ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/8640/23 пров. № А/857/9863/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 460/8640/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною,
суддя у І інстанції Комшелюк Т.О.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення 01 травня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивачка) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також ГУПФУ, відповідач) в якому просила:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачці із 04 жовтня 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ ( далі - Закон № 796-ХІІ )
-зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно законом про Державний бюджет України на відповідний рік), починаючи з 04 жовтня 2022 року до зміни законодавства або зміни правового статусу позивачки.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що позивачка зареєстрована і проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, а тому відповідач повинен проводити виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивачка має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених статтею 39 Закону № 796-ХІІ, оскільки проживає на території гарантованого добровільного відселення, є непрацюючим пенсіонером.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 4); не працює та проживає у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення з 25 січня 2023 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо не нарахування на невиплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у порядку статті 39 Закону № 796-ХІІ позивачка звернулася до суду з позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не має за таким посвідченням права на пільги, установлені статтею 39 Закону №796-ХІІ, оскільки не відноситься до громадян, які постійно працювали чи працюють, або проживали чи проживають на територіях безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення. Посвідчення категорії 1, 2, 3 суду не надано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, проте з інших мотивів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28.12.2014 прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987-VIII (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІу редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №987-VIII), яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Велика Палата у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Колегія суддів погоджується з доводами позивачки, що вона має право на доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ, однак після набуття права на отримання доплати як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, тобто з 25.01.2023 позивачка до відповідача з відповідною заявою не зверталася.
При цьому, підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення не може призначатися, нараховуватися, перераховуватися в автоматичному режимі, оскільки для призначення такої доплати необхідна наявність певних умов (непрацюючий пенсіонер, постійне проживання на території радіоактивного забруднення), які не можуть бути відомі пенсійному органу без звернення позивача.
Також суд зауважує, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відтак позовні вимоги про визнання протиправним та зобов'язання вчинити дії щодо відповідача задоволенню не підлягають, оскільки вони є передчасними.
За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу, публічно-правовий спір це спір, у якому, серед іншого, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Системний аналіз зазначених норм КАС України свідчить, що останній не передбачає захисту адміністративним судом прав та інтересів громадян на майбутнє, якщо на день розгляду справи вони ще не порушені і спору з цього приводу не виникло.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в частині доплати до пенсії слід відмовити, як передчасні.
Крім цього, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивачки із заявою до відповідача про доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до ч.4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 460/8640/23 змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року