КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 377/330/23 Головуючий у суді першої інстанції - Бабич Н.С.
Номер провадження № 22-ц/824/16020/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», подану представником Ніколаєнко Оленою Миколаївною, на рішення Славутицького міського суду Київської області від 07 вересня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2023 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Ляр Д.Ю. звернувся до суду із вказаним позовом, відповідно до якого просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 22 листопада 2011 року у розмірі 30 548,60 грн станом на 20 березня 2023 року.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву №б/н від 22 листопада 2011 року. Вказано, що відповідно до виявленого бажання, відповідача було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку й у подальшому розмір кредитного ліміту ним було збільшено до 32 000 грн.
У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених відповідачем коштів на погашення кредиту утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 20 березня 2023 року становить 30 548,60 грн, що складається із заборгованості за кредитом - 24 981,03 грн, 5 567,57 грн - заборгованості за відсотками за користування кредитом.
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 07 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник АТ КБ «Приватбанк» - Ніколаєнко О.М. подала апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального та матеріального права, а рішення ухвалено за невідповідності висновків суду обставинам справи. Окрім того, апелянт вказує, що судом не було надано належної правової оцінки наданим доказам, зокрема анкеті-заяві, виписці про рух коштів по рахунку та розрахунку заборгованості, які свідчать, на думку апелянта, про факт укладення кредитного договору та правові підстави виникнення заборгованості. Апелянт вважає, що підпис відповідача у вказаній анкеті-заяві свідчить про те, що остання була проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Апелянт звертає увагу, що відповідач після отримання перевипущених карт здійснив дії щодо проведення їх активації, користувалась вказаними картами, а також отримувала кредитні кошти. Вказано, що надана виписка по картковому рахунку є належним та допустимим доказом заборгованості відповідача по справі.
Доводами апеляційної скарги також є те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що у відповідача відсутня заборгованість перед банком у зв'язку із тим, що сума внесених на погашення коштів перевищує суму фактично використаних коштів. Крім того, районний суд не навів такий розрахунок в оскаржуваному рішенні. Представник апелянта наголошує, що відповідач не звільнявся від обов'язку сплачувати проценти за користування кредитом згідно статті 1048 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, представник АТ КБ «Приватбанк» - Ніколаєнко О.М. просила скасувати рішення Славутицького міського суду Київської області від 07 вересня 2023 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», мотивував своє рішення тим, що позивач не надав підписаних відповідачем Умов та правил надання банківських послуг та тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Також суд вказав, що не приймає до уваги паспорт споживчого кредиту, оскільки відповідачка підписала його 29 березня 2023 року, а позивач пред'явив позовні вимоги про стягнення заборгованості станом на 20 березня 2023 року. Також з огляду на те, що паспорт є формою інформації, що надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит для можливості ознайомлення з умовами кредитування. При цьому клієнту банку може бути запропоновано декілька паспортів споживчого кредиту, які він зобов'язаний підписати. Отже, підписання паспорту споживчого кредиту, де визначено декілька умов надання споживчого кредитування, не є підставою вважати його дані частиною умов кредитного договору.
Крім того, районний суд також врахував, що оскільки між сторонами не узгоджено розмір відсотків за користування кредитом, то необхідно зарахувати внесені відповідачкою кошти, зазначені у виписці по картковому рахунку, саме на погашення кредиту. Оскільки відповідачка отримала та витратила кредитні кошти за період з 22 листопада 2011 року по 20 березня 2023 року у сумі 76 998,92 грн, а розмір внесених нею коштів за цей же період на погашення заборгованості становить 107 218,78 грн, які у повному обсязі покривають отримані та витрачені відповідачкою за вказаний період кошти, то вимога банку до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором є безпідставною.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги та апеляційну скаргу, АТ КБ «Приватбанк» зазначав, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, оскільки відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, і що відповідач поставив підпис в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 22 листопада 2011 року підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в «Приватбанк» (а.с.18).
З вказаної анкети-заяви вбачається, що відповідачка виявила бажання оформити на своє ім'я платіжну кредитну картку «Універсальна» з розміром кредитного ліміту в 2 000 грн.
Своїм підписом в анкеті-заяві ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилась з договором про надання банківських послуг до його укладення і згодна з його умовами, а також зобов'язується виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті АТ КБ «Приватбанку».
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Разом із позовною заявою банком також було надано розрахунок заборгованості за договором №б/н від 22 листопада 2011 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 за період з 22 листопада 2011 року по 20 березня 2023 року (а.с.6-15). Відповідно до вказаних розрахунків, станом на 20 березня 2023 року становить 30 548,60 грн, що складається із заборгованості за кредитом - 24 981,03 грн, 5 567,57 грн - заборгованості за відсотками за користування кредитом.
Матеріалами справи підтверджено, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» від 22 листопада 2011 року процентна ставка не зазначена.
Також у цій заяві відсутні умови договору щодо строку виконання зобов'язань з повернення кредиту, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22 листопада 2011 року, посилався Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в «Приватбанку», розміщений на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
Судом першої інстанції було правомірно встановлено факт того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в «Приватбанку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг «Приватбанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Окрім того, правомірним також є висновок про те, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (22 листопада 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11 квітня 2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу «Умови та правила банківських послуг», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в «Приватбанку» не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вказана позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції також правомірно не взяв до уваги наданий позивачем паспорт споживчого кредиту з тих підстав, що відповідачка підписала його 29 березня 2023 року, а позивач пред'явив позовні вимоги про стягнення заборгованості станом на 20 березня 2023 року. Таким чином, зазначений паспорт споживчого кредиту не стосується того періоду часу, за який банк просить стягнути заборгованість.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, то апеляційний суд керується наступним.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).
Із виписки по картковому рахунку відповідачки, доданої до позовної заяви, вбачається, що вона користувалася кредитними коштами у АТ КБ «Приватбанк» на підставі Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 21 листопада 2011 року та погашала заборгованість.
Так, із виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 за період часу з 22 листопада 2011 року по 01 лютого 2023 року вбачається, що баланс на кінець періоду становить від'ємне значення - 30 548,60 грн (а.с.57-65).
Також відповідно до виписки по картковому рахунку відповідачки та розрахунку заборгованості позивач списував з рахунку відповідачки проценти за використання кредитного ліміту за ставкою 2,5%,3,6 % та 3,5 %, тобто кошти, внесені відповідачем на погашення кредиту, позивач в першу чергу зараховував на погашення відсотків за користування кредитом, а в останню чергу на погашення основної суми боргу.
Суд першої інстанції правомірно зазначив, що враховуючи те, що між сторонами не узгоджено розмір відсотків за користування кредитом, то необхідно зарахувати внесені відповідачкою кошти, зазначені у виписці по картковому рахунку, саме на погашення кредиту.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача по справі за кредитним договором №б/н від 22 листопада 2011 року, за період з 22 листопада 2011 року по 20 березня 2023 року, що складається з періодів: з 22 листопада 2011 року по 31 травня 2015 року, з 01 червня 2015 року по 30 червня 2019 року, з 01 липня 2019 року по 20 березня 2023 року, районний суд встановив, що відповідачка фактично отримала та використала кредитних коштів за період з 22 листопада 2011 року по 20 березня 2023 року у сумі 76 998,91 грн, а також внесла на погашення заборгованості за період з 22 листопада 2011 року по 20 березня 2023 року кошти в сумі 107 218,78 грн.
Таким чином, відповідач повністю погасила наявну заборгованість за наданим кредитом, а зазначена у із виписці по картковому рахунку ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 30548,60 грн, за період часу з 22 листопада 2011 року по 01 лютого 2023 року є заборгованістю по процентам, які нараховані позивачем у справі без відповідної правової підстави та не узгодженої сторонами при укладення відповідного договору.
Посилання апелянта на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить розрахунку у мотивувальній частині рішення, апеляційний суд сприймає критично, оскільки суд першої інстанції детально вказав, де були взяті ті чим інші чуми при здійсненні розрахунку внесених та використаних коштів відповідачкою.
Крім того, районним судом було використано наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором №б/н від 22 листопада 2011 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 за період з 22 листопада 2011 року по 20 березня 2023 року (а.с.6-15).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, та не можуть свідчити про його незаконність.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що повинна бути залишена без задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», подану представником Ніколаєнко Оленою Миколаївною, залишити без задоволення.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 07 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
Судді :
_______________ ________________ ______________
М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв