ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року м. Чернівці
Справа № 722/225/23
Провадження №22-ц/822/779/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І. М.
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.,
секретар - Факас А.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Служба у справах дітей Сокирянської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25 липня 2023 року, головуючий у І-й інстанції -Ратушенко О.М.,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 у січні 2023 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області, про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в його сім'ї проживають неповнолітні діти, які є його онуками: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Батьками дітей є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , які разом з ними не проживають, не беруть участі у вихованні дітей, не надають матеріальної допомоги, не цікавляться долею дітей та їх станом здоров'я, що підтверджується наданими до позову доказами.
З урахуванням уточнених позовних вимог, просив позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 батьківських прав щодо їх неповнолітніх дітей, стягнувши аліменти на їх утримання та призначити його піклувальником над неповнолітньою онукою ОСОБА_4 та опікуном над малолітніми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до її неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав по відношенню до його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Встановлено піклування над неповнолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначивши піклувальником ОСОБА_1 .
Встановлено опіку над малолітніми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначивши опікуном ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 26 січня 2023 року і до досягнення дітьми повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 26 січня 2023 року і до досягнення дітьми повноліття.
Допущено негайне виконання рішення суду в межах платежу за один місяць.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 участі в житті дітей не приймає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує їм необхідного харчування, медичного догляду, лікування. Також не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не створює умов для отримання дітьми освіти.
ОСОБА_2 свідомо обрано такі життєві умови, за якими її участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків в розумінні статті 164 СК України.
Дії ОСОБА_2 щодо самоусунення від виконання батьківських обов'язків є винними, адже вона свідомо, без жодних поважних причин їх не виконувала.
Суд першої інстанції виходив з того, що визнання відповідачем ОСОБА_7 позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції виходив з розумності та достатності розміру аліментів, необхідних для задоволення потреб дітей, а також з реальної можливості відповідачів сплачувати щомісячно аліменти, не порушуючи прав останніх, стан здоров'я та матеріальне становище відповідачів, вік їх дітей, які потребують необхідного забезпечення.
На зазначене рішення суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо позбавлення її батьківських прав по відношенню до дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , встановлення піклування над ОСОБА_4 , призначення піклувальником ОСОБА_1 , встановлення опіки над ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та призначення опікуном ОСОБА_1 , стягнення з ОСОБА_5 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , скасувати та в задоволенні позову в цій частині відмовити.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що усі висновки про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 винесені без її участі, про які вона навіть не повідомлялась, її думка не була врахована, отже, прийняті рішення є необ'єктивними, недопустимими, мають рекомендаційний характер та не обов'язковими для суду.
Позивач визнав, що отримував від неї кошти, однак цей факт при ухваленні рішення судом до уваги не був прийнятий.
Озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки вона може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким дитина через вік неспроможна надавати об'єктивну оцінку, та не завжди відповідає інтересам дитини.
Надані в законний спосіб докази повністю спростовують позовні вимоги, однак судом були проігноровані та помилково розцінені як якийсь захист, що потягло за собою невірне оцінювання судом обставин.
Також вказує на те, щоб мати можливість утримувати своїх дітей, вона постійно важко працювала, через що погодилася на пропозицію своїх батьків ОСОБА_1 і ОСОБА_8 і дозволила дітям жити у них.
Позивач ОСОБА_1 у відзиві просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Посилається на те, що суд дійшов обґрунтованого та законного висновку про задоволення позовних вимог, позбавивши батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв'язку з ухилянням їх від виконання батьківських обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що батьками неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є відповідачі по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження НОМЕР_1 від 26.04.2011 року, НОМЕР_2 від 09.02.2010 року та НОМЕР_3 від 21.05.2013 року.
Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано 30 вересня 2014 року.
Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому будинку осіб № 22 від 24 січня 2023 року в будинку ОСОБА_1 зареєстровані його дружина ОСОБА_8 , донька ОСОБА_9 , донька ОСОБА_2 , яка тривалий час не проживає по місцю реєстрації, внучки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , внук ОСОБА_11 .
З допиту свідків, показань позивача та дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вбачається, що майже з грудного віку діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають в с. Кормань Дністровського району Чернівецької області.
Актом обстеження умов проживання від 21 жовтня 2022 року, складеним головним спеціалістом ССД Гладким О.М., ДОП СП ВП №1 (м. Сокиряни) Станкевич Д.О., встановлено, що діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають в сім'ї ОСОБА_1 в с. Кормань Дністровського району Чернівецької області. Їх мати ОСОБА_2 взагалі не цікавиться життям дітей, їх вихованням займається дідусь та бабуся. На момент перевірки матері не було вдома, зі слів діда вона знаходиться за кордоном.
Рішенням виконавчого комітету Корманської сільської ради № 25 від 26 вересня 2018 року визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до її дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Рішенням виконавчого комітету Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області № 222 від 20 грудня 2022 року вирішено надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Рішенням виконавчого комітету Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області № 95 від 09 травня 2023 року вирішено надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , по відношенню до його дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
З характеристик дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з ОЗ «Шебутинецький ліцей СМР» та Корманського навчально-виховного комплексу вбачається, що діти трудолюбиві, старанні, наполегливі в навчанні, переможці спортивних змагань, користуються повагою у вчителів та серед учнів, мають багато друзів.
За період навчання мати дітей ОСОБА_2 освітні заклади не відвідувала, не цікавилась успішністю дітей, була відсутньою на батьківських зборах.
Вихованням дітей займаються дідусь ОСОБА_1 та бабуся ОСОБА_8 . Саме вони приділяють належну увагу дівчатам.
Відповідно до довідки-характеристики № 09 від 23 січня 2023 року ОСОБА_2 в с. Кормань характеризується задовільно. Тривалий час в селі не проживає, участі у вихованні дітей не приймає. Її діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають з дідом і бабусею в с. Кормань.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1)-6) частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що:
«ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) вказано, що:
«позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що:
«заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов'язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов'язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом з батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім'ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини.
Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно з яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України)».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в матеріалах справи недостатньо належних та допустимих доказів щодо свідомого нехтування ОСОБА_2 обов'язками відносно своїх дітей, які проживають з ОСОБА_1 , а також винної поведінки ОСОБА_2 щодо ухилення від їх виховання.
З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , апеляційний суд вважає, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України, для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав щодо дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відсутні.
При цьому колегія суддів враховує, що розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Отже, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідача за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між матір'ю та дітьми. Але при цьому мати не усувається від виховання та утримання своїх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов'язки.
З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи, що не втратила інтересу до дітей, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у їх житті.
Колегія суддів вважає, що висновок виконавчого комітету Сокирянської міської ради як органу опіки та піклування від 20 грудня 2022 № 222 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є недостатньо обґрунтованим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Цей висновок не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Та обставина, що ОСОБА_2 тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою надзвичайні правові наслідки.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Позивач ОСОБА_1 при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей. Факт заперечення ОСОБА_2 проти позову про позбавлення її батьківських прав також може свідчити про її інтерес до дітей. ОСОБА_2 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Натомість позиція ОСОБА_2 при розгляді спору та прийняті нею заходи для пошуку можливостей для спілкування з дітьми, навіть подача апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції про позбавлення її батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , переконливо свідчить про небайдужість та інтерес ОСОБА_2 до дітей, бажання брати активну участь у їх житті, а її тимчасова відсутність не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.
За наведених обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки такий висновок не відповідає завданням цивільного судочинства, які полягають у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, та не враховує необхідність першочергового забезпечення якнайкращих інтересів дітей.
Як вбачається з матеріалів справи, при її розгляді батько дітей - відповідач ОСОБА_3 подав до суду заяву про те, що він позовні вимоги визнає повністю, однак в заяві не конкретизовано, який позов він визнає і що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав.
Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Колегія суддів, оцінюючи письмову заяву та заяву про визнання позову у судовому засіданні разом з усіма іншими доказами, враховуючи конкретні обставини даної справи, що підстави для позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 відсутні, що позов поданий ОСОБА_1 , який є дідусем ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і який у позовній заяві взагалі не обґрунтував підстав та доцільності позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_3 , вважає, що у такому випадку визнання відповідачем позову суперечить закону і наявність підстав для позбавлення батька батьківських прав підлягає доведенню належними доказами.
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому у частині 4 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, в інтересах законності як складової верховенства права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність виходу за межі доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 .
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов'язками батька ОСОБА_3 , в позовній заяві взагалі не наведено підстав для позбавлення його батьківських прав, зі слів позивача, він возив дітей до батька, спілкується з відповідачем та підтримує з ним зв'язок. Висновок органу опіки та піклування винесений без врахування всіх обставин, у зв'язку з чим він не підтверджує вини ОСОБА_3 в ухиленні від виконання батьківських обов'язків та не містить належного обґрунтування доцільності позбавлення його батьківських прав. Перед наданням відповідного висновку орган опіки та піклування не з'ясовував думки відповідача щодо позбавлення його батьківських прав.
Отже, відповідач не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дітей, що вказує на відсутність підстав для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення його батьківських прав.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ..
Виходячи з наведеного, враховуючи наведені мотиви щодо відсутності підстав для позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 , колегія суддів вважає, що визнання позову відповідачем ОСОБА_3 та прийняття такої заяви судом першої інстанції є порушенням норм процесуального права, оскільки визнання зазначеного позову суперечить вимогам закону та інтересам дітей. Застосування крайнього заходу щодо батька при встановлених обставинах у даній справі, які не є винятковими, не направлено на забезпечення дітям захисту та не обґрунтовано гострою соціальною необхідністю.
За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 батьківських прав, попередивши відповідачів про необхідність змінити ставлення до виховання дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Згідно зі статтею 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування.
Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
За загальним правилом, визначеним статтею 244 СК України, опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа.
Згідно з частиною 4 статті 167 СК України, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.
Враховуючи відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та відмову у їх задоволенні, не підлягають задоволенню вимоги про встановлення опіки над малолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та піклування над ОСОБА_4 .
Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За таких обставин, оскільки позивач ОСОБА_1 не є законним представником дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , слід відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки зібраним доказам у справі, постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 4 831,20 грн.
Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 4 831,20 грн у рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подачу до суду апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 25 липня 2023 року скасувати.
У задоволенні позовних ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області, відмовити.
Попередити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 831 (чотири тисячі вісімсот тридцять одна) гривня 20 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: Н.К. Височанська
І.Н. Лисак