Номер провадження: 22-ц/813/2072/23
Справа № 521/5680/21
Головуючий у першій інстанції Михайлюк О. А.
Доповідач Драгомерецький М. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: ОСОБА_1 та її адвоката Дергачевої А.В.,
та представника Одеської міської ради - Грабовської М.В.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2021 року за позовом адвоката Дергачової Антоніди Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Одеської міської ради, Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
21 квітня 2021 року адвокат Дергачова Антоніда Володимирівна в інтересах ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради, Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, по якому просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 непридатною для проживання та вважати її нежитловою, визнати дії Одеської міської ради та Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради неправомірними та зобов'язати Одеську міську раду, Малиновську районну адміністрацію Одеської міської ради надати ОСОБА_1 та її неповнолітньому сину ОСОБА_2 в терміновому порядку житлове приміщення придатне для проживання, посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . В зазначеній квартирі позивач проживає разом з її неповнолітнім сином - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Квартира перебуває в аварійному стані та є непридатною для проживання, багаторазові звернення до відповідачів щодо вирішення цього питання проблему не вирішили, у зв'язку з чим позивач вимушена звернутись до суду.
06 липня 2021 року відповідач, Одеська міська рада, надала суду письмові пояснення щодо позовних вимог, у яких просила суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що житловий будинок АДРЕСА_2 знаходиться в управлінні Комунального підприємства «ЖКС «Хмельницький», будинок збудовано до 1917 року, квартира АДРЕСА_3 в списках аварійних не зареєстрована та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Раніше за зверненнями ОСОБА_1 проводилось обстеження квартири АДРЕСА_3 представниками КП «ЖКС «Хмельницький», в ході яких встановлено, що у квартирі тривалий час її власником не проводився поточний ремонт та сплачуються комунальні послуги у зв'язку з чим утворилась заборгованість, в процесі експлуатації будинку АДРЕСА_4 проводились роботи по поточному ремонту покрівлі. Власнику квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_1 запропоновано в рахунок заборгованості по оплаті комунальних послуг провести ремонт квартири. Відповідно до рішення виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів від 06.05.1988 за №366 фасадний та проти зворотній двоповерхові флігелі (квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 ) визнано ветхими зі зношенням конструктивних аліментів 63%. Згідно наданого позивачкою висновку судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, проведеного в рамках справи №521/12192/15, однією із обставин, які призвели до технічних ушкоджень квартири АДРЕСА_3 , є неналежний контроль за технічним станом квартиру з боку її власника ОСОБА_1 .. Отже, позивач ОСОБА_1 не дотримуватися обов'язку утримувати квартиру АДРЕСА_3 в належному стані. На вирішення судового експерта не були поставлені питання придатності та непридатності для проживання квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , визнання квартири аварійною чи ветхою. Єдиним законним способом отримання житла у користування із житлового фонду, який перебуває в комунальної власності, є перебування на квартирному обліку та у відповідній черзі. Нормами житлового законодавства не встановлено переважне право одержання жилих приміщень перед всіма іншими особами в цієї самій черзі. Позивач ОСОБА_1 та її син на квартирному обліку для забезпечення житлом не перебувають.
Позивач ОСОБА_1 , яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , та її представник, адвокат Дергачова Антоніда Володимирівна, в судове засідання з'явились, позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити.
Представники відповідачів, Одеської міської ради та Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, в судове засідання з'явились, заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на його необґрунтованість.
Представник третьої особи, Служба у справах дітей Одеської міської ради, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Суд визнав квартиру АДРЕСА_1 непридатною для мешкання та вважав її нежитловою, визнав дії Одеської міської ради та Малиновської районної адміністрації неправомірними, зобов'язав Одеську міську раду та Малиновську районну адміністрацію Одеської міської ради надати ОСОБА_1 та її неповнолітньому сину, ОСОБА_2 , в терміновому порядку, житлове приміщення придатне для проживання.
В апеляційній скарзі відповідач, Одеська міська рада, просить суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Представники Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради та Служби у справах дітей Одеської міської ради в судове засідання до апеляційного суду не з'явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендовані повідомлення про отримання судових повісток. Заяв про відкладення розгляду справи не надходило.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна cкарга відповідача, Одеської міської ради, підлягає задоволенню за таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
У статті 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до положень частини 1 статті 177 ЖК УРСР, громадяни зобов'язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об'єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під'їздах, кабінах ліфтів, на сходових клітках і в інших місцях загального користування.
Статтею 179 ЖК УРСР визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 42 ЖК УРСР, жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених статтями 46, частинами першою і другою статті 54, частиною першої статті 90, частиною шостою статті 101, статтями 102, 110, частиною першою статті 114 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР
В статті 43 ЖК УРСР зазначено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень). Законодавством Української РСР окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень у межах календарного року взяття на облік.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.1994 належить квартира АДРЕСА_1 , в якій вона проживає разом з її неповнолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до судової будівельно-технічної експертизи від 27.12.2017 року, квартира АДРЕСА_3 потребує проведення вибіркового капітального ремонту з посиленням горищного та міжповерхового перекриття та інших основних елементів житлового будинку та який, виконати можливо тільки при залученні спеціалізованих будівельних компаній(організацій) та наявності розробленої проектно-кошторисної документації, згідно якої буде визначено детальний перелік ремонтних робіт та їх вартість. Виконання робіт без зазначеної документації може привести до погіршення технічного стану не тільки квартири АДРЕСА_3 , але будинку в цілому.
Пунктом 1 Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 189 від 26 квітня 1984 року, передбачено, що жилі будинки державного і громадського житлового фонду підлягають плановому суцільному обстеженню з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам.
Згідно п. 3 Положення, обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби.
Відповідно до п. 5 Положення, якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту.
В разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання.
Згідно статті 14 ЖК УРСР, до компетенції міських рад належить зокрема прийняття рішень про переобладнання і знесення непридатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про місце самоврядування в Україні», до повноважень органів місцевого самоврядування входить зокрема управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.
Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Проте, позивачем ОСОБА_1 не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, що квартира АДРЕСА_1 перебуває в аварійному стані та є непридатною для проживання, що є підставою для зобов'язання Одеську міську раду надати терміново придатне для проживання житло.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (пункт 60 постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №291/1352/20 (провадження №61-11047св23)).
З'ясування того, що квартира АДРЕСА_1 перебуває в аварійному стані та є непридатною для проживання потребує спеціальних знань й необхідно було призначити відповідну судову експертизу. Відсутність відповідної експертизи у разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови в позові.
У наданій позивачем ОСОБА_1 копії судової будівельної експертизи, складеної судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, по іншій справі №521/12192/15, не вирішувалось питання придатності та непридатності для проживання квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , визнання квартири аварійною чи ветхою (а.с. 28-46).
Отже, позивачем не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 перебуває в аварійному стані та є непридатною для проживання.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).
Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, «303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Проте, суд першої інстанції не надав детальної відповіді на аргументи відповідача, Одеської міської ради, які викладені у письмових поясненнях щодо позовних вимог від 06 липня 2021 року.
Так, уповноважена особа Одеської міської ради ОСОБА_3 стверджувала, що житловий будинок АДРЕСА_2 знаходиться в управлінні Комунального підприємства «ЖКС «Хмельницький», будинок збудовано до 1917 року, квартира АДРЕСА_3 в списках аварійних не зареєстрована та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Раніше за зверненнями ОСОБА_1 проводилось обстеження квартири АДРЕСА_3 представниками КП «ЖКС «Хмельницький», в ході яких встановлено, що у квартирі тривалий час її власником не проводився поточний ремонт та сплачуються комунальні послуги у зв'язку з чим утворилась заборгованість, в процесі експлуатації будинку АДРЕСА_4 проводились роботи по поточному ремонту покрівлі. Власнику квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_1 запропоновано в рахунок заборгованості по оплаті комунальних послуг провести ремонт квартири. Відповідно до рішення виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів від 06 травня 1988 року №366 фасадний та проти зворотній двоповерхові флігелі (квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 ) визнано ветхими зі зношенням конструктивних аліментів 63%. Згідно наданого позивачкою висновку судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, проведеного в рамках справи №521/12192/15, однією із обставин, які призвели до технічних ушкоджень квартири АДРЕСА_3 , є неналежний контроль за технічним станом квартиру з боку її власника ОСОБА_1 . Отже, позивач ОСОБА_1 не дотримуватися обов'язку утримувати квартиру АДРЕСА_3 в належному стані. На вирішення судового експерта не були поставлені питання придатності та непридатності для проживання квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , визнання квартири аварійною чи ветхою. Єдиним законним способом отримання житла у користування із житлового фонду, який перебуває в комунальної власності, є перебування на квартирному обліку та у відповідній черзі. Нормами житлового законодавства не встановлено переважне право одержання жилих приміщень перед всіма іншими особами в цієї самій черзі. Позивач ОСОБА_1 та її син на квартирному обліку для забезпечення житлом не перебувають.
Встановлено, що з висновку судової будівельно-технічної експертизи №2698/6185-17 від 30 березня 2018 року, вбачається, що обставинами, які призвели до таких ушкоджень є: неналежний контроль за технічним станом житлового будинку з боку виконавця послуг (суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачу відповідно до умов договору), а також неналежний контроль за технічним станом квартири з боку власника квартири АДРЕСА_1 .
Єдиним законним способом отримання житла у користування із житлового фонду, який перебуває в комунальної власності, є перебування на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та у відповідній черзі, але позивач ОСОБА_1 та її син не перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та не внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному випадку позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні не доведено належним чином, що відповідачі, Одеська міська рада та Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, порушують житлові права позивача, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України її право не підлягає судовому захисту.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є незаконними, необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264, 265 ЦПК України та норм матеріального права, а саме, статей 15, 16, 322 ЦК України, статей 42, 43, 171, 179 ЖК УРСР, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги адвоката Дергачової Антоніди Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Одеської міської ради, Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 11 грудня 2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда