ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
27.11.2023Справа № 910/10647/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365»
до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт»
про стягнення 105 841,26 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 105 841,26 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.6, 11, 525, 526, 530, 598, 599, 612 Цивільного кодексу України, ст.173, 174, 193, 198 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором про постачання електричної енергії споживачу №20-17/21/36 від 18.02.2021, в частині повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії за квітень 2022 року.
05.07.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/10647/23, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
01.08.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо позову та, зокрема, зазначає, що не міг використовувати електричну енергію у квітні 2022 року, оскільки всі об'єкти по точкам комерційного обліку, що визначені договором укладеним з позивачем знаходяться на окупованій з березня 2022 року території Маріупольського району. Вказує, що в зв'язку з окупацією, не було безперешкодного доступу до засобів комерційного обліку на зазначених об'єктах та не було можливості забезпечувати належний технічний стан і безпечну експлуатацію своїх установок та електроприладів, тобто відповідач не мав контролю над цими об'єктами та не здійснював там діяльність. Зазначає, що не може підтвердити постачання електричної енергії на свої об'єкти у визначений позивачем період, оскільки не має до них доступу, а підтвердити спростувати факт пошкодження/руйнування електроустановок можливо лише після деокупації. Крім цього, вказує, що наказ Міністерства енергетики України №148 від 13.04.2022 «Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в України воєнного стану», яким затвердженого Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в України воєнного стану, набрав чинності 06.05.2022, а тому його норми не застосовуються до квітня 2022 року.
Інших заяв чи клопотань на адресу суду від сторін не надходило.
Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
18.02.2021 між позивачем (електропостачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №20-17/21/36 (надалі - договір), який відповідно до п.1.1. є публічним договором приєднання, що встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору.
Відповідно до п.п.2.1., 2.2. договору постачальник постачає споживачу електричну енергію за кодом CPV ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія (електрична енергія) для забезпечення виробничих та побутових потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу/передачі, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу/передачі електричної енергії.
Згідно із п.5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком №4 до цього договору.
Відповідно до п.5.3. та 5.4. договору інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування. Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. У випадках застосування до споживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані в рахунках, відображають середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих цін.
У пунктах 5.5.- 5.7. договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (далі - спецрахунок). При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни. Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, зазначений у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку оформленого споживачем
Згідно із п.13.1. договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяв-приєднання, які є додатками №1-№3 до цього договору.
У додатку №4 до договору - комерційна пропозиція №1 від 18.02.2021 (надалі - комерційна пропозиція), з урахуванням додатковї угоди №3 від 13.12.2021 сторонами погоджено, що договір набирає чинності з дня підписання та діє до 31.12.2022. Договір може бути продовжений у випадках та порядку передбачених Законом України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до п.4. комерційної пропозиції оплата здійснюється на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника, який зазначений у договорі або розрахункових документах, на умовах узгодженого між сторонами порядку оплати. споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за договором через:
- банківську платіжну систему;
- он-лайн переказ;
- поштовий переказ;
- в інший не заборонений чинним законодавством спосіб.
Розрахунковим періодом є календарний місяць який встановлюється з 1 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.
Оплата електричної енергії здійснюється споживачем за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку.
Якщо день здійснення платежу припадає на вихідний, святковий або останній банківський день місяця, днем для здійснення платежу вважається день, що передує вихідному, святковому та останньому банківському дню місяця.
У пункті 5 комерційної пропозиції, з урахуванням додаткової угоди №1 від 01.04.2021 сторонами погоджено, що оплата за замовлений обсяг електроенергії за договором має здійснюватися споживачем протягом 60-ти календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі електричної енергії споживачу на підставі оригіналу рахунку.
30.04.2022 позивачем складено та підписано зі своєї сторони акт прийому-передачі електричної енергії за квітень 2022 року №144 від 30.04.2020 на суму 105 841,26 грн, згідно якого відповідачем спожито в квітні 2022 року 29 948 кВт•год.
02.03.2023 позивачем разом з листом за вих.№213 від 01.03.2023 направлено відповідачу на підпис у двох екземплярах, зокрема, акт прийому-передачі електричної енергії за квітень 2022 року №144 від 30.04.2020 на суму 105 841,26 грн, рахунок на оплату №3434 від 25.05.2022 на суму 105 841,26 грн та акт звіряння взаємних розрахунків за період квітня 2022 року. Направлення листа підтверджуються описом вкладення №0113516623275 та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 02.03.2023. Крім того, вказаний лист направлено позивачем відповідачу електронною поштою та отримання електронного листа визнається відповідачем у відзиві на позов.
У відповідь на вказаний лист відповідачем на електронну адресу позивача направлено відповідь від 03.05.2023 за вих.№129/вс, у якій, зокрема, зазначено, що відповідачем не споживалась електрична енергія у квітні 2022 року, а тому підстави для підписання акту та оплати рахунку відсутні.
Спір у даній справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором у частині оплати спожитої в квітні 2022 року електричної енергії, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 105 841,26 грн основного боргу.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як убачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у даній справі стосуються сфери електроенергетики.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).
Згідно з частиною п'ятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов'язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії".
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об'єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.
Частиною 1 статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії", передбачено, що купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Згідно із ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що на виконання своїх зобов'язань у квітні 2022 року поставив відповідачу електричну енергію обсягом 29 948 кВт*год на загальну суму 105 841,26 грн, проте, відповідач, зі свого боку, акт прийому-передачі електричної енергії за квітень 2022 року №144 від 30.04.2020 не підписав та не сплатив її вартість.
Заперечуючи проти вказаного боргу, відповідач зазначає, не міг використовувати електричну енергію в квітні 2022 року, оскільки всі об'єкти по точкам комерційного обліку, що визначені договором укладеним з позивачем знаходяться на окупованій з березня 2022 року території Маріупольського району, що є загальновідомим фактом. Вказує, що в зв'язку з окупацією не було безперешкодного доступу до засобів комерційного обліку на зазначених об'єктах та не було можливості забезпечувати належний технічний стан і безпечну експлуатацію своїх установок та електроприладів, тобто відповідач не мав контролю над цими об'єктами та не здійснював там діяльність.
Розглянувши наведені доводи відповідача, суд зазначає наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час.
Суд враховує, що територія місцезнаходження відповідача (місцезнаходження точок комерційного обліку) тимчасово окупована Російською Федерацією, що є загальновідомим фактом.
Наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148 «Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану» затверджено Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану.
Згідно з пунктом 9 даного Положення, обсяги споживання електричної енергії на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях визначаються:
- з урахуванням фактичних показів лічильника(ів) у разі отримання таких показів за допомогою засобів дистанційної передачі даних (АСКОЕ) або переданих споживачем чи персоналом оператора системи, або постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), або постачальником електричної енергії (для населення);
- приймаються рівними нулю за період(и) відсутності електропостачання тривалістю більше ніж 24 години в розрахунковому періоді для споживачів, об'єкти яких заживлені від певного вузла/району/області електричних мереж оператора системи, з яких був відсутній відпуск електричної енергії споживачам;
- приймаються рівними нулю - з дня пошкодження/руйнування електроустановки споживача до непридатного для споживання стану відповідно до підтвердженої оператором системи або Держенергонаглядом заяви споживача;
- у порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку електричної енергії, для кожної категорії споживачів (побутові, малі непобутові, інші непобутові) за їх середньодобовим споживанням в аналогічному періоді попереднього року із застосуванням коефіцієнта приросту/зниження споживання електричної енергії, розрахованого для відповідного періоду та території ліцензованої діяльності оператора системи, що здійснюють розподіл електричної енергії відповідному споживачу. Коефіцієнт приросту/зниження споживання електричної енергії розраховується у відносних одиницях з точністю до чотирьох цифр після коми, як співвідношення величин обсягу відпуску електричної енергії споживачам у розрахунковому місяці за наявними у оператора системи фактичними даними станом на перше число календарного місяця, наступного за розрахунковим, до величини обсягу відпуску електричної енергії споживачам в аналогічному розрахунковому місяці попереднього року у відповідному вузлі/районі/області електричних мереж оператора системи.
Відтак, чинним законодавством врегульовано порядок визначення обсягів споживання електричної енергії на тимчасово окупованих територіях, який застосовується судом при розгляді даної справи.
При цьому доводи відповідача, що Положення не може бути застосовано до даних правовідносин, оскільки наказ набрав чинності лише 06.05.2022 є необґрунтованими, оскільки даний нормативно-правовий акт був чинний на дату настання строку проведення розрахунків у порядку передбаченому пунктом 5 комерційної пропозиції, тобто після направлення відповідачу акту та рахунку і отримання їх останнім. Одночасно суд зазначає, що не підписання акту зі сторони відповідача не може бути підставою для звільнення його від сплати заборгованості.
Також у п. 1.2. договору сторони погодили, що умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ).
Підпунктами 4.3, 4.12 п. 4 ПРРЕЕ передбачено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії у розрахунковому періоді.
Відповідно до п. 3.1.6, 3.1.9 глави 3.1 розділу ІІІ ПРРЕЕ постачання електричної енергії споживачу здійснюється, якщо: 1) об'єкт споживача підключений до мереж оператора системи у встановленому законодавством порядку; 2) електропостачальник за договором з оператором системи отримав доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності оператора системи; 3) споживач є стороною діючих договорів: про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок; про постачання електричної енергії споживачу або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»; про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи, до мереж якого приєднаний цей споживач; 4) за усіма точками комерційного обліку на об'єкті (об'єктах) споживача, за якими здійснюється (планується) постачання електричної енергії, укладено договір з постачальником послуг комерційного обліку про надання послуг комерційного обліку електричної енергії; 5) відсутній факт припинення/призупинення постачання електричної енергії або надання послуг з розподілу електричної енергії у випадках, передбачених законодавством у сфері енергетики.
Відповідно до Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311 (далі - Кодекс):
- адміністратор комерційного обліку (далі - АКО) має передавати адміністратору розрахунків (далі - АР) та учасникам ринку сертифіковані дані комерційного обліку в обсязі, необхідному та достатньому для проведення ними розрахунків та виставлення рахунків своїм контрагентам (п. 9.14.1);
- учасники ринку та АР використовують для розрахунків та інших комерційних цілей виключно сертифіковані дані щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, спожитої, імпортованої та експортованої електричної енергії, що отримані від АКО та зберігаються у нього для кожної точки комерційного обліку (п. 9.14.3).
Згідно з п. 1.5 Тимчасового порядку визначення обсягів купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії електропостачальниками та операторами систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 28.12.2018 № 2118 (надалі - Порядок) на перехідний період (до початку функціонування Датахаб), функції адміністраторів комерційного обліку здійснюють оператори системи розподілу.
Відтак інформація, яка надається оператором системи розподілу, є належним та допустимим доказом на підтвердження обсягів спожитої споживачем електроенергії, оскільки обсяги розподіленої електричної енергії відповідають тим обсягам електричної енергії, які були фактично спожиті споживачем.
Як убачається з матеріалів справи, а саме листа АТ «ДТЕК ДОНЕЦЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» від 10.05.2023 за вих.№67/6360-вих, який є оператором систем розподілу, останнім підтверджено обсяг спожитої Державним підприємством «Маріупольський морський торговельний порт» (відповідачем) у квітні 2022 року електроенергії в розмірі 29 948 кВт*год.
При цьому суд зазначає, що доказів відсутності електропостачання тривалістю більше ніж 24 години в розрахункових періодах на об'єкті відповідача матеріали справи не містять та учасниками справи не подано. У матеріалах справи також відсутні належні докази пошкодження/руйнування електроустановки відповідача (споживача) до непридатного для споживання стану.
За таких обставин суд вважає доводи відповідача в цій частині необґрунтованими.
Посилання відповідача на наказ Міністерства інфраструктури України за № 356 від 28.04.2022, відповідно до якого були закриті морські порти Бердянськ, Маріуполь, Скадовськ, Херсон, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України, суд відхиляє, оскільки вказані обставини не є підставою для звільнення Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» від оплати вартості фактично отриманої в квітні 2022 року електричної енергії (показники постачання якої підтверджені оператором системи розподілу). При цьому доказів того, що точки розподілу електричної енергії належні відповідачу в квітні 2022 року були відключені від мереж вказаного оператора системи розподілу, відповідач суду не надав.
Водночас, як зазначає позивач, у зв'язку з прийняттям вказано вище наказу за № 356 від 28.04.2022 ним направлено відповідачу повідомлення про дострокове припинення дії договору в частині постачання електричної енергії, з 01.06.2022.
При цьому судом враховано, що, по-перше, доказів звернення до АТ «ДТЕК ДОНЕЦЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ», як оператора системи, з приводу правильності розрахунку величини обсягу споживання електричної енергії в спірному періоді, відповідачем суду не надано; по-друге, у судовому порядку, чи відповідно до Кодексу комерційного обліку, спір щодо визначення обсягу спожитої електричної енергії в спірному періоді не вирішувався. Доказів протилежного матеріали справи не містять; по-третє, узгоджені акти коригування обсягів оплати суду відповідачем не надані.
Також у даному випадку судом досліджується дотримання сторонами умов та вимог чинного законодавства та дисципліни виконання договору постачання електроенергії щодо постачання (споживання) та оплати електроенергії, інших обов'язків, встановлених договором та законодавством.
Кожна сторона договору повинна діяти сумлінно, вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Доказів порушення позивачем зобов'язання з постачання електроенергії в спірному періоді учасниками справи не подано та судом не встановлено.
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися до позивача з пропозицією зміни чи розірвання договору №20-17/21/36 від 18.02.2021 щодо постачання електричної енергії.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Згідно ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідачем не доведено належними доказами відсутність електропостачання тривалістю більше ніж 24 години в розрахункових періодах, не надано доказів пошкодження/руйнування електроустановок споживача до непридатного для споживання стану, договір про постачання електроенергії споживачу, що покладений у підставу позову, діяв у спірний період, доказів його зміни чи розірвання суду не надано.
Відповідачем не було вчинено жодних дій для врегулювання спірних питань щодо постачання електроенергії.
Враховуючи зазначене вище в сукупності, суд приходить до висновку, що постачання та споживання відповідачем електроенергії в спірний період за договором підтверджено матеріалами справи. Подані позивачем докази на підтвердження даної обставини суд вважає більш вірогідними, ніж заперечення відповідача. Доказів на спростування даної обставини відповідачем суду не надано.
З урахуванням викладеного суд вважає, що у відповідача наявний обов'язок сплатити вартість спожитої в квітні 2022 року електричної енергії за прийому-передачі електричної енергії №144 від 30.04.2020 на суму 105 841,26 грн.
Оскільки доказів сплати відповідачем заборгованості в сумі 105 841,26 грн суду не надано, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 105 841,26 грн основної заборгованості.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (03150, місто Київ, вулиця Антоновича будинок 51, кабінет 1405, ідентифікаційний код 01125755) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365» (01135, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 5-а, ідентифікаційний код 41447959) 105 841 (сто п'ять тисяч вісімсот сорок одну) грн 26 коп. основної заборгованості та 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань