ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/24158/23 пров. № А/857/18965/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 140/24158/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції - Дмитрук В.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення- 13.09.2023,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також ГУПФУ, відповідач) в якому просить:
-визнати протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ).
- зобов'язати відповідача провести з 01.01.2023 нарахування та виплату позивачці щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в населеному пункті Волинської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, з 17.07.2018 має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача яка призвела до не нарахування та невиплати позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Зобов'язано відповідача провести з 01.01.2023 нарахування та виплату позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення даного спору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що у зв'язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України № 6-р/2018 від 17.07.2018р. вона як непрацюючий пенсіонер, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, має право на отримання доплати до пенсії на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Просить скасувати рішення суду в частині розміру двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб підвищення до пенсії та прийняти нове, яким в цій частині визнати розмір підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, що підлягає нарахуванню та виплаті позивачці у розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно із законом про Державний бюджет Україна на відповідний рік.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи та перебуває на обліку в органах ПФУ як одержувач пенсії та не перебуває у трудових відносинах.
Позивачка відповідно до паспортних даних проживає в населеному пункті Волинської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, позивачка звернулася до суду з позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що з метою повного захисту порушених прав та інтересів позивачки слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплачувати позивачці з 01.01.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення спору.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне:
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-ХІІ.
Згідно ст.39 Закону №796-ХІІ (в редакції чинній до 01.01.2015р.) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987-VIII, який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 01.01.2016, яким включено до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом ч.ч.2, 3 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018р., яке стало однією з підстав звернення до суду з позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII.
Системний аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018р. відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції до 01.01.2015р.), тобто, в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Разом з тим, Велика Палата у постанові від 18.03.2020р. у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018р. № 6-р/2018 та ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із 17.07.2018р. непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019р. та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у зразковій справі № 240/4937/18, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018р. та ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 Закону № 796-ХІІ (із урахуванням строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів).
Окрім цього, відповідно до ст.63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі ( далі БК України).
Відповідно до ч.1 ст.23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
01.01.2015 набрав чинності Закон України № 79-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», пунктом 63 якого розділ VI Прикінцеві та перехідні положення доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, вказані положення Закону № 79-VIII не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 01.01.2015 Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ.
Водночас, надання Законом № 79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не означає, що йому надано право їх зменшувати або скасовувати. Уряд не має права приймати будь-які підзаконні акти, які суперечать Закону № 796-ХІІ. Оскільки ст.39 Закону № 796-ХІІ (в чинній з 17.07.2018р. редакції, а саме в редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») не уповноважує Кабінет Міністрів України встановлювати розміри доплат для осіб, які працюють у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також розміри підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, натомість самостійно і чітко визначає такі розміри, то застосуванню підлягає саме норма ст.39 Закону № 796-ХІІ, яка є самодостатньою в цьому питанні, і безсумнівно наділена вищою юридичною силою.
Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/2012 від 25.01.2012р., крім іншого, вказав, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України лише тоді, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Таким чином, позовні вимоги в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» належить задовольнити шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці зазначене підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Щодо покликання суду першої інстанції на п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», колегія суддів звертає уваги на таке.
Дійсно, приписами п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2017.
Із змісту вказаного Закону слідує, що ним запроваджено обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників, інших виплат, а не для визначення розміру пенсійних виплат.
Отже, встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів тощо жодним чином не впливає на спірні правовідносини.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи в частині визначення розміру спірного підвищення до пенсії, через що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про визначення розміру підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонерові, який проживає на території радіоактивного забруднення, - дві мінімальні заробітні плати згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік; в решті рішення суду слід залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, позивачка за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 1610 грн. 40 коп.
Враховуючи викладене, а також те, що заявлений позов задоволений судом у повному обсязі, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення на її користь судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1610,40 грн за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 140/24158/23 в частині розміру (два прожиткових мінімуми для працездатних осіб) підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонерові, який проживає на території радіоактивного забруднення, що підлягає нарахуванню та виплаті на користь ОСОБА_1 скасувати.
В цій частині прийняти постанову, якою визначити розмір підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонерові, який проживає на території радіоактивного забруднення, що підлягає нарахуванню та виплаті на користь ОСОБА_1 , - дві мінімальні заробітні плати згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік.
В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 140/24158/23 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (ЄДРПОУ 13358826)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1610,40 грн за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року