ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/13966/23 пров. № А/857/16178/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді - Судової-Хомюк Н.М.,
суддів - Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року у справі № 140/13966/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції - Андрусенко О.О.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення -07.08.2023,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також ГУПФУ, відповідач) в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в належному розмірі підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ).
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет Україна на відповідний рік), за період з 10.12.2022.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що позивачка є непрацюючим пенсіонером, проживає в зоні гарантованого добровільного відселення та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 має право на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Проте відповідач виплату підвищення до пенсії не здійснює, чим допускає протиправну бездіяльність.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, позивачка має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленому ст.39 Закону №796-ХІІ, оскільки проживає на території гарантованого добровільного відселення, є непрацюючим пенсіонером.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка зареєстрована та проживає в селі Березичі Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Даний факт підтверджується відомостями паспорта громадянина України та довідкою Любешівської селищної ради від 25.05.2023 №6247.
Позивачка перебуває на обліку в ГУПФУ та з 08.12.2006 отримує пенсію за віком, не перебуває у трудових відносинах, що підтверджується листом ГУПФУ від 02.06.2023 №0300-0503-8/30379, довідкою ГУПФУ від 31.05.2023 №0300-0503-8/29690.
Листом від 02.06.2023 №0300-0503-8/30379 відповідач, у відповідь на звернення представника позивачки, повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як особі, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат з 01.12.2022.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 не має статусу особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, та у неї відсутнє посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», тобто, документу, який підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, позивачка звернулася до суду з позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право на щомісячне отримання підвищення до пенсії в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015), мають непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення, та які мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а статус таких громадян, що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, підтверджується посвідченнями «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Інакше розуміння положень Закону №796-ХІІ може призвести до зловживань та випадків, у яких вказане підвищення до пенсії може виплачуватися і непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, але не мають статусу потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не буде відповідати меті прийняття Закону №796-ХІІ, ухваленого на виконання статті 16 Конституції України щодо надання додаткових гарантій соціального захисту саме для відокремленої категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне:
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначено Законом № 796-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Розділом IV Закону №796-XII встановлено особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, та статтею 39 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008, встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 «Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження» такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини 2 статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в Рішення Конституційного Суду України застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ не містить.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 17 липня 2018 року відновлена дія редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, чинна до 01 січня 2015 року та яка за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 вказали, що редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1)особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що право на отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ, надано непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 240/4937/18 не встановлює обов'язкової наявності у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №240/12156/22, від 01 травня 2023 року у справі №240/8402/22.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже як встановлено судом, позивачка зареєстрована та проживає в селі Березичі Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та не перебуває у трудових відносинах.
Відтак, за встановлених обставин, оскільки право на отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ, надано непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, без обов'язкової наявності у позивачки статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи, а місце проживання підтверджено довідкою Любешівської селищної ради від 25.05.2023 №6247, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо не поширення пільг і компенсацій, які встановлені статтею 39 Закону №796-ХІІ.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оскільки позивачка є непрацюючим пенсіонером, що не спростовано відповідачем, та проживає на території, яка належить до зони гарантованого добровільного відселення, то має право на отримання підвищення до пенсії згідно з статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Вирішуючи питання про розмір підвищення, суд апеляційної інстанції враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 240/4937/18 вказано, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивачка має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що щомісячне підвищення до пенсії здійснюється на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання такого підвищення пенсії.
Обмеження виплати щомісячного підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, будь-яким кінцевим терміном або строком, обмежуватиме право особи на отримання такого підвищення.
Отже, вимоги позивача про зобов'язання відповідача нараховувати та виплачувати доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), з 10 грудня 2022 року підлягають до задоволення.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, зважаючи на заявлені позовні вимоги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з'ясуванні усіх обставин справи та з порушенням норм матеріального права, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року у справі № 140/13966/23 скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області ( ЄДРПОУ 13358826) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в належному розмірі підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області ( ЄДРПОУ 13358826) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет Україна на відповідний рік), починаючи з 10 грудня 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року