Київський апеляційний суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення Державної установи "Київський слідчий ізолятор" матеріали кримінального провадження № 12021111050002058 щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Сміла Черкаської області,
громадянина України, що зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 ,
проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.255, ч.1 ст.263, ч.5 ст.407, ч.4 ст.410 КК України
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2023 року,
УСТАНОВИЛА:
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.255, ч.1 ст.263, ч.5 ст.407, ч.4 ст.410 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що протягом 2019-2022 років він, будучи громадянином України, військовослужбовцем та працівником правоохоронного органу, перебуваючи в м. Києві та в м. Херсоні, усвідомлюючи, що з 2014 року відбувається збройна агресія Російської Федерації проти України, з використанням службового становища прийняв участь у злочинній організації, створеній з метою забезпечення розвідувально-підривної діяльності проти України, а також порушив військову присягу та здійснював шпигунство, збираючи з метою передачі та передаючи представникам іноземної держави - Російської Федерації відомості, що становлять державну таємницю, та надаючи останнім допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.
Крім того, 24 лютого 2022 року ОСОБА_9 , будучи начальником ГУ СБУ в АР Крим, військовослужбовцем та працівником правоохоронного органу, перебуваючи в м. Херсоні, усвідомлюючи, що в Україні введено воєнний стан та відбувається повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України, умисно не забезпечив виведення резервної групи управління та спеціальної технічної групи до визначеного пункту передислокації (евакуації) ГУ СБУ в АР Крим у
м. Покров Дніпропетровської області, а також не забезпечив передислокацію (евакуацію) особового складу, військових засобів ураження (зброї, боєприпасів тощо), окремих видів матеріальних носіїв секретної та службової інформації, апаратури та іншого майна ГУ СБУ в АР Крим до визначеного пункту передислокації, а натомість за власною ініціативою прийняв рішення про передислокацію ГУ СБУ в АР Крим до інших районів (місць), ніж це визначено нормативно-правовими, організаційно-розпорядчими та плановими документами СБУ, куди перемістився сам та перемістив особовий склад ввіреного йому регіонального органу, об'єктивно маючи можливість прибути до місця несення служби за місцем знаходження пункту передислокації ГУ СБУ в АР Крим, тобто самовільно залишив місце служби в умовах воєнного стану.
Крім того, 25 лютого 2022 року близько 14 години ОСОБА_9 , зловживаючи службовим становищем, перебуваючи в приміщенні на вул. Панаса Мирного, 19 в м. Києві, заволодів зброєю та боєприпасами, які перебували на балансі ГУ СБУ в АР Крим, за попередньою змовою з невстановленими особами, які діяли за його вказівкою і перемістили зброю та боєприпаси у невстановлене місце, в умовах воєнного стану.
Крім того, в період з 2 березня 2022 року по 16 липня 2022 року ОСОБА_9 , перебуваючи в м. Києві у розпорядженні голови СБУ та з 5 березня 2022 року по 17 липня 2022 року, обіймаючи посаду офіцера з особливих доручень І категорії групи помічників та консультантів керівництва СБУ апарату голови СБУ, незаконно привласнив отримані ним 12 лютого 2022 року в ГУ СБУ в АР Крим зброю - військовий ручний кулемет "РПК-74" та боєприпаси до нього - патрони у кількості 360 штук, які не здав після звільнення 2 березня 2022 року з посади начальника ГУ СБУ в АР Крим, і незаконно зберігав вказану зброю до моменту її виявлення та вилучення в автомобілі "Lexus LX 570" д/н НОМЕР_1 .
Крім того у період з невстановленої дати та часу по 16 липня 2022 року ОСОБА_9 , перебуваючи в м. Києві, незаконно придбав бойову нарізну вогнепальну зброю - військовий автомат "АКМ", бойові припаси у значній кількості, які зберігав за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , а також в автомобілі "Lexus LX 570" д/н НОМЕР_1 до їх виявлення та вилучення працівниками правоохоронних органів 16 липня 2022 року при проведенні обшуку.
Ухвалою підготовчого судового засідання Шевченківського районного суду м. Києва від 30.08.2023 призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акта.
Цією ж ухвалою (з урахуванням ухвали від 05.09.2023 про внесення виправлень у судове рішення) за наслідками розгляду клопотання прокурора ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів по 28.10.2023 включно без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати ОСОБА_9 більш м'який запобіжний захід або визначити розмір застави відповідно до положень ч.5 ст.182 КПК України для подібної категорії кримінальних правопорушень.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає, що передбачених законом підстав для прийняття такого рішення у суду не було. Всупереч приписам ч.3 ст.315 КПК України, яка відсилає до розділу ІІ цього Кодексу, прокурор не долучив до клопотання жодного додатку, а тому суд неправомірно прийняв клопотання до розгляду. Крім того, згідно з ч.6 ст.199 КПК України у разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження, яке розглядається слідчим суддею. Попередня ухвала діяла до 01.09.2023, прокурор подав клопотання 30.08.2023, стороні захисту клопотання було вручено безпосередньо перед судовим засіданням, тобто клопотання було прийнято і розглянуто з порушенням вимог кримінального процесуального закону. До того ж, як вважає захисник, суд зобов'язаний був відмовити у продовженні строку тримання під вартою, як це передбачено ч.2 ст.194, ч.5 ст.199 КПК України, зважаючи на невідповідність клопотання прокурора вимогам ст.184 КПК України та приписи ч.1 ст.194 КПК України. Натомість суд безпідставно підтримав сторону обвинувачення і послався в ухвалі на реєстр матеріалів досудового розслідування, на який прокурор у клопотанні не вказував.
Захисник вказує, що зазначені прокурором ризики є формальними і ґрунтуються на припущеннях, а ризик переховуватись від органу досудового розслідування базується на тяжкості вчиненого злочину та невідворотності покарання, що суперечить презумпції невинуватості. Між тим, ОСОБА_9 має намір доводити в суді відсутність в його діях складу будь-якого кримінального правопорушення, і в кримінальному провадження докази його причетності до інкримінованих йому дій відсутні. Ризики знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей та документів, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів, відсутні, оскільки стороною обвинувачення вилучені документи, проведені експертизи та допитані всі свідки, і з боку ОСОБА_9 не надходило жодних спроб впливати або тиснути на них, тим більше, що на даний час немає потреби в їх додаткових допитах, а нові експертизи або дослідження не призначені. Що ж стосується ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема, можливості оголошення про підозру іншим особам, то це є виключними повноваженнями слідчого (прокурора). А ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_9 , є безпідставним, враховуючи особу ОСОБА_9 , його життєвий та професійний шлях, наявність значної кількості державних нагород та відзнак, а також ту обставину, що злочин, який інкримінується, не є продовжуваним і, за версією слідства, усім учасникам повідомлено про підозру.
Захисник наголошує, що ОСОБА_9 не судимий, має постійне місце роботи, утримує батьків похилого віку, виключно позитивно характеризується за місцем роботи, має державні нагороди, просить врахувати його майновий стан та стан здоров'я. У своєму клопотанні про зміну запобіжного заходу сторона захисту вказувала на наявність ознак політичного кримінального переслідування ОСОБА_9 .
Крім того, посилаючись на рішення Європейськогосуду з прав людини у справах "Маккей проти Об'єднаного Королівства", "Медведєв та інші проти Франції", зазначає, що основна мета ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у запобіганні свавільному або безпідставному позбавленню волі особи, і що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у демократичному суспільстві у значенні, передбаченому Конвенцією.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити; доводи прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою і вмотивованою; провівши судові дебати, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Згідно з ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до вимог цієї норми в сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з доводами про реальне існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків та експертів у цьому кримінальному провадженні, продовжити вчинення кримінального правопорушення, і дійшов висновку, що саме такий запобіжний захід, як тримання під вартою, є виправданим, оскільки наявні обґрунтовані побоювання щодо настання встановлених ризиків у разі застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного розгляду з перегляду конкретного судового рішення, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника про відсутність належних та допустимих доказів існування злочину. Не вправі давати таку оцінку доказам і суд першої інстанції, оскільки це виходить за межі його повноважень під час підготовчого судового засідання, в ході якого докази навіть не досліджуються, а оцінка їм може бути надана в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення в справі "Панченко проти Росії").
В контексті п.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі "Єлоєв проти України") після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
На питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно. Визначати, чи розумно й надалі залишати обвинуваченого під вартою, необхідно на підставі особливостей кожної конкретної справи. Продовження строку тримання під вартою в певній справі може бути виправданим лише тоді, коли наявні конкретні ознаки того, що вимога громадських інтересів важить більше - попри презумпцію невинуватості, - ніж правило поваги до особистої свободи (рішення у справі "W. проти Швейцарії"). Передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти "за"і "проти"наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, попри належну повагу до принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (п.152 рішення ЄСПЛ у справі "Лабіта проти Італії").
Суд врахував дані про особу ОСОБА_9 , який не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, утримує батьків пенсійного віку, нагороджений численними державними винагородами та відзнаками, а також стан здоров'я обвинуваченого.
Між тим, ці дані не спростовують висновки про існування ризиків переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні. Ймовірність реалізації вказаних ризиків не зменшилася на даний час, і на це вказують такі обставини. ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень різного ступню тяжкості, в тому числі особливо тяжкого, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років. У зв'язку з обставинами вчинення кримінальних правопорушень відповідно до висунутого обвинувачення в поєднанні з тяжкими наслідками вказане кримінальне провадження набуло великого суспільного резонансу. Потерпілі та свідки у цьому кримінальному провадженні, показання яких суд має сприймати безпосередньо, ще не допитувалися, і цей ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження.
Також під час підготовчого судового засідання сторона захисту заявляла клопотання про призначення додаткової судової комп'ютерно-технічної експертизи, додаткової експертизи звукозаписів, про виклик експертів до суду для допиту. Тож, вказані обставини не нівелюють ризик незаконного впливу на експертів.
Обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, рід занять обвинуваченого, посада та професійний досвід, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що він може переховуватися від суду, впливати на потерпілих, свідків та експертів, такі ризики не зменшилися і виправдовують подальше його тримання під вартою. А тому застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії. І те, що обвинувачений не вчиняв за цей час жодних дій, які б могли свідчити про його намір ухилятися від органу досудового розслідування і суду, а також чинити незаконний вплив на учасників кримінального провадження, навпаки, свідчить про доцільність застосування до нього саме такого виду запобіжного заходу.
Доводи клопотання прокурора обґрунтовуються перш за все даними про особу обвинуваченого та доказами, які містяться в матеріалах досудового розслідування, відкривалися стороні захисту і зазначені в обвинувальному акті. Зважаючи на те, що нові ризики не з'явилися, доцільності в долученні до клопотання копій тих самих документів на даній стадії колегія суддів не вбачає.
Всупереч твердженням в апеляційній скарзі суд не мотивував своє рішення існуванням ризиків знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які маються істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Згідно з ч.6 ст.199 КПК України у разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження. Розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею за правилами цієї статті.
Колегія суддів погоджується з доводами в апеляційній скарзі про те, що стороні захисту не було вручено клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою в передбачений ч.2 ст.184 КПК України строк, тобто не пізніше ніж за три години до початку його розгляду, а також що прокурор не дотримав строку подання клопотання, передбаченого ч.ч.1, 6 ст.199 КПК України, яке подається не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали. Однак вказана обставина не є передбаченими ч.ч.1, 2 ст.194 КПК України підставами для відмови в задоволенні клопотання, а тим більше відмови у прийнятті клопотання до розгляду, що кримінальним процесуальним законом не передбачено, взагалі. І, враховуючи те, що був визначений суддя для розгляду кримінального провадження і призначене підготовче судове засідання, порушень вимог закону, зважаючи на те, що клопотання про продовження строку тримання під вартою розглядалося судом, а не слідчим суддею, допущено не було.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2023 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3