ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2023 року Справа № 915/557/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03680 (код ЄДРПОУ 40075815)
електронна пошта: uz@uz.gov.ua
представник позивача, адвокат Нікогосян Олександр Сергійович
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, вул. Миру, 5, селище Радісний сад, Миколаївський район, Миколаївська область, 57160 (код ЄДРПОУ 04375636)
електрона пошта: radsadrada1@gmail.com
про стягнення грошових коштів в розмірі 115 249, 96 грн.
без повідомлення (виклику) учасників
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Акціонерне товариство «Українська залізниця» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 115 249, 96 грн. в якості відшкодування вартості безпідставно набутих 2 800 літрів (2, 366 тонн) дизельного палива.
Позивач просить суд судовий збір покласти на відповідача.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті спору.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін від сторін до суду не надходило.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ІI. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено наступні обставини.
Локомотивне депо «Миколаїв» відповідно до Положення про виробничий підрозділ служби локомотивного господарства локомотивне депо Миколаїв регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого та введеного в дію наказом регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» від 02.08.2019 № 341-Н/Од, не є юридичною особою, є виробничим підрозділом служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»
06.03.2022 та 09.03.2022 Радсадівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області зверталась із листами до локомотивного депо «Миколаїв» з проханням виділити 1200 та 1600 літрів дизельного палива.
06.03.2022 за товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів № 1 від 06.03.2022 та актом приймання-передачі ПММ від 06.03.2022 Локомотивне депо «Миколаїв» було передано, а відповідачем одержано 1 200 літрів дизельного палива, масою 1014 кг за ціною на дату передачі 28 921, 10 грн. за 1 тонну (на загальну суму 29 326 грн.).
09.03.2022 за товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів № 3 від 09.03.2022 та актом приймання-передачі ПММ від 09.03.2022 Локомотивне депо «Миколаїв» було передано, а відповідачем одержано 1 600 літрів дизельного палива, масою 1 352 кг за ціною на дату передачі 28 921, 10 грн. за 1 тонну (на загальну суму 39 101, 33 грн.).
Загальна вартість дизельного палива, отриманого відповідачем, становить 68 427, 32 грн.
В подальшому позивач звертався до відповідача з проханням відшкодувати вартість отриманого дизельного палива або надати відповідні документи на підтвердження примусового відчуження майна в порядку (через механізм), визначений Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Відповідач у своїх листах на адресу позивача зазначав, що не є органом, який уповноважений приймати рішення про примусове відчуження або вилучення майна відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», та наполягав, що вважає 2800 літрів дизельного палива такими, що отримане ним від позивача на безповоротній основі.
Позивач вважає, що майно (дизельне паливо) набуто відповідачем безпідставно, у зв'язку з чим, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість дизельного палива в сумі 115 249, 96 грн., яка (вартість) визначена станом на дату звернення до суду із позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 1212, 1213 ЦК України.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.
Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2023 про відкриття провадження у справі, направлена на адресу відповідача, отримана останнім 02.05.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Крім того, ухвала суду доставлена до електронного кабінету відповідача 21.04.2023 о 10:19, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІII. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні з 24 лютого 2022 року з 05 години 30 хвилин введено воєнний стан (із подальшим продовженням строку дії воєнного стану).
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 Радсадівська сільська територіальна громада (код UA48060290000080246) в період з 04.03.2022 по 11.11.2022 відносилась до територій можливих бойових дій.
Локомотивне депо "Миколаїв" відповідно до п. 1.5 Положення про виробничий підрозділ служби локомотивного господарства локомотивне депо Миколаїв регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого та введеного в дію наказом регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" від 02.08.2019 № 341-Н/Од, не є юридичною особою, є виробничим підрозділом служби локомотивного господарства регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця".
06.03.2022 Радсадівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області звернулась до Локомотивного депо "Миколаїв" з листом вих. № 80-02-15-25-22 від 06.03.2022, в якому просила виділити дизельне паливо в кількості 1200 л для забезпечення територіальною обороною охорони правопорядку на території Радсадівської сільської ради.
Відповідно до акту передачі-приймання ПММ від 06.03.2022 РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на потреби Міністерства оборони України з підрозділу ВП «Локомотивне депо Миколаїв» передано, а Радсадівською сільською радою прийнято ПММ - дизельне паливо (ДТ) у кількості 1200 л.
Акт підписано та скріплено печатками сторін.
В цей же день 06.03.2022 сторонами підписано товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 1 від 06.03.2022, а саме дизельного палива у кількості 1200 куб. дм, масою 1014 кг, за ціною 28 921, 10 грн. за 1 тонну (на загальну суму 29 326 грн.).
09.03.2022 Радсадівська сільська рада звернулась до Локомотивного депо "Миколаїв" із листом вих. № 81-02-15-25-22 від 09.03.2022, в якому просила виділити дизельне паливо в кількості 1600 л для забезпечення територіальною обороною охорони правопорядку на території Радсадівської сільської ради.
Відповідно до акту передачі-приймання ПММ від 09.03.2022 РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на потреби Міністерства оборони України з підрозділу ВП «Локомотивне депо Миколаїв» передано, а Радсадівською сільською радою прийнято ПММ - дизельне паливо (ДТ) у кількості 1600 л.
Акт підписано та скріплено печатками сторін.
В цей же день 09.03.2022 сторонами підписано товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 3, а саме дизельного палива у кількості 1 600 куб. дм, масою 1 352 кг, за ціною 28 921, 10 грн. за 1 тонну (на загальну суму 39 101, 33 грн.).
Загальна вартість дизельного палива, отриманого відповідачем, становить 68 427,32 грн.
06.06.2022 позивач звернувся до відповідача із листом вих. № ТЧ-01/141 від 06.06.2022, в якому просив відповідача надати належним чином оформлені акти примусового відчуження майна на дизельне паливо, отримане відповідно до актів приймання-передачі від 06.03.2022 та 09.03.2022, або повернути отримане дизельне паливо на підприємство.
В подальшому позивач неодноразово звертався до відповідача із листами № ТЧ-01/219 від 15.12.2022, № ТЧ-08/10 від 10.01.2023, № ТЧ-08/29 від 09.02.2023, № НЗТ-806/18 від 21.03.2023, № ТЧ-08/56 від 06.03.2023, в яких просив надати акт примусового відчуження майна з прийнятим рішенням військового командування, вказуючи, що відповідно до Статуту АТ «Українська залізниця» останнє не має права безоплатно передавати майно, внесене до його статутного капіталу, іншим юридичним особам чи громадянам, крім передбачених законом випадків. Крім того, позивач зазначав, що примусове відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватись з попереднім повним відшкодуванням його вартості. Враховуючи, що вартість примусово відчуженого майна не відшкодовано, позивач просив відповідача повернути дизельне паливо на склад за адресою вул. Новозаводська, 1-К, м. Миколаїв.
У відповідь на вищевказані звернення позивача відповідачем направлено позивачу листи № 549-02-15-24-22 від 09.06.2022, № 1376-02-15-24-22 від 26.12.2022, № 44-02-15-24-23 від 30.01.2023, № 262/02-15-24-23 від 06.03.2023, №377/02-15-24-23 від 27.03.2023, в яких Радсадівська сільська рада з посиланням на Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" зазначила, сільська рада не є органом, уповноваженим приймати рішення про примусове відчуження або вилучення майна, та, відповідно не має повноважень здійснювати оформлення будь-яких документів (рішень, актів тощо), пов'язаних з примусовим відчуженням або вилученням майна. Радсадівська сільська рада зазначила, що листами від 06.03.2022 та 09.03.2022 зверталась до позивача з клопотанням про виділення на безповоротній основі дизельного пального для забезпечення реалізації заходів територіальної оборони та охорони громадського порядку на території Радсадівської сільської територіальної громади. Враховуючи, що негативної відповіді не отримано, пальне фактично передано, сільська рада вважає, що її клопотання задоволено, а дизельне паливо направлене на забезпечення підрозділів ЗСУ, Національної поліції та Добровольчого формування Радсадівської територіальної громади № 1.
Відповідно до бухгалтерської довідки Виробничого підрозділу локомотивне депо "Миколаїв" № 75 від 10.04.2023 зі складу Локомотивного депо "Миколаїв" Радсадівській сільській раді видано дизельне паливо 06.03.2022 в кількості 1, 014 т за ціною 28 921, 10 грн. на загальну суму 29 326, 00 грн. та 09.03.2023 в кількості 1, 352 т за ціною 28 921, 10 грн. на загальну суму 39 101, 33 грн. Всього в кількості 2, 266 т на загальну суму 68 427, 32 грн.
Станом на 10.04.2023 балансова вартість дизельного палива з 1 т складає 48 710, 8873 грн., тому при видачі палива в кількості 2, 366 т на 10.04.2023 сума складала би 115 249, 96 грн.
Суду не подано доказів повернення відповідачем позивачу майна (дизельного палива), як і не подано доказів відшкодування його вартості, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
IV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
4.1. Правове регулювання речей.
Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 181 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Відповідно до ч. 2 ст. 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.
Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦК України споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.
Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
4.2. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
4.3. Правове регулювання примусового відчуження майна в умовах воєнного стану.
Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (тут і далі - в редакції від 23.04.2021) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості;
2) вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об'єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» термін "військове командування" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про правовий режим воєнного стану" або Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану", залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради.
У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
4.4. Правове регулювання набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова ВП ВС від 23.05.2018 № 629/4628/16-ц; постанова ВП ВС від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17; постанова ВП ВС від 13.02.2019 № 320/5877/17; постанова КГС ВС від 28.02.2020 у справі № 913/169/18; постанова КГС ВС від 27.02.2019 у справі № 913/661/17).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови ВС від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).
4.5. Принцип добросовісності.
Верховний Суд у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 наголошував на тому, що:
«…Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Подібні висновки викладено у постанові КГС ВС від 25.04.2023 у справі № 911/950/16 (911/3488/20), у постанові ОП КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, у постанові КЦС ВС від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц.
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Листами від 06.03.2022 та 09.03.2022 Радсадівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області звернулась до виробничого підрозділу «Локомотивне депо Миколаїв» АТ «Укрзалізниці» з проханням виділити дизельне паливо в кількості 2 800 л для забезпечення територіальної оборони охорони правопорядку на території Радсадівської сільської ради.
Позивач надав відповідачу дизельне паливо в кількості 2 800 л на загальну суму 68 427, 32 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами передачі-приймання ПММ та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти), які підписано та скріплено печатками сторін без зауважень.
Позивач звернувся до суду із даним позовом, посилаючись на те, що відповідач не виконав обов'язок з повернення майна (дизельного палива), не оформив документи відповідно до вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», а відповідач, виходячи зі змісту листів, вважає, що передача майна відбулась на безоплатній основі.
Дизельне паливо в розумінні ст. 184, 185 ЦК України є річчю, визначеною родовими ознаками, яка вимірюється вагою, є замінною та споживною. В силу положень ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (тут і далі - в редакції від 23.04.2021) врегульовано примусове відчуження або вилучення саме індивідуально визначеного майна (ч. 1 ст. 1 Закону), яким дизельне паливо не є, отже, вказані норми Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Суду не подано доказів оформлення між сторонами договору на передачу паливно-мастильних матеріалів, тобто зобов'язальні правовідносини між сторонами відсутні.
Ані в листах відповідача від 06.03.2022, 09.03.2022, ані в актах, ані в товарно-транспортних накладних не зазначено саме правову підставу (не мету) передачі майна (дизельного палива) позивачем в розпорядження відповідача. Відповідачем також не зазначено жодної норми нормативно-правового акту, на підставі якого здійснено передачу майна. Отже, позивачем передано відповідачу дизельне паливо без жодних правових підстав, що за своєю суттю свідчить про наявність між сторонами кондикційних правовідносин, правове регулювання яких передбачено нормами глави 83 ЦК України.
Як зазначено судом вище, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Враховуючи відсутність у відповідача правових підстав для набуття належного позивачу майна (дизельного палива), в силу положень ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач (відповідач) зобов'язаний повернути потерпілому (позивачу) безпідставно набуте майно в натурі. Матеріалами справи підтверджено факт неодноразового звернення позивача до відповідача із вимогами повернути майно, які (вимоги) відповідачем не виконано.
Суду не подано доказів повернення відповідачем позивачу майна в кількості 2 800 л, у зв'язку з чим позивач, керуючись ч. 2 ст. 1213 ЦК України правомірно звернувся до суду із позовною вимогою про відшкодування вартості майна, визначивши ціну на момент звернення до суду із позовом.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Відповідачем жодним чином не спростовано ані факту отримання майна, ані факту невиконання обов'язку з повернення майна, як і не висловлено заперечень щодо вартості майна.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів в сумі 115 249, 96 грн. в якості відшкодування вартості безпідставно набутих 2800 літрів (2, 366 тонн) дизельного палива є обгрунтованими.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є принципи справедливості та добросовісності (ст. 3 ЦК України). Відповідач, звертаючись до позивача 03.06.2022 та 09.03.2022 із проханням надати дизельне паливо, не зазначав в листах про безоплатну передачу майна, проте в подальшому стверджував про виділення дизельного палива на безповоротній основі, що свідчить про суперечливість поведінки останнього та позбавлення позивача під час передачі майна належним чином оцінити дійсні наміри сторін.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем правильно застосовано до спірних правовідносин положення глави 83 ЦК України, оскільки, як зазначено вище, між сторонами відсутні договірні правовідносини, а спірне майно набуто відповідачем за рахунок іншої особи (позивача) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), що тягне виникнення обов'язку з повернення майна (ст. 1212, 1213 ЦК України) або відшкодування його вартості (ст. 1213 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про підставність, обґрунтованість та доведеність належними доказами позовних вимог. Позов підлягає задоволенню.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Позивачем заявлено вимогу майнового характеру про стягнення грошових коштів у розмірі 115 249, 96 грн., судовий збір з якої має становити 2 684, 00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір».
За наведених мотивів у суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, були відсутні підстави вимагати від Компанії сплати судового збору без урахування понижуючого коефіцієнта, який підлягав застосуванню, з огляду на те, що позовну заяву було подано в електронній формі через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» (п. 8.23, п. 8.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22).
Враховуючи, що позивачем позовну заяву подано до Господарського суду Миколаївської області за допомогою системи «Електронний суд», отже, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, судовий збір за розгляд вимоги майнового характеру в спірному випадку становить 2 147, 20 грн.
Позивачем під час звернення до суду із позовом сплачено судовий збір в розмірі 2 684, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3376 від 12.04.2023, тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 2 147, 20 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Судовий збір в сумі 536, 80 грн. може бути повернуто судом з державного бюджету за клопотанням позивача, у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з відповідача Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, вул. Миру, 5, селище Радісний сад, Миколаївський район, Миколаївська область, 57160 (код ЄДРПОУ 04375636) на користь позивача Акціонерного товариства "Українська залізниця", вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03680 (код ЄДРПОУ 40075815):
- 115 249, 96 грн. (сто п'ятнадцять тисяч двісті сорок дев'ять грн. 96 коп.) - відшкодування вартості безпідставно набутих 2 800 л (2, 366 тон) дизельного палива;
- 2 147, 20 грн. (дві тисячі сто сорок сім грн. 20 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254,56-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 01.12.2023
Суддя Е.М. Олейняш