КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 757/20286/20-ц Головуючий у І інстанції Новак Р.В.
Провадження №22-ц/824/11718/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
06 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі,
УСТАНОВИВ:
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь середній заробіток за час затримки виконання постанови апеляційного суду Хмельницької області від 22 березня 2018 року по справі №682/528/17 про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі за період з 07 лютого 2017 року по 22 березня 2018 року в розмірі 223 850,07 грн.
Представником відповідача до суду першої інстанції подано клопотання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України. В обгрунтування клопотання зазначив, що рішеннямСлавутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 вересня 2019 року у справі № 682/3740/18 суду, яке набрало законної сили, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ОСОБА_2 і відмовлено у задоволенні позову до AT КБ «Приватбанк» про стягнення середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року провадження у справі закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вважає висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для закриття провадження у справі помилковими та такими, що не ґрунтуються на законі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваній ухвалі жодним чином не вказується причина, за якою ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позовних вимог рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 вересня 2019 року, що набрало законної сили після його перегляду в судах апеляційної та касаційної інстанціях. Вказує, що підставою для відмови в позові ОСОБА_1 є пропуск строку звернення до суду.
ОСОБА_1 звертає увагу на те, що підстави позову у даній справі №757/20286/20-ц та у справі №682/3740/18, що вже розглянута, не є ідентичними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на правові позиції, відображені у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17 та на правові позиції, відображені у постанові Великої Палати Верховного суду в постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
Крім того, позивач зазначає, що судом першої інстанції було порушено вимоги ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», оскільки остання звільнена від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги, а суд своєю ухвалою від 20 травня 2020 року зобов'язав ОСОБА_1 сплатити судовий збір.
06 жовтня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року залишити без змін.
Відзив обґрунтований тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що станом на дату розгляду справи існувало рішення, яке набрало законної сили у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав - а саме у справі № 682/3740/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Тобто, судом першої інстанції було правильно визначено тотожність складу учасників цивільного процесу, матеріально-правових вимог та обставин, що обгрунтовують звернення позивачки до суду, наслідком чого стало винесення ухвали про закриття провадження.
У судовому засіданні представник АТ КБ «Приватбанк» - Коцюба О.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 178). Направила на адресу апеляційного суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Підстави для закриття провадження у справі вичерпно визначені у ст. 255 ЦПК України і свідчать про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, у тому числі і у зв'язку з волевиявленням сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановленні з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Аналогічний за змістом висновок зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі №761/7978/15-ц.
Як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року, справа №908/299/18, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30вересня 2019 року у справі №682/3740/18 в позові ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення середнього заробітку зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі було відмовлено.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без мін.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 вересня 2019 року у справі № 682/3740/18, що набрало законної сили, встановлено, що позивач просила стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь середній заробіток за час затримки виконання постанови апеляційного суду Хмельницької області від 22 березня 2018 року по справі №682/528/17 про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі за період з 07 лютого 2017 року по 31 травня 2018 року.
Звертаючись з позовом до Печерського районного суду м. Києва у травні 2020 року, ОСОБА_4 просила стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь середній заробіток за час затримки виконання постанови апеляційного суду Хмельницької області від 22 березня 2018 року по справі №682/528/17 про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі за період з 07 лютого 2017 року по 22 березня 2018 року.
Таким чином, судова колегія доходить висновку, що до Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1. звернулась із вимогами, тотожними, заявленим у справі № 682/3740/18, підстави позову також є аналогічними, зокрема, позивач посилалась на положення статті 236 КЗпП України.
Крім того, спірний період у справі у даній справі (з 07 лютого 2017 року по 22 березня 2018 року) повністю охоплюється спірним періодом у справі № 682/3740/18 (з 07 лютого 2017 року по 31 травня 2018 року).
Колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, доводи апеляційної скарги про те, що оскільки у справі № 682/3740/18суд відмовив у задоволенні позову з причин пропуску строку для звернення до суду, а обґрунтованість вимог по суті не перевірялась, це не може бути підставою для закриття провадження у даній справі.
Законодавець у п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачив, що у випадку, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановленні з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі.
Як вже вказувалося вище, відповідно до наведеної норми, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Доводи апеляційної скарги не мають жодного правового обґрунтування, по суті зводяться до незгоди з рішеннями, ухваленими у справі №682/3740/18.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не обгрунтувала, який саме з елементів (сторони, підстава та предмет спору) не є тотожним справі №682/3740/18, а твердженняостанньої про те, що мотивами відмови у задоволенні позову у справі №682/3740/18 був пропуск строку звернення до суду, не є підставою для скасування ухвали про закриття провадження та повторного розгляду справи з аналогічним предметом, підставами і між тими самими сторонами.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно зобов'язав ОСОБА_1 ухвалою від 20 травня 2020 рокусплатити судовий збір, не є підставою для скасування ухвали про закриття провадження.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції фактично ухилився від прямої функції, а саме захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав позивача, оскільки суд, закриваючи провадження у справі, діяв відповідно до норм процесуального права, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №345/284/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі №640/7778/18.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки з матеріалів справи вбачається, що в даній справі та справі №682/3740/18, наявний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а відтак суд першої інстанції правомірно закрив провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавствата власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року про закриття провадження у справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 11 грудня 2023 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.О. Писана