ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/28064/22 пров. № А/857/435/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року у справі № 460/28064/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,
суддя у І інстанції Дуляницька С.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення 09 грудня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивачка) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також ГУПФУ, відповідач) в якому просила:
-визнати протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ).
-зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з 22 лютого 2022 року до зміни законодавства або зміни її правового статусу.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що позивачка є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача. У зв'язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, чого зроблено не було.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачці з 22.02.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці з 22.02.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відсутні підстави для виплати доплати по статті 39 Закону № 796-ХІІ оскільки даний вид пенсії призначений позивачці у зв'язку з втратою годувальника. Також зазначає, що позивачка не зверталася до органів Пенсійного фонду відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно паспорта позивачки, довідки про реєстрацію і проживання, позивачка проживає в населеному пункті, який, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відповідачем позивачці не нараховувалось та не виплачувалось підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, внаслідок чого позивачка звернулася до суду з позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що після прийняття рішення Конституційним Судом України позивачка має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII. Бездіяльність відповідного органу Пенсійного фонду, яка потягла у не нарахуванні та невиплаті позивачці вказаного підвищення, є протиправною, а тому вимоги позивачки щодо нарахування та виплати зазначеного підвищення підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне:
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначено Законом № 796-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Розділом IV Закону №796-XII встановлено особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, та статтею 39 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008, встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 «Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження» такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини 2 статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в Рішення Конституційного Суду України застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ не містить.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 17 липня 2018 року відновлена дія редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, чинна до 01 січня 2015 року та яка за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 вказали, що редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1)особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що право на отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ, надано непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Таким чином, твердження ГУПФУ про те, що з 01.01.2016 стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII передбачає встановлення доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження є помилковим.
Отже як встановлено судом, позивачка зареєстрована та проживає з 14.12.2005 в селі Берестя Серненського району Рівненської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення та не перебуває у трудових відносинах.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оскільки позивачка є непрацюючим пенсіонером, що не спростовано відповідачем, та проживає на території, яка належить до зони гарантованого добровільного відселення, то має право на отримання підвищення до пенсії згідно з статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Вирішуючи питання про розмір підвищення, суд апеляційної інстанції враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 240/4937/18 вказано, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивачка має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що щомісячне підвищення до пенсії здійснюється на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання такого підвищення пенсії.
Обмеження виплати щомісячного підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, будь-яким кінцевим терміном або строком, обмежуватиме право особи на отримання такого підвищення.
Отже, вимоги позивача про зобов'язання відповідача нараховувати та виплачувати доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), з 22 лютого 2022 року підлягають до задоволення.
З огляду на фактичні обставини справи, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року у справі № 460/28064/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року