ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/1887/23 пров. № А/857/5196/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Судової-Хомюк Н.М.,
суддів - Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у справі № 460/1887/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,
суддя у І інстанції Комшелюк Т.О.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення 17 лютого 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (надалі також позивачка) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також ГУПФУ, відповідач) в якому просить:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачці із 24 липня 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ).
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно законом про Державний бюджет України на відповідний рік), починаючи з 24 липня 2022 року до зміни законодавства або зміни правового статусу позивачки.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачка зареєстрована і проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, а тому відповідач повинен проводити виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачці з 24 липня 2022 року доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Зобов'язано відповідача здійснити з 24 липня 2022 року нарахування та виплату позивачці доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу позивачки.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відсутні підстави для проведення нарахування позивачці на неповнолітніх дітей підвищення до пенсії як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Також апелянт звертає увагу суду, що позовні вимоги позивачки щодо протиправних дій відповідача є безпідставними, оскільки позивачка сам не повідомила про ті обставини що можуть вплинути на виплату її пенсії.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, не працює та проживає у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо не нарахування на невиплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у порядку статті 39 Закону № 796-ХІІ, позивачка звернулася до суду з позовом.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне:
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №796-XII).
Розділом IV Закону №796-XII встановлено особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, та статтею 39 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008, встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 «Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження» такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини 2 статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в Рішення Конституційного Суду України застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ не містить.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 17 липня 2018 року відновлена дія редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, чинна до 01 січня 2015 року та яка за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 вказали, що редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1)особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Отже, право на отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ, надано непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
При вирішенні спірних правовідносин, насамперед, дослідженню підлягають обставини наявності у діях пенсійного органу протиправної бездіяльності щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, що віднесена до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до долученого до матеріалів справи витягу з ППВП ПФУ «Перерахунок пенсії» ОСОБА_1 отримує пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV), пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині 2 статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
За змістом частини 1 статті 39 Закону №1058-IV на всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія.
Проте, питання захисту дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, у Законі №796-ХІІ регламентовано Розділом V «Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи».
Статтями 27-30 вказаного розділу визначено питання лікування потерпілих дітей, забезпечення потерпілих дітей продуктами харчування, пільги та компенсації потерпілим дітям та їх батькам.
Крім того, частиною 3 статті 30 Закону № 796-ХІІ передбачено перелік компенсацій та пільг дітям, зазначених у статті 27 цього Закону, яким встановлено інвалідність, пов'язану з Чорнобильською катастрофою.
Частиною п'ятою статті 30 Закону №796-ХІІ регламентовано, що після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу у передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням, відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) особам, зазначеним у статті 27 цього Закону, надаються пільги та компенсації відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій.
Тобто, статтями 27-30 Розділу V Закону № 796-ХІІ передбачено пільги та компенсації дітям, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи.
Всі інші пільги і компенсації, визначені нормами Закону №796-ХІІ, надаються відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій вже повнолітнім громадянам.
Суд апеляційної інстанції, також, зауважує, що стаття 39 Закону № 796-ХІІ структурно входить до Розділу VII «Особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення», тому, з врахуванням цих додаткових підстав, неповнолітня ОСОБА_2 не можуть вважатись непрацюючими пенсіонерами в розумінні статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Отже, колегія суддів вважає, що неповнолітня ОСОБА_2 не належать до категорії осіб, які підпадають під визначення «пенсіонер», які мають право на виплату спірних доплат, визначених статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо покликання суду першої інстанції та позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, то такі не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки такі стосуються інших фактичних обставин.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з пунктами 3 та 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що відповідно до частини 1 статті 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 317, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у справі № 460/1887/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року