Справа № 308/2614/23
ПОСТАНОВА
Іменем України
09 листопада 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Джуги С.Д. і Мацунича М.В., з участю секретаря Савинець В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 квітня 2023 року (у складі судді Логойди І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції і Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у лютому 2023 р.
Просив стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів із Єдиного казначейського рахунку на свою користь шкоду завдану незаконними діями державних органів України у розмірі 104 300 грн. і вирішити питання розподілу судових витрат.
На обґрунтування позовних вимог указав, що 16 липня 2021 р. уповноваженими особами Департаменту патрульної поліції (Управління патрульної поліції у Закарпатській області) безпідставно зупинено автомобіль під керуванням позивача та надалі притягнуто його до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови серії ЕАН № 4493111 за частиною 5 статті 121 КУпАП.
Також складений протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 295148 від 16.07.2021 р. за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10 листопада 2021 р. у справі № 308/9445/21 постанову серії ЕАН № 4493111 від 16.07.2021 р. стосовно ОСОБА_1 скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито. Рішення суду набрало законної сили 23.11.2021 р.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2022 р. у справі №308/9596/21 постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.09.2021 р. скасовано, а провадження щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. Постанова набрала законної сили в день прийняття, тобто 11.02.2022 р.
Також 12 жовтня 2021 р. позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121 КУпАП та складено постанову серії ЕАО № 4893084.
29 грудня 2021 р. Ужгородським міськрайонним судом винесено рішення у справі № 308/14049/21, яким скасовано постанову серії ЕАО № 4893084 від 12.10.2021 р., складену стосовно ОСОБА_1 . Рішення суду набрало законної сили 11.01.2022 р.
Отже, судами встановлено незаконність адміністративного провадження відносно ОСОБА_1 , якому заподіяно матеріальну та моральну шкоду, передбачену Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Розрахунок шкоди: моральна шкода за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності за постановою серії ЕАН № 4493111 від 16.07.2021 р. - 26800 грн., розрахована виходячи з періоду притягнення 16.07.2021 р. по 23.11.2021 р. (6700 грн. х 4 місяці); моральна шкода за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності за протоколом серії ДПР18 № 295146 від 16.07.2021 р. - 46900 грн., розрахована виходячи з періоду притягнення 16.07.2021 р. по 11.02.2022 р. (6700,00 грн. х 7 місяців); моральна шкода за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності за постановою серії ЕАО № 4893084 від 12.10.2021 р. - 20100 грн., розрахована виходячи з періоду притягнення 12.10.2021 р. по 11.01.2022 р. (6700,00 грн. х 3 місяці). Понесені матеріальні витрати - сплата послуг адвоката (гонорару) згідно з договором №162 від 16.07.2021 р. і додатків до нього в розмірі 10500 грн.
Таким чином, позивач заявляє вимогу про стягнення мінімального розміру моральної шкоди, визначеного прямою нормою закону, що станом на день подання позовної заяви складає 93800 грн., а матеріальна - у розмірі 10500 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 20 квітня 2023 р. позов задоволено частково: стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів із Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 суму 20500 грн. у відшкодування шкоди (в т.ч.: 10000 грн. - моральна шкода; 10500 гривень - витрати за надання правничої допомоги). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Департамент патрульної поліції просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Доводить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
-патрульна поліція як елемент системи Національної поліції України не є органом, уповноваженим проводити досудове розслідування чи оперативно-розшукову діяльність, у зв'язку з чим Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в даному випадку застосуванню не підлягає;
-позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди.
ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 квітня 2023 р. у частині відмови у відшкодуванні іншого розміру моральної шкоди та прийняти нову постанову в цій частині про задоволення позову в повному обсязі. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 квітня 2023 р. у частині стягнення 20 500 грн. залишити без змін. Вирішити питання розподілу судових витрат. Доводить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції у силу вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не мав права зменшувати розмір моральної шкоди до 20 500 грн., замість суми 104 300 грн., яка розрахована з мінімально визначеного прямою нормою закону моральної шкоди.
Письмових відзивів на апеляційні скарги до суду не надходило.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, хоча повідомлявся належним чином про час і місце розгляду справи, однак судова повістка, адресована йому, повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», хоча повістка надсилалася на зареєстровану адресу позивача, який про зміну місця своєї реєстрації суд не повідомляв.
Відповідно до ч.1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Позивач, достеменно знаючи, що у провадженні апеляційного суду знаходяться його апеляційна скарга, самостійно не цікавився ходом розгляду справи, у судові засідання не з'являвся, а про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи суд апеляційної інстанції не повідомляв.
Верховний Суд у своїй постанові від 11.06.2021 р. у справі № 2-6236/11 висловив правову позицію, яка полягає у тому, що сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для направлення кореспонденції, вказавши її у своїй скарзі.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Отже, в разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відтак, колегія суддів констатує, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судові засідання не з'являвся, про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи суд не повідомляв, а тому розгляд справи відбувся за його відсутності.
Адвокат Мельник П.П., який представляє інтереси позивача, був повідомлений судовою повісткою в електронному вигляді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.110), зареєстрований у системі «Електронний суд», повідомлявся на електронну адресу, вказану в апеляційній скарзі, на судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомляв.
Представник Департаменту патрульної поліції 09.11.2023 р. подав заяву про розгляд справи без його участі.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги виходив із того, що доводи представника позивача щодо необхідності розрахунку моральної шкоди, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати, не беруться до уваги, оскільки позивач у межах процедури притягнення його до відповідальності та в межах санкцій статей Кодексу України про адміністративні правопорушення не перебував під судом чи слідством у розумінні положень Закону.
Таким чином, суд визначив розмір моральної шкоди з урахуванням положень частини другої статі 13 Закону, глибини фізичних і душевних страждань позивача, у зв'язку з неправомірним притягненням останнього до адміністративної відповідальності, характеру та тривалості немайнових втрат, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди та з урахуванням вимог розумності та справедливості.
Стягуючи витрати на правову допомогу, суд виходив із того, що між позивачем і адвокатом Мельником П.П. 16.07.2021 р. було укладено договір № 162 про надання правової допомоги від 16.07.2021 р. і додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 16.07.2021 р. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 16 липня 2021 р. № 11 на суму 10500 грн. (підстава договір № 162 про надання правової допомоги від 16.07.2021 р. і додаткова угода № 1 до зазначеного договору від 16.07.2021 р.). Таким чином, понесені позивачем витрати в зв'язку з наданням йому юридичної допомоги адвокатом Мельником П.П. на суму 10500 гривень підлягають відшкодуванню відповідно до положень Закону, а не в порядку судових витрат, пов'язаних з розглядом вказаної справи.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг і зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).
Оскільки підставою для відшкодування шкоди позивачу є встановлена преюдиційним судовим рішенням закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст. 1176 ЦК України.
Таким чином, шкода, завдана позивачу незаконними рішеннями та бездіяльністю посадовими особами органу державної влади (відповідачів) при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25 червня 2018 р., провадження № 61-496св18, від 11 липня 2018 р., провадження № 61-14157св18, від 25 липня 2018 р., провадження № 61-2986св18, що у встановленому законом порядку не спростовується відповідачами.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Частиною першою вказаної статті визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, зокрема завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди у розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
Як видно з матеріалів справи, 16.07.2021 р. уповноваженими особами Департаменту патрульної поліції (Управління патрульної поліції в Закарпатській області) зупинено автомобіль за керуванням позивача та надалі притягнуто його до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови серії ЕАН № 4493111 за частиною 5 статті 121 КУпАП. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10 листопада 2021 р. у справі № 308/9445/21 постанову серії ЕАН № 4493111 від 16.07.2021 р. відносно ОСОБА_1 скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито. Рішення суду набрало законної сили 23.11.2021 р.
16.07.2021 р. відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 295148 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 02.09.2021 р. у справі № 308/9596/21 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2022 р. у справі № 308/9596/21 постанову Ужгородського міськрайонного суду від 02.09.2021 р. скасовано, а провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. Постанова набрала законної сили в день її прийняття, тобто 11.02.2022 р.
12 жовтня 2021 р. позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та складено постанову серії ЕАО № 4893084. 29 грудня 2021 р. Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області винесено рішення у справі № 308/14049/21, яким скасовано постанову серії ЕАО № 4893084 від 12.10.2021 р., складену відносно ОСОБА_1 . Рішення суду набрало законної сили 11.01.2022 р.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, судовими рішеннями які набрали законної сили, встановлено неправомірність дій працівників патрульної поліції щодо притягнення до адміністративної відповідальності. У цьому контексті здійснення провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення накладеного штрафу.
Беручи до уваги, що ОСОБА_1 був притягнутий тричі до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу працівниками патрульної поліції безпідставно, постанови про накладення адміністративних стягнень скасовані, а провадження у справах закриті у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, суд приходить до висновку, що незаконне притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 призвело до завдання позивачу моральної шкоди, яка на переконання суду виразилася у моральних (душевних) стражданнях, що були викликані вимушеними діями щодо доведення відсутності в своїх діях правопорушення та з метою захисту свого порушеного права, а тому наявні правові підстави для відшкодування позивачеві завданої моральної шкоди відповідно до вимог статей 23, 1174 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
При цьому, суд відзначає, що в рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Отже, суд звертає увагу, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) страждань, є, зокрема, доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане постановленням незаконної постанови про притягнення до відповідальності, витрати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод.
При визначенні розміру завданої позивачу моральної шкоди суд виходить із наступних обставин.
Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції у силу вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не мав права зменшувати розмір моральної шкоди до 20 500 грн., замість суми 104 300 грн., яка розрахована з мінімально визначеного прямою нормою закону моральної шкоди, не заслуговує на увагу, оскільки не охоплюється спірними правовідносинами, позивач у розмінні ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не перебував під слідством чи судом.
Відтак, суд першої інстанції вірно не застосовував положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» до спірних правовідносин.
Однак, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції стосовно визначеного розміру моральної шкоди.
Суд у контексті спірних правовідносин звертає увагу на те, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 р. у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Суд наголошує, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. Із огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
При визначенні розміру моральної шкоди суд оцінює ступінь моральних страждань позивача, враховує короткочасність конфліктної ситуації, наявність психологічного стресу у позивача після подій, а також наявність у позивача моральних (душевних) страждань, що були викликані вимушеними діями щодо доведення відсутності в своїх діях правопорушення з метою захисту свого порушеного права.
Доводи позивача щодо спричинення йому якихось моральних страждань жодним чином не доведені ним у ході судового розгляду, останній посилається виключно на статтю 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок по доведенню обставин заподіяння моральної шкоди та визначення розміру компенсації на її відшкодування покладається на позивача.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 26 січня 2021 р. у справі №335/5271/17, суд, встановлюючи протиправність дій суб'єкта владних повноважень та, відповідно, наявність підстав для стягнення моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій не мають своїм обов'язком присуджувати розмір вказаної шкоди виключно в тій сумі, яка зазначена позивачем у позовній заяві. Суди, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, повинні виходити із засад розумності та справедливості.
Зважаючи на доведеність факту відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, враховуючи вимоги розумності, добросовісності, виваженості, враховуючи обставини справи та нетривалість у часі конфліктного випадку, справедливим у даній ситуації буде присудження позивачу 1000 гривень в рахунок моральної шкоди.
Довід апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції про те, що патрульна поліція як елемент системи Національної поліції України не є органом уповноваженим проводити досудове розслідування чи оперативно-розшукову діяльність, у зв'язку з чим Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в даному випадку застосуванню не підлягає, не заслуговує на увагу з таких мотивів.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Відповідно до Положення про Департамент патрульної поліції затвердженого наказом Національної поліції України 06 листопада 2015 р. № 73 у редакції наказу Національної поліції України від 31 жовтня 2016 р. № 1114, Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства свідчить про те, що у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, держава може брати участь через орган, діями посадової особи якого завдано шкоду. Такими органом державної влади у спірних правовідносинах, у тому числі, є Департамент патрульної поліції.
Довід апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди не заслуговує на увагу, оскільки ОСОБА_1 був притягнутий тричі до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу працівниками патрульної поліції безпідставно, постанови про накладення адміністративних стягнень скасовані, а провадження у справах закриті у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, відтак суд приходить до висновку, що незаконне притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 призвело до завдання позивачу моральної шкоди, яка на переконання суду виразилася у моральних (душевних) стражданнях, що були викликані вимушеними діями щодо доведення відсутності в своїх діях правопорушення та з метою захисту свого порушеного права.
Також належить констатувати, що судом першої інстанції не вірно вказано в резолютивній частині оскаржуваного судового рішення про списання коштів із Єдиного казначейського рахунку.
Так, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 р. у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 14 вересня 2022 р. у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня 2022 р. у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Суд першої інстанції помилково зазначив у резолютивній частині рішення про компенсацію моральної шкоди позивачеві за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку.
Відтак, за наслідками розгляду апеляційних скарг колегія суддів констатує, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.п.1, 4 ч.1 ст. 376 ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України,-
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції задовольнити частково. 2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 квітня 2023 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму 11500 (одинадцять тисяч п'ятсот) гривень у відшкодування шкоди (в т.ч.: 1000 (одна тисяча) гривень у відшкодування моральної шкоди та 10500 (десять тисяч п'ятсот) гривень у відшкодування витрат за надання правничої допомоги). 3.В іншій частині рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 квітня 2023 року залишити без змін. 4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 5.Повне судове рішення складено 24 листопада 2023 р.
Судді: