08-2021.1ГК від 31.08.2021, укладений між ТОВ «Голлівуд Кепітал» (Продавець) та ДП «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» (Покупець), за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця Обладнання, зазначене в Додатку №1 до цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити вартість такого Обладнання, яка становить 360 000,00 грн (180 000,00 грн необхідно перерахувати до 15.09.2021, а решту 180 000,00 грн - до 15.10.2021).
Додатком до цього договору є перелік обладнання.
Також відповідач надав договір купівлі-продажу обладнання від 31.08.2023, укладений між ТОВ «Голлівуд Кепітал» (Продавець) та ТОВ «М-Лайт» (Покупець), за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця Обладнання, зазначене в Додатку №1 до цього Договору, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити вартість такого Обладнання, яка становить 360 000,00 грн (180 000,00 грн необхідно перерахувати до 15.09.2021, а решту 180 000,00 грн - до 15.10.2021).
Додатками до цього договору є перелік обладнання та специфікація дитячого ігрового комплексу 21*12*45.
Відповідно до платіжних інструкцій №198 від 15.09.2023, №238 від 22.10.2021, №239 від 25.10.2021 відповідач перерахував ТОВ «Голлівуд Кепітал» кошти у загальному розмірі 360 000,00 грн з призначенням платежу «дитячий ігровий комплекс по рах. №Н0000478 від 15.09.2021».
На підставі акта приймання-передачі обладнання до договору купівлі-продажу обладнання №31/08-2021.1ГК від 31.08.2021 ТОВ «Голлівуд Кепітал» передало, а відповідач прийняв обладнання загальною вартістю 360 000,00 грн.
Згідно з накладною №1 від 28.12.2021 відповідач відпустив, а ТОВ «М-Лайт» отримало обладнання дитячого розважального майданчику вартістю 360 000,00 грн.
Відповідач звернувся до ТОВ «М-Лайт» з листом №6/23 від 28.09.2023, у якому повідомив про подання позивачем до суду цього позову та про необхідність залучення її як третьої особи до участі у справі.
Доказів сплати позивачу коштів у розмірі 360 000,00 грн відповідач суду не надав, оскільки вважає таку вимогу безпідставною.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, строковим або безстроковим.
Позивач зазначає про укладення між ним та відповідачем трьох договорів позики №15/9 від 15.09.2021, №22/10 від 22.10.2021, №25/10 від 25.10.2021, на виконання яких він відповідно до платіжних доручень №150 від 15.09.2021, №151 від 22.10.2021, №152 від 25.10.2021 перерахував відповідачу кошти як позику на загальну суму 360 000,00 грн.
Проте вказаних договорів позики позивач суду не надав, оскільки вони у нього відсутні.
Відповідач заперечує проти укладення з позивачем зазначених договорів позики, а кошти, які він отримав від позивача, були надані для купівлі дитячого майданчика у ТРЦ «Hollywood» дитячого розважального комплексу для потреб ТОВ «М-Лайт» за домовленістю з позивачем. Відповідач вказує на обов'язковість дотримання письмової форми договору позики, оскільки сума перерахованих коштів більш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, проте договори у письмовій формі не укладались, а тому спірні кошти не можна вважати позикою.
У зв'язку з викладеним відповідач просить закрити провадження у справі на підставі п.2. ч.1 ст.231 ГПК України, а у разі її розгляду по суті - відмовити у задоволенні позову.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, заявленого у відзиві на позов.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Предметом даного спору є заборгованість за договорами позики, щодо якої виник спір.
Доказів сплати спірної суми заборгованості відповідач суду не надав, а відтак предмет спору не припинив своє існування, а сама лише незгода відповідача із заявленої сумою боргу та правовими підставами позову не може свідчити про відсутність предмета спору.
Таким чином, суд доходить висновку, що клопотання відповідача про закриття провадження у справі є необґрунтованим та задоволенню не підлягає, а справа підлягає вирішенню по суті.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до пункту 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Отже, враховуючи положення ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума перевищує 170,00 грн.
Разом з тим, ч. 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що підтвердженням укладення договору позики та його умов може бути інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Такими документами, які підтверджують укладення між позивачем та відповідачем договорів позики, є надані позивачем платіжні доручення №150 від 15.09.2021, №151 від 22.10.2021, №152 від 25.10.2021, де в графі «Призначення платежу» зазначено: «згідно з договором позики №… від …».
Близькі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі 924/556/20.
Вказані платіжні доручення про перерахування позивачем відповідачу суми позики відповідають встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам до первинних документів.
Відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», чинного на момент перерахування спірних коштів, платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
При цьому суд враховує, що призначення платежу у платіжних документах вказує особа, яка перераховує грошові кошти, тобто у даному випадку позивач.
Щодо доводів відповідача про те, що він не був ознайомлений зі змістом спірних платіжних доручень через ненадання їх копій позивачем, суд зауважує, що відповідач при отриманні спірних коштів на його банківський рахунок не міг не бачити і не усвідомлювати призначення таких платежів, а тому доводи в цій частині є необґрунтованими.
Отже, отримавши від позивача спірні грошові кошти, відповідач, у разі незгоди з призначенням платежу, а саме перерахування таких коштів як позики, проявляючи розумну обачливість, міг би врегулювати це питання з позивачем шляхом досягнення відповідних домовленостей або повернути йому кошти, як безпідставно отримані, проте таких дій не вчинив, що свідчить про погодження та визнання ним таких правовідносин.
Стосовно тверджень відповідача про отримання спірних коштів не як позики, а з метою придбання певного дитячого розважального комплексу для ТОВ «М-Лайт» на виконання домовленості з позивачем суд зазначає, що будь-яких доказів існування такої домовленості між сторонами матеріали справи не містять, а позивач проти такої обставини заперечує.
У відзиві на позов відповідач посилається на лист ТОВ «М-Лайт» від 23.06.2023, у якому директор товариства ОСОБА_1 зазначила про те, що Бокач А. Ф. як фізична особа отримав, кошти від цього товариства для придбання дитячого розважального комплексу, але вніс їх не на рахунок ДП «ЧПК-Трейд-01», а на свій рахунок в Приватбанку і в якості вже фізичної особи-підприємця перерахував їх на розрахунковий рахунок відповідача, однак зазначеного листа відповідач суду не надав.
Надані позивачем договір купівлі-продажу обладнання №31/08-2021.1ГК від 31.08.2021, платіжні інструкції №198 від 15.09.2023, №238 від 22.10.2021, №239 від 25.10.2021, акт приймання-передачі обладнання, накладна №1 від 28.12.2021 підтверджують факти купівлі ДП «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» певного обладнання у ТОВ «Голлівуд Кепітал», перерахування його вартості останньому, а також передачі цього обладнання відповідачем ТОВ «М-Лайт», проте не можуть підтверджувати факт отримання спірних коштів від позивача саме для придбання такого обладнання.
Доказів, які підтверджують неможливість ТОВ «М-Лайт» самостійно здійснити оплату вартості обладнання через блокування рахунку податковими органами, у зв'язку з чим виникла необхідність перерахування коштів ТОВ «Голлівуд Кепітал» із залученням відповідача, а також безпосередньої участі Бокача А. Ф. у відносинах з приводу купівлі спірного обладнання, отримання коштів від ТОВ «М-Лайт» суду не надано.
Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Отже, здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.
Із зазначеної відповідачем схеми взаємовідносин учасників справи вбачається, що самостійний суб'єкт господарювання - ФОП Бокач А. Ф., який одночасно неофіційно керував іншим суб'єктом господарювання (що належало на той час його дружині), неофіційно звернувся до іншого (навіть не пов'язаного з ним) суб'єкта господарювання - ДП «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» з проханням провести «через себе» господарську операцію з придбання за гроші ФОП Бокача А. Ф., що фактично належали власнику ТОВ «М-Лайт» (а не кошти підприємства), відповідного товару для його подальшої передачі, вже офіційно, іншому суб'єкту господарювання - ТОВ «М-Лайт», але фактично особисто Бокачу А. Ф.
Крім спірних платіжних доручень на загальну суму 360 000,00 грн та накладної про передачу товару від ДП «ЧПК-Трейд-01» до ТОВ «М-Лайт», будь-яких доказів договірного оформлення відповідної господарської операції між позивачем і відповідачем та між відповідачем і третьою особою, з яким предметом та на яких умовах вони здійснювались, яким чином обліковувались в його бухгалтерському та податковому обліку, відповідач суду не надав.
Будь-яких логічних та розумних обґрунтувань такого ланцюгу взаємовідносин, у тому числі чому безпосередньо ФОП Бокач А. Ф. не міг самостійно придбати і передати товар ТОВ «М-Лайт», чому останнє не повинно розрахуватись з відповідачем (а той вже зможе повернути кошти позивачу), чому відповідач взагалі погодився не просто на його формальну участь в цій операції, а ще й на самоусунення від фактичної своєї участі в прийомі-передачі товару, підписання усіх пов'язаних документів тощо, суду не надано.
На переконання суду наведене вище ніяк не може відповідати засадам розумності, обачливості та добросовісності господарської діяльності. Виникнення спору нібито через сварку колишнього подружжя не виправдовує таку поведінку відповідача і не є підставою для звільнення його від господарської відповідальності, пов'язаної з його необачливою участю в діяльності, що не відповідає вимогам закону та/або звичаям ділового обороту; відповідно й усі ризики внаслідок вчинення таких дій має нести сам відповідач.
Відповідно до ч. 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідач не довів жодними доказами отримання спірних коштів не як позики, а для будь-яких інших цілей, а відтак спірні правовідносини виникли між сторонами саме з договорів позики, укладення яких відображено у наданих позивачем платіжних дорученнях.
Відтак положення ст. 1212 ЦК України у спірних правовідносинах застосуванню не підлягають.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Оскільки договорами позики не встановлено строк повернення наданих в позику коштів, відповідач мав повернути спірні кошти протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позивачем вимоги про це.
Позивач надав відповідну вимогу до відповідача від 20.06.2023, проте доказів, які підтверджують дату її пред'явлення (направлення/надання) відповідач суду не надано.
Разом з тим, відповідач надав відповідь на цю вимогу позивача у листі №4_23 від 18.07.2023, що свідчить про її отримання ДП «ЧПК-Трейд-01», а отже суд вважає, що датою пред'явлення вимоги від 20.06.2023 слід вважати дату надання відповіді відповідачем - 18.07.2023 за відсутності інших доказів, що підтверджують її отримання останнім раніше.
Отже, останнім днем для повернення відповідачем позивачу коштів у розмірі 360 000,00 грн є 17.08.2023.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та не повернув позивачу надану позику, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з повернення позики у розмірі 360 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Отже, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 5400,00 грн.
У позовній заяві позивач зазначив, що сума витрат на правничу допомогу попередньо склала 12 000,00 грн, а остаточна сума таких витрат та докази їх сплати будуть надані у порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
У судовому засіданні 30.11.2023, до закінчення судових дебатів, представник позивача заявив клопотання про надання доказів, які підтверджують факт надання позивачу професійної правничої допомоги адвокатом та розмір витрат на таку допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення у цій справі.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Враховуючи заяву представника позивача про надання доказів, які підтверджують факт надання позивачу професійної правничої допомоги адвокатом та розмір витрат на таку допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення у цій справі, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «ЧПК-Трейд-01» Відкритого акціонерного товариства «Чернігівський плодоовочевий комбінат» (код ЄДРПОУ 24554051, вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, 14037) на користь Фізичної особи-підприємця Бокача Андрія Федоровича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) кошти у розмірі 360 000,00 грн та 5400,00 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат позивача на професійну правничу допомогу призначити на 05.12.2023 об 11:30, яке відбудеться у приміщенні Господарського суду Чернігівської області, за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20, зал судових засідань №306.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України після виходу судді Шморгуна В. В. з відпустки 20.12.2023.
Суддя В. В. Шморгун