ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/37180/22 пров. № А/857/14009/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судова-Хомюк Н.М.,
суддів: Онишкевич Т.В.,
Сеник Р.П.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року у справі № 460/37180/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,-
суддя у І інстанції - Борискін С.А.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення - 10.07.2023,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- -визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2014, 2015, 2016, 2017 роки;
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2018, 2019. 2020, 2021 роки;
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарнi днi додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та за невикористані календарнi днi щорічної основної відпустки;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення за 2014, 2015, 2016, 2017 роки;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням індексації грошового забезпечення за 2018, 2019, 2020, 2021 pоки;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням iндексації грошового забезпечення;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки з урахуванням iндексації грошового забезпечення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звільнений зі служби 12.10.2018, однак остаточний розрахунок при звільненні проведений з ОСОБА_1 лише 12.04.2023, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як наслідок, слід зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 306 285,54 грн. за період з 12.10.2018 по 12.04.2023.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування щомісячної додаткової грошової винагороди та iндексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2014, 2015, 2016, 2017 роки.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування iндексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2018, 2019, 2020, 2021 роки.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування iндексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарнi днi додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та за невикористані календарнi днi щорічної основної відпустки.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та iндексації грошового забезпечення за 2014, 2015, 2016, 2017 роки.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням індексації грошового забезпечення за 2018, 2019, 2020, 2021 pоки.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням iндексації грошового забезпечення.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, з урахуванням iндексації грошового забезпечення.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що враховуючи норми постанови КМ України від 17.07.2003 №1078 зазначає, що індексація грошових доходів не є складовою грошового забезпечення, у зв'язку із чим у Військової частини НОМЕР_1 відсутні законні підстави, щодо здійснення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільнені. Апелянт зазначає, що при виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2021 роки не була врахована індексація при призначенні бази обрахування, оскільки індексація не є складовою грошового забезпечення, а є гарантією, спрямованою на підтримання купівельної спроможності грошових доходів громадян. Апелянт вважає, що це також стосується виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, індексація не включається до розрахунку такої компенсації, оскільки не є постійною складовою грошового забезпечення Апелянт вважає, що так само як і щомісячна додаткова грошова винагорода відповідно до пункту 8 наказу Міністерства оборони України 24.20.2016 №550 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України» не включається до складу грошового забезпечення з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Апелянт вказує, що для перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, грошової допомоги на оздоровлення підстав немає.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій.
20.04.2021 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №8-РС позивача звільнено зі служби.
23.04.2021 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №95 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 23.04.2021.
Вважаючи, що при звільненні з ним не було проведено повний розрахунок, позивач звернувся із позовом про нарахування та виплату таких коштів в судовому порядку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.11.2021 у справі №460/9457/21, що набрало законної сили, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо врахування березня 2015 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 23.04.2021. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.04.2021 із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вищевказані обставини встановлені матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі.
Позивач вважаючи, що у зв'язку із діями відповідача йому не донараховано та не виплачено усіх належних сум грошового забезпечення під час проходження служби у Збройних Силах України, звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Суд першої інстанції зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону. Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Суд першої інстанції зазначає, що у зв'язку з тим, що позивач додаткову грошову винагороду отримував щомісячно під час проходження служби і вона входила до складу грошового забезпечення, що відповідачем жодним чином не заперечено, то, відповідно, вказана винагорода повинна включатися до розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення. Крім того, суд першої інстанції вказує, що підпунктом 7 пункту 4 Порядку № 1078 встановлено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства. Таким чином, суми індексації грошового забезпечення, виплачені з порушенням строків, підлягають компенсації на підставі вищенаведених положень законодавства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям задаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Частинами 1-4 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ один раз в рік військовослужбовцям виплачується грошова допомога на оздоровлення обрахунок якої здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення.
Частиною 2 ст. 15 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовцям які звільняються зі служби виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошовою забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до ч. 14 ст. 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям які не використали щорічну або додаткову відпустку їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки обрахунок якої здійснюється виходячи з розміру місячного грошовою забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Частинами 3-4 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-ІІІ (Закон №2017-ІІІ) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону №2017-ІІІ державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (Закон №1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Згідно з ст. 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції до 01.01.2016 в розмірі 101 відсоток). У разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Відповідно до п. 2 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (Порядок №1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Згідно з пунктом 1.1 Порядку №1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. До 01.01.2016 поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсоток (внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року №77).
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в кому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації. Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону №2011-XII, яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога па оздоровлення» та «одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку «грошової допомоги на оздоровлення» та «одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби».
Отже, не врахування відповідачем індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової та щорічної відпусток призвело до виплати зменшеного грошового забезпечення та є протиправним, а тому такі виплати підлягають перерахунку.
Крім того, відповідно до ст. 9 Закону №2011-XII місячне грошове забезпечення складається з його основних та щомісячних додаткових видів, до яких входять підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер.
Згідно з ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачується грошова допомога на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, яка являється складовою грошового забезпечення.
Тобто, враховуючи статті 9, 10-1 Закону №2011-ХІІ при обчисленні грошової допомоги на оздоровлення не враховується такий складовий елемент грошового забезпечення як одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Колегія суддів вказує, що під час проходження військової служби позивачу мала щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 виплачуватися щомісячна додаткова грошова винагорода, яка мала систематичний характер та з якої щомісяця її виплати утримувався єдиний внесок. Отже щомісячна додаткова грошова винагорода повинна враховуватися при розрахунку грошової допомоги на оздоровлення», «одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової та щорічної відпусток.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 у справі №522/2738/17.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позов є таким що підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року у справі № 460/37180/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року