ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/1468/23 пров. № А/857/14150/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Судової-Хомюк Н.М.,
суддів - Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року у справі № 500/1468/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції Мірінович У.А.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення 28 червня 2023 року.,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивачка) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ( далі також відповідач 1), Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також відповідач 2) в якому просив:
-визнати протиправним рішення відповідача 1 від 29 вересня 2022 року №192650007914 про відмову у призначенні пенсії;
-зобов'язати відповідача 2 призначити позивачці 08 березня 1967 року народження, нарахування пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням відповідача 1 від 29 вересня 2022 року №192650007914, в ході розгляду заяви про призначення пенсії за віком встановлено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, підтверджено факт роботи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 лише в обсязі 2 роки 4 місяці і 12 днів, а тому відповідно до поданих документів, відповідач 1 дійшов висновку про те, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку в порядку статті 55 Закону № 796-XII. Позивачка вважає такий висновок відповідача 1 протиправним, та зазначає, що вона має посвідчення громадянки, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю серії Категорія 4, та працює 28 років 3 місяця та 20 днів, з огляду на що, наявні підстави для поширення на неї дії приписів статті 55 Закону № 796-XII.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача 1 від 29 вересня 2022 року №192650007914 в частині відмови позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Зобов'язано відповідача 1 повторно розглянути заяву позивачки від 23 вересня 2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону №796-XII та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що обов'язковою умовою для призначення пенсії за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV ( далі - Закон № 1058) є наявність необхідного страхового стажу та досягнення особою визначеного законодавством пенсійного віку. За результатами розгляду документів наданих позивачкою, підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993 - 2 роки 4 місяці 12 днів (при необхідних - 4 роки), що є недостатнім для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону №796-XII. За даними, що містяться в трудовій книжці НОМЕР_1 , не вбачається можливим зарахувати до страхового стажу позивачки, період її роботи в колгоспі з 15.11.1989 по 06.07.1990, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані вихододні. Для зарахування спірного періоду, позивачці необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, видану на підставі первинних документів.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , та проживає м. Заліщики, Заліщицького району Тернопільської обл., що стверджується копією паспорта громадянина України.
Позивачка має статус особи, яка постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (Категорія 4).
23.09.2022 позивачка звернулася до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону №796-XII.
Вказану заяву за принципом «екстериторіальності» передано на розгляд відповідача 1.
Рішенням відповідача 1відмовлено у призначенні пенсії від 29.09.2022 № 192650007914 позивачці за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону №796-XII.
Відмовляючи позивачці відповідач 1 вказав, що однією із обов'язкових умов для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII є умова постійно проживати чи постійно працювати в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років. За результатом розгляду поданих позивачкою документів відповідачем 1 підтверджено факт роботи (проживання) в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 2 роки 04 місяці 12 днів з необхідних 4-х років. Відповідач 1 вказав, що згідно поданих документів право на дострокову пенсію за віком згідно статті 55 Закону №796-XII відсутнє, проте з 09.03.2030 особа матиме право на пенсію за віком згідно на загальних підставах згідно статті 26 Закону України № 1058. Вказаним рішенням позивачці зараховано до страхового стажу 28 років 3 місяці 20 днів, та не зараховано період роботи в колгоспі з l5.11.1989 по 06.07.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані дні у колгоспі. Однак, позивачка в межах даної судової справи, позовних вимог щодо зарахування вказаного періоду до страхового стажу - не заявляє, будь-яких підстав позову щодо вказаної частини рішення суб'єкта владних повноважень - не зазначено.
Листом від 25.10.2022 №1900-0215-8/31356 відповідач 2 повідомив позивачку про те, що згідно поданих нею документів, на момент звернення про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII не підтверджено умову постійно проживати чи постійно працювати в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років.
Не погодившись з таким рішенням відповідача 1, позивачка звернулася з позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка набула права на зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, як особа, яка в установленому законом порядку набула статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом не менше 4-х років, а тому рішення відповідача 1 від 29 вересня 2022 року №192650007914 в частині відмови позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону №796-XII не відповідає передбаченим частині другій статті 2 КАС України критеріям правомірності, є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне:
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон № 796-XII.
Відповідно до ст. 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ передбачено, що особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Системний аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічні висновки щодо застосування наведених вище правових норм викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року справі № 556/1153/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 565/1829/17.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу - з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, що позивачка станом на 01.01.1993 працювала на ряді підприємств Заліщицького району Тернопільської області зокрема факт проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у період 01 березня 1988 року по 20 серпня 1990 року підтверджується актом від 26.10.2022, також згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_4 від 24.07.1985 у період з 09 липня 1990 року по 03 березня 2004 року позивачка працювала на різних посадах у Заліщицькій центральній комунальній районній лікарні.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, м. Заліщики Тернопільської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ст. 15 Закону № 796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачці видане посвідчення уповноваженим на те державним органом Тернопільською обласною державною адміністрацією серії НОМЕР_2 (Категорія 4) про те, що позивачка постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
На час видачі позивачу посвідчення серії НОМЕР_2 (Категорія 4) діяв Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 (далі Порядок № 51).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.
Згідно з пунктом 6 Порядку №51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт видачі позивачці посвідчення підтверджує факт проживання або роботи позивачки станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше чотирьох років, а отже позивачка має право на зниження пенсійного віку.
З огляду на фактичні обставини справи, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року у справі № 500/1468/23- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року