ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«19» грудня 2023 року
м. Харків
справа № 621/799/21
провадження № 22ц/818/374/23
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів - Мальованого Ю. М., Яцини В.Б.
за участі секретаря - Волобуєва О.О.
учасники справи:
позивач - керівник Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси», представники позивача - Зливка К. О.. Сергієнко С. М., Савченко Ю. М.,
відповідачі - Зміївська міська рада Чугуївського району Харківської області, представниця відповідача - Маковецька К. О., Федота П.М., Гірман Ю.М., представник відповідачки - ОСОБА_1 ,
третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 09 листопада 2022 року в складі судді Шахової В.В.
ВСТАНОВИВ:
У березні 2021 року керівник Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси» звернувся до суду з позовом до Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації, про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням XXXVII сесії V скликання Задонецької сільської ради від 18 жовтня 2010 року надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у власність громадянину ОСОБА_3 площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , із земель громадської та житлової забудови.
Вказав, що рішенням XVII сесії VI скликання Задонецької сільської ради від 20 вересня 2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яким передано безкоштовно у приватну власність громадянину ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , із земель громадської та житлової забудови.
Зазначив, що на виконання вищевказаного рішення ОСОБА_3 виданий Державний акт серії ЯК №160510 на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6321782505:00:000:0165.
У подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 травня 2012 року №759 продав вказану земельну ділянку громадянці ОСОБА_2 , та приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л.В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 , про що внесений запис про право власності.
Вказав, що під час розгляду заяви ОСОБА_3 до Задонецької сільської ради про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою матеріали щодо направлення сільською радою листів до Департаменту природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації, Лісового агентства України, тощо, та інших органів контролю, окрім органу Держкомзему, з проханням надати позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документацій із землеустрою, на підставі яких земельна ділянка може бути передана у власність (користування), а також перевірити її бажане місце розташування на відповідність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні, якими обґрунтовуються довгострокові стратегії планування та забудови території населеного пункту і розвитку відповідної територіальної громади, відсутні.
Проте, без отримання інформації Департаменту природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації, Лісового агентства України та інших органів контролю, окрім органу Держкомзему, можливість відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку саме на бажаній ОСОБА_3 земельній ділянці відсутня.
Зазначив, що сільською радою питання щодо розташування земельної ділянки на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, наявності відповідних охоронних зон, обмежень, обтяжень з урахуванням її розташування на території Національного природного парку, навіть попри наявні на ділянці багаторічні лісові насадження, не вивчалося.
Вказав, що як вбачається з листів Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації від 04 лютого 2020 року № 04.01-22-459 та Національного природного парку «Гомільшанські ліси» від 04 травня 2020 року №02-36/214, земельна ділянка з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165 з урахуванням «Проекту створення національного природного парку «Гомільшанські ліси» знаходиться в зоні регульованої рекреації національного природного парку. Проекти землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки не надходили та не погоджувались.
Зазначив, що на час формування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165, винесення оспорюваного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться на території об'єкту природно-заповідного фонду України, надання її у власність особі для індивідуального дачного будівництва, необхідною умовою було погодження Департаментом як структурним підрозділом Харківської обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Саме до компетенції Департаменту належить погодження в межах повноважень проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на підставі відповідного експертного висновку.
Проте, проєкт землеустрою щодо формування та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165 для погодження до Департаменту не надходив та не погоджувався.
Таким чином, формування вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165, яка розташована на території національного природного парку, проведено усупереч вимогам ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Наведені порушення призводять до порушення цілісності земель національного природного парку, що створює загрозу його існування.
Також як вбачається з інформації Національного природного парку «Гомільшанські ліси» від 04 травня 2020 року, листи про відведення вказаної земельної ділянки у власність, відповідна документація землеустрою до адміністрації парку не надходили, відповідні погодження не надавались.
Крім того, у ході вивчення інформації Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проєктного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України у січні 2020 року проведено комплекс топографо-геодезичних робіт шляхом накладення на ортофотоплани кадастрової карти України планово-картографічні матеріали лісовпорядкування кварталу 32 Коропівського лісництва Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» та координати земельної ділянки площею 0,11 га (кадастровий номер 6321782505:00:000:0165) з метою встановлення фактичного розміщення земельної ділянки в межах лісового фонду Коропівського лісництва Державного підприємства «Зміївське лісове господарство».
За результатами проведених робіт встановлено, що земельна ділянка площею 0,11 га (кадастровий номер 6321782505:00:000:0165), яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 , повністю накладається на земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» в межах виділу 4 кварталу 32 Коропівського лісництва.
Земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1990, 2001, 2008 років, що є правовстановлюючими документами на земельні ділянки, та має бути надана у постійне користування Національного природного парку «Гомільшанські ліси».
Вказав, що з висновку експертів №2187/3088 від 06 лютого 2020 року за результатами проведення комплексної комісійної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи у кримінальному провадженні №12019220000000727 вбачається, що вказана земельна ділянка в цілому накладається на землі кварталу 32 Коропівського лісництва Зміївського району Харківської області (виділ 3 кварталу 178 Задонецького лісництва).
Крім того, відповідно до висновку експертизи проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 за рахунок земель громадської забудови на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області (кадастровий номер 6321782505:00:000:0165) не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних станом на 20 вересня 2011 року, за складом, змістом та правилами оформлення.
Зазначив, що ці порушення можуть перешкоджати створенню умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів.
Передача сільською радою вказаної земельної ділянки у власність громадянину для ведення особистого селянського господарства із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як землі індивідуального дачного будівництва призвело до фактичної зміни меж національного природного парку в частині їх зменшення.
Вказав, що землі, які відповідно до проекту створення входять в межі національного природного парку, є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі у приватну власність.
Зазначив, що ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу та завданням національного природного парку. Спірна ділянка має природоохоронне, еколого-освітнє, рекреаційне та естетичне значення. Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес громадянина у збереженні права на земельну ділянку.
Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді вказав, що Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Національний природний парк «Гомільшанські ліси» тривалий час не вживають заходів з метою скасування незаконних рішень шляхом звернення до суду, тобто неналежним чином виконують свої повноваження, хоча їм відомо про виявлені порушення та про кримінальне провадження. Позивачі повідомлені про подання позову прокурором, заперечень від них не надходило.
Просив:
визнати незаконним та скасувати рішення XXXVII сесії V скликання Задонецької сільської ради від 18 жовтня 2010 року про дозвіл на розроблення проєкту землеустрою ОСОБА_3 щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,11 га на території Задонецької сільської ради в АДРЕСА_1 ;
визнати незаконним та скасувати рішення XIII сесії V скликання Задонецької сільської ради від 20 вересня 2011 року про затвердження проєкту землеустрою та безкоштовної передачі у приватну власність громадянину ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,11 га на території Задонецької сільської ради в АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним Державний акт серії ЯК №160510 від 13 квітня 2012 року на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,11 га для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 6321782505:00:000:0165;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,11 га з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165 від 04 травня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л.В. за № 759, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;
витребувати у громадянки ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165 площею 0,11 га у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси»,
судові витрати покласти на відповідачів.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 09 листопада 2022 року позовні вимоги керівника Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси» - задоволено частково;
визнано незаконним та скасовано рішення XXXVII сесії V скликання Задонецької сільської ради від 18 жовтня 2010 року про дозвіл на розроблення проєкту землеустрою ОСОБА_3 щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,11 га на території Задонецької сільської ради в АДРЕСА_1 ;
визнано незаконним та скасовано рішення XIII сесії V скликання Задонецької сільської ради від 20 вересня 2011 року про затвердження проєкту землеустрою та безкоштовної передачі у приватну власність громадянину ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,11 га на території Задонецької сільської ради в АДРЕСА_1 ;
визнано недійсним Державний акт серії ЯК №160510 від 13 квітня 2012 року на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,11 га для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 6321782505:00:000:0165;
витребувано у громадянки ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165 площею 0,11 га у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси»;
в іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовлено;
стягнуто зі Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 судовий збір на користь Харківської обласної прокуратури по 3 783,33 грн з кожного.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду в частині задоволених позовних вимог - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права, не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув увагу на те, що прокурором обрано неналежний та неефективний спосіб захисту у вигляді вимог про визнання незаконними та скасування рішень та визнання недійсним державного акту. Вона є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, яку придбала за відплатним договором, та у разі витребування у неї майна вона понесе надмірний індивідуальний тягар, та втручання у її право власності буде непропорційним. Позов подано з пропуском строку позовної давності, адже не доведено, що прокурор дізнався про наявність оспорюваних рішень лише у 2019 році. Оскільки на момент прийняття оскаржуваних рішень прокуратура здійснювала нагляд за дотриманням законів, прокурор мав можливість дізнатися про них ще у 2010-2011 роках. Ризик спливу строку позовної давності щодо оскарження незаконних дій державних органів несе держава.
12 січня 2023 року до суду апеляційної інстанції від Національного природного парку «Гомільшанські ліси» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказав, що судом вірно встановлено порушення норм закону при передачі спірної земельної ділянки, яка належить до природно-заповідного фонду у власність ОСОБА_3 та зменшення таким чином меж національного природного парку. Прокурором обрано належний та ефективний спосіб захисту права. Строк позовної давності не пропущений, оскільки про порушення прав позивачі дізнались у січні 2020 року в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні від 15 листопада 2019 року.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року зупинено апеляційне провадження до закінчення перегляду судових рішень у справах № 621/3475/19 та № 621/3476/19 в касаційному порядку.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року поновлено апеляційне провадження у справі.
12 грудня 2023 року до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення представниці Національного природного парку «Гомільшанські ліси», з яких вбачається, що спірна земельна ділянка станом на грудень 2023 року не забудована, які представниця виклала в суді апеляційної інстанції та які долучені до матеріалів справи.
В суді апеляційної інстанції представниці позивачів заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили в її задоволенні відмовити. При цьому посилалися на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах земель території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», які є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі у приватну власність. Зазначили, що на цій земельній ділянці будь - які забудови відсутні.
До суду апеляційної інстанції інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися. 27 листопада 2023 року, 11 грудня 2023 року, 15 грудня 2023 року відповідно від позивачів та відповідача ОСОБА_3 надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності. ОСОБА_3 зазначив, що він заперечує проти позовних вимог та просив відмовити позивачу в їх задоволенні. Справа повинна була розглядатися в режимі відеоконференції. Однак, представник ОСОБА_2 повідомив за телефоном, що він не може підключитися до розгляду справи та просив в усній формі розгляд справи відкласти. Разом з тим враховуючи те, що попереднє судове засідання, яке було призначене на 21 листопада 2023 року, було відкладено з тих самих причин неможливості підключення до розгляду справи, яке повинно було відбуватися з його боку поза межами суду, а відповідальність несе в такому випадку він, як учасник справи, судова колегія вважала за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 та її представника, виходячи з недоведеності причин відкладення розгляду справи. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах земель території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», які є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі у приватну власність, отже, позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування рішень Задонецької сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності та витребування земельної ділянки у відання держави підлягають задоволенню.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням XXXVII сесії V скликання Задонецької сільської ради від 18 жовтня 2010 року надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у власність громадянину ОСОБА_3 площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , із земель громадської та житлової забудови (а. с. 28 том 1).
20 грудня 2010 року складено та підписано акт прийому-передачі межових знаків на зберігання щодо земельної ділянки площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , наданої ОСОБА_3 , а також акт погодження меж земельної ділянки (а. с. 141, 142 том 1).
29 грудня 2010 року висновком Відділу містобудування та архітектури Зміївської районної державної адміністрації погоджено відведення земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0,11 га в АДРЕСА_1 . Земельна ділянка не має обмежень, обтяжень містобудівного характеру (а. с. 143 том 1).
Висновком Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації погоджено проєкт відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 (а. с. 139 том 1).
З листа Національного природного парку «Гомільшанські ліси» від 21 березня 2011 року вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 згідно проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розробленого Товариством з обмеженою відповідальністю КСЦ «Гудвіл» не входить до складу Національного природного парку «Гомільшанські ліси». Адміністрація не заперечує проти надання земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за умови додержання загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища (а. с. 140 том 1).
29 березня 2011 року Головним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області складено висновок № 05-23-765, яким погоджено проєкт відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 . Зазначено, що земельна ділянка до об'єктів природно-заповідного фонду, до особливо цінних земель, до зарезервованих для заповідання земель не відноситься (а. с. 145 том 1).
07 червня 2011 року Дочірнім підприємством Охоронної археологічної служби України «Слобідська археологічна служба» складено висновок наукової археологічної експертизи № 314-19/05-197, з якого вбачається, що на земельній ділянці площею 0,11 га в АДРЕСА_1 , відсутні археологічні об'єкти та історичний культурний шар (а. с. 144 том 1).
Рішенням XVII сесії VI скликання Задонецької сільської ради від 20 вересня 2011 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яким передано безкоштовно у приватну власність громадянину ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,11 га в АДРЕСА_1 із земель громадської та житлової забудови (а. с. 29 том 1).
На виконання вищевказаного рішення 13 квітня 2012 року ОСОБА_3 виданий Державний акт серії ЯК №160510 на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6321782505:00:000:0165 (а. с. 30 том 1).
У подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 травня 2012 року №759 продав вказану земельну ділянку ОСОБА_2 (а. с. 31 том 1).
Право власності на зазначену земельну ділянку 10 липня 2018 року зареєстровано за ОСОБА_2 (а. с. 27 том 1).
15 листопада 2019 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020220000000136 щодо порушення вимог закону при передачі у власність земельних ділянок (а. с. 46 том 1).
З листів Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації від 04 лютого 2020 року № 04.01-22-459 та Національного природного парку «Гомільшанські ліси» від 04 травня 2020 року №02-36/214 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165 з урахуванням «Проєкту створення національного природного парку «Гомільшанські ліси» знаходиться в зоні регульованої рекреації Національного природного парку, проєкти землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки не надходили та не погоджувались (а. с. 32-33, 34-35 том 1).
З листа Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України від 30 січня 2020 року № 70 вбачається, що згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування, проведеного у 2008 році на землях, які мають бути надані у користування Національного природного парку «Гомільшанські ліси», спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6321782500:01:012:0011, 6321782505:00:000:0165, що розташовані на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, знаходяться у межах виділу 4, кварталу 32 Коропівського лісництва (відділення) Національного природного парку «Гомільшанські ліси» (а. . 36-39 том 1).
Як вбачається з висновку комплексної комісійної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи №2186/3089 від 06 лютого 2020 року, проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування станом на 20 вересня 2011 року за складом, змістом та правилами оформлення. Разом з тим, документація була затверджена згідно вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування. Крім того, земельна ділянка накладається на землі кварталу 32 Коропівського лісництва, площа накладення становить 0,1008 га (а. с. 230-246 том 1).
Державне підприємство «Зміївське лісове господарство» дало зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження частини території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», створеного Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 в межах Зміївського району. Зі змісту цього охоронного зобов'язання вбачається, що на заповідній території забороняється проведення господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об'єкту та порушити екологічну рівновагу, а також забороняється зміна меж відведення і надання земельних ділянок для інших потреб, використання їх під будь-яке будівництво (а. с. 249 том 1).
У березні 2020 року Харківським національним університетом ім. В.Н. Каразіна проведено Комісійне дослідження спеціалістів в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019220000000727 від 15 листопада 2019 року. У процесі дослідження отримано картографічні результати, а також зроблено наступні висновки: визначено координати поворотних точок меж об'єкту природно-заповідного фонду Національного природного парку «Гомільшанські ліси» відповідно до проєкту створення Національного природного парку «Гомільшанські ліси», який став підставою для прийняття Указу Президента України від 06 вересня 2004 року №1047/2004, до картографічних матеріалів, які є невід'ємним додатком до вказаного проєкту створення. Ці результати додано у вигляді таблиці координат поворотних точок меж Національного природного парку «Гомільшанські ліси» (Додаток Є), в тому числі окремим файлом в електронному вигляді, наведені у системі координат Pulkovo 1942, zone 7N, а також в електронному вигляді (полігональний ГІС-шар) (а. с. 252 том 1 диск).
14 квітня 2021 року керівник Чугуївської окружної прокуратури звернувся до Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна з проханням виділити спеціалістів для проведення комісійного дослідження та надання відповіді на питання, чи знаходиться, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165, під об'єктом природно-заповідного фонду Національного природного парку «Гомільшанські ліси» відповідно до меж, встановлених проєктом створення парку (а. с. 15-16 том 2).
З висновку, зробленого Харківським національним університетом ім. В.Н. Каразіна вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165 знаходиться у межах території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» (згідно меж проєкту створення) на основі розрахунку в ГІС площа земельної ділянки 0,105 га (а. с. 18-19 том 2).
З листів Національного природного парку «Гомільшанські ліси» від 22 січня 2021 року № 02-35/36, від 17 лютого 2021 року № 01-30/86-21 до органів прокуратури вбачається, що він вважає вибуття земельних ділянок, зокрема спірної земельної ділянки, у власність громадян незаконним, та не має фінансування для сплати судового збору (а. с. 41-43 том 1).
23 лютого 2021 року прокуратурою повідомлено Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Національний природний парк «Гомільшанські ліси» про подання позову в інтересах держави (а. с. 49 том 1).
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Частиною шостою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення (стаття 19 ЗК України).
Згідно із статтею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Відповідно до статті 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Аналогічний зміст має частина перша статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва) (стаття 44 ЗК України).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду (частини друга - четверта статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
Указані статті імперативно відносять землі, яким встановлено статус територій чи об'єктів природно-заповідного фонду, до категорії земель природно-заповідного фонду за фактом знаходження на них об'єктів, які мають спеціальний статус та перебувають під особливою державною охороною.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
Із аналізу наведеної вище норми можна дійти висновку, що національний природний парк - установа загальнодержавного значення із чітко визначеною метою (природоохоронна, рекреаційна і т.д.); ділянки землі для формування цього об'єкту вилучаються з господарського використання (наприклад, з лісових господарств, з сільськогосподарських виробництв, промисловості і т.п.); до складу територій можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів, тобто із приватної чи комунальної власності такі території вилучаються і передаються на баланс цієї установи.
Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження (стаття 37 Закону України «Про природно-заповідний фонд України).
Згідно з частиною першою статті 38 вказаного Закону на території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав'яних газонів (частина друга статті 38 Закону № 2456-XII).
Частиною п'ятою статті 38 вказаного Закону встановлено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Частинами 1, 5 статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Згідно зі статтею 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.
Указом Президента України від 06 вересня 2004 року №1047/2004 на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області створено Національний природний парк «Гомільшанські ліси» площею 14314,8 га.
Пунктами 1.2., 1.6 Положення про Національний природний парк «Гомільшанські ліси», затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 30 вересня 2011 року № 367 передбачено, що Парк є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Загальна площа Парку становить 14 314,8 гектара земель, у тому числі - 3 377,3 гектара, які надаються Парку у постійне користування, і 10 937,5 гектара, що включаються до його складу без вилучення.
Пунктами 4.1., 4.2., 4.3 Положення передбачено, що територія Парку враховується в усіх видах землевпорядної, проектно-планувальної та проектної документації.
Функціональне зонування території Парку здійснюється відповідно до Проєкту організації його території, що затверджується у встановленому порядку Мінприроди.
На території Парку відповідно до природоохоронного законодавства виділяються такі зони: заповідна зона; зона регульованої рекреації; зона стаціонарної рекреації; господарська зона.
Для кожної зони з урахуванням її наукової, рекреаційної,
історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та
об'єктів, встановлюється диференційований режим щодо їх охорони,
відтворення та використання.
Як передбачено пунктом 4.3.2 Положення, зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць. У межах зони регульованої рекреації знаходяться об'єкти комунального призначення Парку.
На території цієї зони забороняється, зокрема, будівництво промислових та інших споруд, у тому числі тимчасових, не пов'язаних з діяльністю Парку; будівництво магістральних шляхів, трубопроводів, ліній електромереж та інших комунікацій, а також будівництво та експлуатація господарських, житлових, розважальних та інших об'єктів, не пов'язаних з функціонуванням Парку.
Ураховуючи імперативні положення статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і статті 43 ЗК України, земля національного природного парку є землями природно-заповідного фонду, перебуває під особливою охороною, щодо неї встановлений спеціальний порядок вилучення (стаття 150 ЗК України), відтворення і використання, а також обмеження щодо її цивільного обороту.
Так, пунктом «в» частини четвертої статті 83 ЗК України визначено, що землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом, не можуть передаватись із комунальної у приватну власність.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом (пункт «г» частини четвертої статті 84 ЗК України).
Частина перша статті 150 ЗК України відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.
Відповідно до частини другої статті 150 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
Системний аналіз вказаних норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема для будівництва житла, був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина перша статті 11 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п'ятий пункту 143).
Згідно частини другої статті 393 ЦК України якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165 перебуває в межах Національного природного парку «Гомільшанські ліси», що підтверджується проєктом створення парку (долучено на диску), листом Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації від 04 лютого 2020 року № 04.01-22-459, листом Національного природного парку «Гомільшанські ліси» від 04 травня 2020 року №02-36/214, викопіюванням з лісовпорядного планшету, висновком Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (а. с. 32-35, 37-39 том 1, а. с. 18-19 том 2).
Крім того, спірна земельна ділянка накладається на землі кварталу 32 Коропівського лісництва, що підтверджується висновком комплексної комісійної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи №2186/3089 від 06 лютого 2020 року.
З наданих суду картографічних даних по Національному природному парку «Гомільшанські ліси», у яких визначене зонування та квартали парку, його структура, а також зі звіту спеціалістів у кримінальному провадженні вбачається визначення меж та координат цього парку.
Статус Національного природного парку «Гомільшанські ліси» як об'єкта природно-заповідного фонду, підтверджується проектами його створення та організації території, а також безпосередньо відповідним Указом Президента.
Також, в матеріалах справи наявне охоронне зобов'язання за підписом начальника державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області, відповідно до якого Державне підприємство «Зміївське лісове господарство» дає зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження частини території Національного природного парку «Гомільшанські ліси».
Оформлення такого документу центральним органом в галузі охорони навколишнього природного середовища підтверджує статус відповідних територій як належних до земель природно-заповідного фонду.
Вказана правова позиція викладена в постанові Колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16.
Враховуючи, що Верховна Рада України не погодила вилучення земельної ділянки на території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» із комунальної власності, право власності територіальної громади на цю ділянку не припинилося і до фізичної особи - відповідача не перейшло.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, провадження № 61-5014св23.
До того ж, проєкт землеустрою щодо формування та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165 не погоджувався з органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, що суперечить вимогам статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та свідчить про неправомірність набуття особою права власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду.
Зазначене відповідає висновку, якого дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2019 року по справі № 371/463/17-ц, провадження № 61-1135св19.
Крім того, відповідні повноваження щодо зміни меж національних природних парків за законом належать виключно Президенту України (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №544/1336/13-а).
При передачі спірної земельної ділянки у приватну власність рішення щодо визначення категорії та зміни цільового призначення з урахуванням її знаходження на території національного природного парку не приймалось.
Суд першої інстанції, встановивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює її передачу у приватну власність з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора.
Передача спірної земельної ділянки у власність громадянина для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з урахуванням того, що вона знаходиться у зоні регульованої рекреації національного природного парку, де діють обмеження щодо заборони будівництва, призвела до фактичної зміни меж Національного природного парку «Гомільшанські ліси» в частині його зменшення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 575/462/21, провадження № 61-2648св22.
Позивач довів належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6321782505:00:000:0165 знаходиться в межах земель території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», які є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі у приватну власність, а здійснення будівництва на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням національного природного парку, оскільки може перешкоджати його збереженню в природному стані, тому правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на обрання прокурором неефективного способу захисту прав судова колегія вважає безпідставними.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням закону потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку, тому за таких умов негаторний позов є ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику (пункти 7.29-7.30).
Оскаржувані рішення щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою та затвердження проєкту землеустрою, видані одним відповідачем у цій справі в інтересах іншого відповідача у цій справі, є незаконними відповідно до встановлених обставин справи, що не спростовано, ставлять під сумнів права, які захищає прокурор, та стали підставою для державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .
Із суті сталого узагальненого правового висновку Верховного Суду щодо необхідності оцінки конкретного способу захисту цивільного права та його ефективності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункти 38-40), тощо) випливає завдання суду оцінити зміст права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, характер його порушення, невизнання або оспорення, наслідки цього у їх зв'язку із заявленими у позові способами захисту такого права чи інтересу.
Оскарження таких наказів та державного акту, передбачене законом (частина друга статті 55 Конституції України, пункт 10 частини другої статті 16, частина друга статті 393 ЦК України) має наслідком досягнення захисту порушеного права позивача та забезпечує його відновлення у взаємодії з іншими заявленими способами захисту.
Враховуючи зазначений вище висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункти 7.29-7.30), встановлення підстав для захисту порушених прав на землю в межах негаторного позову перебуває у зв'язку із законністю рішень органів держави або місцевого самоврядування, на підставі яких відбулись, зокрема, зміни у реєстраційному підтверджені державою такого права за позивачем. Оскільки незаконність таких рішень має бути встановлена компетентним органом, то оскарження до суду таких рішень з вимогою їх скасування хоч і не є обов'язковою умовою реалізації відповідного негаторного позову, але й не суперечить ефективним цілям цього позову, особливо якщо такі рішення стосуються особи, до якої фактично звернений негаторний позов. Також треба враховувати, що визнання судом недійсними чи скасування таких рішень є відповідно до умов частини третьої статті 26 Закону про державну реєстрацію підставою для відновлення реєстраційного підтвердження державою права на земельну ділянку, за захистом якого звернувся позивач, що також є елементом відновлення порушеного права (визнання його державою).
Якщо позивач звертається з декількома позовними вимогами, які відповідають способам захисту, передбаченим законом, та не суперечать одна одній (їх реалізація не суперечать одна одній), можуть бути розглянуті в межах одного судового провадження, то той факт, що задоволення однієї якоїсь окремо взятої з цих вимог не призведе до ефективного відновлення порушеного права чи інтересу позивача, за умови, що задоволення їх всіх до такого відновлення призведе, а кожна окремо не заважає реалізації найбільш ефективної, не дає підстав для відмови у задоволенні такої окремо взятої вимоги, зокрема, якщо вона є реалізацією позивачем частини другої статті 55 Конституції України та пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України. Протилежне суперечить принципам доступу до правосуддя, які захищає ЄСПЛ (наприклад, параграфи 22-23 рішення від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» («Airey v. Ireland»), серія А, № 32, заява № 6289/73).
Задоволення позовних вимог позивача призведе до відновлення порушеного права, за захистом якого він звернувся, що відповідає вимогам ефективності, визначеним Верховним Судом у своїх правових висновках (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98) тощо).
Отже, у суду відсутні підстави у цій справі відмовити у задоволенні позову через неефективність обраного способу захисту порушених прав, оскільки це призводить до безпідставного втручання суду у право позивача, передбачене як частиною першою статті 4 ЦПК України, так й частиною другою статті 55 Конституції України, пунктом 10 частини другої статті 16, частиною другою статті 393 ЦК України.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 621/3475/19, провадження № 61-8186св22, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, провадження № 61-5014св23.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо того, що витребування у неї земельної ділянки покладатиме на неї надмірний індивідуальний тягар та є непропорційним втручанням у її право власності, судова колегія відхиляє, виходячи з наступного.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Як вбачається з усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов'язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).
Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього природного середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Право держави повернути земельну ділянку, яка знаходиться під об'єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.
Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Повернення Національному природному парку «Гомільшанські ліси» спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки, яка належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоб попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і, зокрема, частині світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об'єкту природно-заповідного фонду.
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
В силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки ОСОБА_2 при її купівлі, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ця ділянка належить до земель природно-заповідного фонду та є частиною національного природного парку. Немає жодних підстав вважати, що відповідачка не могла співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об'єктом на місцевості та власними діями щодо останнього.
Аналогічні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, провадження № 61-5014св23.
За таких обставин неможливо виснувати, що втручання у право ОСОБА_2 на об'єкт, який вона за добросовісної поведінки не могла отримати, є для неї надмірним тягарем. Немає жодних підстав вважати, що перед тим, як придбати земельну ділянку, у ОСОБА_2 були перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цієї ділянки.
Правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
З огляду на вказане, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні права на земельну ділянку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 554/10377/16-ц, провадження № 61-34334ск19.
Отже, у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_2 земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку на території об'єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.
Твердження ОСОБА_2 про пропуск прокурором строку позовної давності судова колегія також вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються встановленими судом обставинами справи.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У частині першій статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.
У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.
Оспорювані рішення датовані 2010 та 2011 роками, а прокурор звернувся з позовом до суду у березні 2021 року, оскільки позивачам, в інтересах яких пред'явлено позов прокуратурою, стало відомо про порушення прав та законних інтересів саме під час досудового розслідування кримінального провадження від 15 листопада 2019 року. Не всі органи, в інтересах яких подано позов, на момент допущення порушення прав держави в силу своїх повноважень та можливостей могли і повинні були дізнатися про порушення прав. Отже, підстав вважати пропущеним строк позовної давності не вбачається.
Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 висновків суду першої інстанції не спростовують.
В частині відмови у задоволенні позову рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 09 листопада 2022 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Ю. М. Мальований
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 20 грудня 2023 року.