Номер провадження: 22-ц/813/6085/23
Справа № 522/18253/21
Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Сегеди С.М., Дришлюка А.І.,
при секретарі судового засідання: Узун Н.Д.,
за участю позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , представників ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,
переглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Грішина Олексія В'ячеславовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення, -
ВСТАНОВИВ:
23 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_9 , про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення, посилаючись на те, що у власності позивача знаходиться квартира за адресою : АДРЕСА_1 , а відповідачі без її згоди та правових підстав вселились у відокремлену частину спірної квартири.
Позивачкою повідомлено, що на її прохання звільнити займану частину квартири відповідачі не реагують, здійснюють на ОСОБА_1 психологічний та фізичний тиск, погрожують та ображають. Також зазначено, що ОСОБА_1 зверталась із відповідними заявами до поліції, але на цей час, як вказано позивачкою, справи не розслідуються належним чином. У зв'язку із перебуванням відповідачів у спірній квартирі, ОСОБА_1 не має можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеним майном самостійно та на власний розсуд, а саме не може здійснити продаж належного йому майна або здати його в оренду.
ОСОБА_9 під час розгляду справи помер, після чого його було виключено з числа учасників справи.
14 липня 2022 року до участі у справі у якості третьої особи залучено Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації.
13 квітня 2023 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Грішин О.В. подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
02 серпня 2023 року Одеським апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 .. У поданому відзиві відповідачем зазначено, що судом правильно визначено законність вселення відповідачів у спірну квартиру та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог. Тому, просить суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судове засідання, призначене на 30 листопада 2023 року об 15 год 00 хв з'явились: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 , представники ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями та повідомленнями, які були направлені на електронну пошту учасників справи, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з'явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч. ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на таке.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилається на те, що відповідачі набули право користування чужим майном відповідно до ст. 395 ЦК України правомірно, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вселення відповідачів в квартиру відбулось з порушенням закону .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 10.11.2000, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Тиквенко М.О. за реєстровим номером №6-1665 ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 41,3 кв.м, в тому числі житловою 28,8 кв.м, право власності на квартиру зареєстроване Одеським МБТІ та РОН 14.11.2000 за номером 2157 стор.126, книга 379.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 27.12.2000, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Селезньовою Г.М. за реєстровим номером №3724 ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 51,8 кв.., у тому числі житловою площею 30,6 кв.м, право власності на квартиру зареєстроване Одеським МБТІ та РОН 10.01.2001 року за номером 581 стор.114, книга 127.
Згідно договору дарування від 12.01.2001, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Очеретяною І.А. за реєстровим номером №92 ОСОБА_1 подарувала 11/25 квартири АДРЕСА_2 загальною площею 41,3 кв.м, в тому числі житловою 28,8 кв.м, неповнолітньому сину - ОСОБА_9 зі згоди батька ОСОБА_10 , право власності на квартиру зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 12.09.2007.
На підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2007, справа №2-8045/07 за ОСОБА_1 з часткою 83/100 та за ОСОБА_9 з часткою 17/100 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Зазначене право власності зареєстровано КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості » 07.12.2007, номер витягу 16960755.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси 18 квітня 2008 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси 18 квітня 2008 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .
Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання, виданих центром надання адміністративних послуг Одеської міської Ради ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані з 17.04.2020 в квартирі АДРЕСА_2 .
Згідно довідки №34-67866-фл від 14.04.2020, виданої департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської Ради ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 з 24.10. 2007.
З довідки КП «БТІ » Одеської міської Ради від 17.12.2021 №11729 вбачається, що станом на 31 грудня 2012 року згідно з архівними даними на підставі Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.11. 2007, справа №2-8045/07 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_4 внаслідок реконструкції (до складу якої увійшли дві квартири під АДРЕСА_2 та право власності на яку зареєстроване у КП «БТІ» ОМР з 07.12.2007.
В технічному паспорті, виготовленому КП «Одеське МБТІ та РОН»» 24.12.2007 зафіксовано технічний стан квартири після реконструкції. З нього вбачається, що квартира має загальну площу 307,6 кв.м, з яких 29,6 кв.м житлова площа.
Згідно довідки ОСББ «САНЦ» №1 від 23.07.2019 заборгованість по комунальним та іншим платежам по квартирі АДРЕСА_3 станом на 01.07.2019 складає 11 708,07 гривні .
Відповідно до довідки №6 від 25.11.2021 та довідки №3 від 14.03.2023, виданих ОСББ «САНЦ » ОСОБА_6 та ОСОБА_3 здійснили оплату комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_3 за період з 19 листопада 2015 року по 12 березня 2023 року в сумі 92 589,73 грн; ОСОБА_11 здійснила дві оплати в 2021 році в сумі 3 862,35 грн.
Згідно довідки ОСББ «САНЦ» №1 від 20.12.2022 заборгованість по комунальним та іншим платежам по квартирі АДРЕСА_3 станом на 01.12.2022 складає 102 659,10 грн.
Відповідно до Інформаційної довідки №291740893 від 21.12.2021 за ОСОБА_3 та ОСОБА_12 зареєстровано право власності по 1/2 частці квартири АДРЕСА_5 , загальна площа 27,3 кв.м, житлова площа 16,6 кв.м.
Згідно рапорту лейтенанта поліції О. Недериці від 17.12. 2021 бухгалтер ОСББ «САНЦ » підтверджує факт проживання дітей та ОСОБА_3 протягом восьми років.
Також суд встановлює, що 08.04.2019 ОСОБА_1 подана заява до Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області стосовно притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_13 за спричинення заявниці тілесних ушкоджень.
Згідно талону повідомлення єдиного обліку №4923 про прийняття заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію вбачається, що зареєстроване повідомлення ОСОБА_1 від 04.02.2021 щодо прийняття мір до невстановленої особи щодо погроз та конфлікту.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію кримінального провадження №12021163500000830 вбачається, що 22.04.2021 внесено інформацію щодо вчинення кримінального правопорушення невстановленою особою по заяві ОСОБА_1 ..
Згідно талону повідомлення єдиного обліку №42210 про прийняття заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію вбачається, що зареєстроване повідомлення ОСОБА_2 від 17.09.2021 про те, що чотири особи намагаються проникнути в квартиру ОСОБА_1 ..
Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качуркою В.В. за судовим наказом №522/14564/20, виданим Приморським районним судом м. Одеси 25.02.2021, відкрито виконавче провадження №65269961 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Одесаобленерго» заборгованості на загальну суму 7 179,72 грн.
Згідно вимоги ТОВ «Одесагаз-постачання» №10089854 від 20.09.2021 запропоновано ОСОБА_1 сплатити заборгованість за спожитий природний газ в розмірі 18 672,55 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було заявлено клопотання про застосування до правовідносин у даній справі строку позовної давності (т. 1, а.с. 162-166).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, в судовому засіданні, було встановлено, що позивачка користується ізольованою частиною квартири, а саме: житловою кімнатою під літерою 5 площею 19,4 кв.м; їдальнею під літерою 6 площею 9,8 кв.м; санвузлом під літерою 7 площею 5,4 кв.м; кладовкою під літерою 8 площею 1,0 кв.м; коридором під літерою 4 площею 10,8 кв.м; горищем під літерою 9 площею 182,9 кв.м, а відповідачі проживають та користуються приміщеннями: житловою кімнатою під літерою 3 площею 10,2 кв.м; їдальнею під літерою 1 площею 48,9 кв.м; санвузлом під літерою 2 площею 3,5 кв.м.
В ході розгляду справи позивачем було повідомлено, що вселення відповідачів відбулось у період її відсутності в квартирі під час довготривалого лікування та перебування на дачі. Також, ОСОБА_1 неодноразово наголошувала на тому, що дозволу на вселення у квартиру не надавала, а перебування відповідачів у спірній кварті наразі створює перешкоди позивачці у здійсненні розпорядження власним майном (квартирою).
В апеляційній скарзі апелянтом наголошено на позиції, яка викладена в позовній заяві та вказано, що судом неповно з'ясовано обставини справи, а тому було неправомірно відмовлено у задоволенні позову. Апелянт зазначає, що судом невірно зроблено висновок про правомірність вселення відповідачів до квартири ОСОБА_1 та з огляду на це, про законність їх перебування у квартирі на теперішній час. ОСОБА_1 наголошує на тому, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні її майном та відмовляються покинути квартиру в добровільному порядку. Апелянт вважає, що такі дії відповідачів, а крім того образи та фізичний, психологічний тиск на неї з боку відповідачів, зокрема з боку ОСОБА_3 , є неприпустимими та такими, що позбавляють можливості законного власника квартири вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном.
Колегій суддів, дослідивши доводи апеляційної скарги вважає їх такими, що спростовують висновки суду першої інстанції та з огляду на вказане, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Разом з цим, згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право, та з яких підстав.
Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
У силу частини першої статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
За змістом зазначених норм правом, користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право, та з яких підстав.
Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 ЖК України у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї.
Вказане узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 05 листопада 2014 року у справі №6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16; Верховним Судом у постанові від 16 січня 2019 року у справі №309/2477/16-ц (провадження №61-43149св18).
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі
№6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі №753/481/15-ц (провадження №6-13113цс16), від 9 жовтня 2019 року у справі №695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18), від 9 жовтня 2019 року у справі №523/12186/13-ц (провадження №61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Верховний Суд України в Постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16 зазначив, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Апеляційний суд наголошує, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, а власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
Вказаний висновок висвітлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №447/455/17.
В свою чергу, як вказано позивачкою ОСОБА_1 , вона не надавала згоди на вселення відповідачів у спірну квартиру, доказів зворотнього відповідачами надано не було.
Згідно положень ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право, зокрема, розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд (продавати, дарувати, заповідати, надавати в оренду, обмінювати, укладати угоди в межах законодавства).
Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі не є власниками або співвласниками житла в якому вони проживають, також відсутні докази щодо того, що власником житла (позивачем) було визначено житлове приміщення, яке вони мають зайняти та яке вони займають на даний час.
Крім того, суд бере до уваги надані позивачем відомості, зокрема звернення 08.04.2019 ОСОБА_1 із заявою до Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області стосовно притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_13 за спричинення заявниці тілесних ушкоджень, талону повідомлення єдиного обліку №4923 про прийняття заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, а саме повідомлення ОСОБА_1 від 04.02.2021 щодо прийняття мір до невстановленої особи щодо погроз та конфлікту, талону повідомлення єдиного обліку №42210 про прийняття заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію а саме зареєстроване повідомлення ОСОБА_2 від 17.09.2021 про те, що чотири особи намагаються проникнути в квартиру ОСОБА_1 та приходить до висновку, що позивачем надано достатні докази на підтвердження факту створення перешкод у користуванні її майном (квартирою).
Апеляційний суд наголошує, що вказані відомості не є доказом беззаперечної вини ОСОБА_3 у зазначених ситуаціях проте засвідчують факт наявності створення перешкод позивачці у користуванні її майном.
Також, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що твердження відповідача про своєчасну оплату комунальних послуг, відсутності заборгованості за платежами та надання певних довідок не можуть слугувати доказами надання ОСОБА_1 згоди на проживання відповідачів в квартирі, крім того, надані ОСОБА_3 відомостями спростовуються наданими позивачем довідками та відповідями.
Судом першої інстанції було невірно зазначено про відсутність підстав вважати відповідача ОСОБА_1 , таким, що тривалий час не проживає у спірній квартирі з огляду на те, що в матеріалах справи містяться пояснення ОСОБА_6 в яких ним повідомлено, що він за період з 2021-2022р.р. двічі приїзжав до Одеси, а саме в вересні 2021 року та в січні 2022 року.
Отже, так як позивач наполягає на тому, що вона не надавала згоди на вселення відповідачів у власну квартиру, відповідачами не спростовано неправомірність такого вселення то, з огляду на положення ст. з положеннями статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закон України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
А отже обов'язок і відповідальність за створення належних умов для проживання дитини покладається на її сім'ю, тобто в даному випадку батьків.
Слід зазначити, що на момент ухвалення рішення суду ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 , тобто фактичне місце проживання відповідачки не можна вважати єдиним житлом особи.
Крім того, як було встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з моменту народження (24.110.2007) по 2020 рік були зареєстровані за місцем реєстрації матері та разом із батьками проживали за місцем реєстрації.
Згідно частини 2 статті 18 цього Закону діти мають право користуватися займаним приміщенням як члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення.
Так, права членів сім'ї власника житла підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має грунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача не покладати надмірний тягар на відповідача.
В свою чергу, слід погодитись із доводами апеляційної скарги з огляду на те, що матеріали справи не містять відомостей які б свідчили про обов'язок ОСОБА_1 нести відповідальність за місце проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .. Крім того, саме батьки зобов'язані забезпечити належні умови для проживання та розвитку своєї дитини, а тому так як є правові підстави для виселення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 то їх спільні дітей також необхідно виселити з огляду на те, що у матері є інше житло, а відповідно до положень СК України ЦК України, ЖК України, батьки можуть зареєструвати дітей за місцем власної реєстрації.
Слід також звернути увагу на те, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не перебувають у зареєстрованому шлюбі, доказів даного факту до суду не надано, та фактично не є членом сім'ї власника житла.
ОСОБА_6 , як повідомлено відповідачкою ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 100), перебуває за межами території України, а саме на території російської федерації та не має змоги повернутися до України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що задоволення позовних вимог не порушує права дітей та не звужує їх.
Щодо заяви ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності.
Виходячи з того, що колегія суддів прийшла до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, необхідним є вирішення питання щодо застосування строку позовної давності.
Слід вказати, що Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, N 22083/93, N 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), N 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Крім того, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС від 08 липня 2020 року у справі №686/16196/15-ц.
Також, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.
Отже, допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення, а тому судом у даному випадку не може бути застосовано строк позовної давності.
З огляду на вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, не в повній мірі з'ясовано всі факти, з яких слід виходити при ухваленні судового рішення та прийнято судове рішення, яке не відповідає нормам чинного законодавства.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, тому, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу частково, а оскаржуване рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то з відповідачів на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір за подання позову та апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу адвоката Грішина Олексія В'ячеславовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року - скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом їх виселення з усіма належними їм речами.
Стягнути з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн та апеляційної скарги в розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 11 грудня 2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
С.М. Сегеда