КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №757/15819/23-ц Головуючий у 1 інстанції: Остапчук Т.В.
провадження №22-ц/824/13959/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
05 грудня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,
при секретарі: Курченко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , поданою адвокатом Кравцем Дмитром Миколайовичем на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року про закриття провадження у справі за позовом Фізичної особи - підприємець ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Галс-К ЛТД» про визнання правочину недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Печерського районного суду м.Києва перебуває цивільна справа №757/15819/23-ц за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Галс-К ЛТД» про визнання правочину недійсним.
Судом першої інстанції під час судового засідання 27.07.2023 року було поставлено на обговорення питання про закриття провадження у справі, оскільки правовідносини, які виникли у вказаній справі, є між юридичними особами.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року провадження у справі закрито.
В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 , поданою адвокатом Кравцем Дмитром Миколайовичем, з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Скарга обґрунтована тим, що позивач не уповноважувала відповідача-1 - ОСОБА_2 на вчинення дій в сфері господарсько-правових відносин, а саме, щодо управління майном, в тому числі щодо укладання правочинів (угод, договорів, додаткових угод) щодо нерухомого майна. Як вбачається зі змісту довіреності від 24.05.2016 року, то в цій довіреності не вказано про право підписувати договори оренди майна, додаткові угоди до них. Вказана довіреність стосується лише питань щодо ФОП та діяльності ФОП і право розписуватися на документах пов'язано саме за питанням як ФОП, а не оренди майна.
Вказує, що фактично додаткова угода №2 від 01.07.2017 року до Договору оренди №01/13 від 01.05.2013 року була укладена ОСОБА_2 з перевищенням повноважень, порушує права та інтереси позивача, оскільки ця додаткова угода спрямована на закінчення дії договору на інших підставах та раніше внаслідок чого позивач не отримує орендну плату від ТОВ «Галс-К ЛТД»
ФОП ОСОБА_1 жодних дій не здійснювала для схвалення вказаного правочину - Додаткової угоди №2 від 01.07.2017 року до Договору оренди №01/13 від 01.05.2013 року, оскільки їй взагалі не було відомо про цю додаткову угоду.
Враховуючи вищевикладені обставини, зазначає, що фактично спір виник зв'язку із перевищення ОСОБА_2 своїх повноважень згідно довіреності від 24.05.2016 року, внаслідок чого і була укладена додаткова угода №2, яка порушує права та інтереси позивача та у зв'язку з чим позивач вимушена була звернутись до суду із даною позовною заявою за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Вказівки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про те, що між сторонами виникли правовідносини, які мають характер корпоративних відносин - не відповідають матеріалам справи, та є незаконними.
Звертає увагу суду й на те, що посилання суду першої інстанції на правові позиції Верховного Суду є незаконними та суперечливими, оскільки суть спору в справах, на які посилається суд першої інстанції (кредитний договір, договір поруки, договір для забезпечення зобов'язання), не є тотожним зі спором, який виник у даній справі (додаткова угода до договору оренди).
Таким чином, апелянт вважає, що даний спір має розглядатись за правилами цивільного судочинства, а тому ухвала суду від 27.07.2023 року підлягає скасуванню.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у даній справі із зазначеними позовними вимогами підпадає під юрисдикцію господарських судів, оскільки сторонами оскаржуваних договорів є юридичні особи, а визнання недійсним такого договору вирішується виключно за правилами господарського судочинства.
Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з вимогами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що у позовній заяві позивачка зазначала, що вона є фізичною особою - підприємцем та нею з ТОВ «Галс-К ЛТД» було укладено договір оренди. Однак, при укладанні додаткової угоди від 01.07.2017 року до договору оренди №01/13 від 01.05.2013 року вона уповноважила за довіреністю ОСОБА_2
Встановлено, що правовідносини у даній справі виникли між юридичними особами, вони мають характер корпоративних відносин, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Так, стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Наведена норма свідчить, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Тобто, між позивачем та відповідачами існує спір щодо правочину, укладеного між юридичними особами, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними приписами Господарського процесуального кодексу України (подібну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 року у справі № 904/2529/18).
Відповідно до положень частини 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.
Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/1733/18).
Положення пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України не зумовлюють належність до господарської юрисдикції справ виключно необхідністю здійснення господарської діяльності всіма учасниками справи, оскільки передбачають, що у спорах, які виникають з кредитних та іпотечних правовідносин, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Крім того, оспорюваний договір укладено між відповідачами як суб'єктами господарювання та в ході проведення ними господарської діяльності.
Враховуючи положення статей 4, 20, 45, 175 ГПК України та зважаючи на викладені правові позиції Верховного Суду, які відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України мають враховуватися при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спір у даній справі із зазначеними позовними вимогами підпадає під юрисдикцію господарських судів, оскільки сторонами оскаржуваних договорів є юридичні особи, а визнання недійсним такого договору вирішується виключно за правилами господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.04.2020 року в справі № 910/17433/19.
За п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо залишення без задоволення апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 та залишення без змін ухвали Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року про закриття провадження у справі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , поданою адвокатом Кравцем Дмитром Миколайовичем, залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2023 року.
Головуючий:
Судді: