УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
місто Київ
справа № 932/2216/20
провадження № 61-15492ск23
Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
третя особа - ОСОБА_2 ,
вирішуючи питання відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Оскаленко О. Н. у лютому 2020 року звернувся до суду з позовом до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради
(далі - Департамент), третя особа - ОСОБА_2 , у якому просив:
- визнати протиправними дії Департаменту щодо скасування реєстрації 02 липня 2019 року місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Департамент провести реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач обґрунтовував пред'явленим ним позов тим, що ОСОБА_1 , починаючи з 08 листопада 2018 року, зареєстрований в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору дарування від 19 січня 2017 року ОСОБА_1 подарував цю квартиру сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач 04 липня 2019 року дізнався, що Департамент склав висновок, яким скасував реєстрацію його місця проживання в цій квартирі та вніс відповідні зміни у звітність до Єдиного демографічного реєстру та Державного реєстру виборців щодо поновлення відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач зазначив, що підставою для складання такого висновку стало те, що працівником органу реєстрації не було вжито заходів щодо перевірки поданих ним документів та неправильне зазначення підстав, які підтверджують право на проживання у спірному житлі. ОСОБА_1 стверджував, що у Департаменту не було підстав для скасування реєстрації його місця проживання на АДРЕСА_1 , оскільки він є рівноправним управителем майна (квартири його сина) та має право проживати у ній разом зі своїм малолітнім сином як член сім'ї власника квартири.
Також позивач вважає, що відповідач порушив пункт 28 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (далі - Правил № 207), адже у висновку відповідач не зазначив підстави для прийняття рішення про скасування його реєстрації у квартирі за зазначеною адресою. Вимоги позивача до відповідача є похідними від майнових прав на квартиру, оскільки спірні правовідносини пов'язані з правом користування та розпорядження майном, а саме квартирою сина, тому позов пред'явлено саме у порядку цивільного судочинства.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 15 березня 2023 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав протиправними дії Департаменту щодо скасування реєстрації 02 липня 2019 року місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язав Департамент провести реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Здійснив розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 є управителем майна малолітнього сина як його законний представник - батько - та нарівні з матір'ю дитини має право на користування майном дитини, зокрема квартирою АДРЕСА_3 , що також визначено рішенням органу опіки та піклування Центральної районної у м. Дніпрі ради від 16 грудня 2016 року № 305 «Про дозвіл ОСОБА_1 на дарування малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартири АДРЕСА_3 ». Тобто, позивач набув право користування спірним житлом згідно із законом.
Відповідач під час проведення перевірки законності реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за зазначеною адресою не звернув увагу на рішення органу опіки та піклування і на той факт, що позивач подав документи на підтвердження права на реєстрацію місця проживання, а саме договір дарування квартири від 19 січня 2017 року та свідоцтво про народження сина. Натомість, відповідач, скасовуючи реєстрацію місця проживання позивача, не зазначив у своєму рішенні від 02 липня 2019 року підстави для скасування місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції зазначив, що Департамент, поновивши реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за попередньою адресою місця проживання ( АДРЕСА_2 ), не вчинив дій для проведення реєстрації позивача за цією адресою у порядку, встановленому законом. Тож позивач не має зареєстрованої адреси місця проживання, чим порушено його конституційне право на житло.
Стислий виклад змісту рішень суду апеляційної інстанції
Постановою від 26 вересня 2023 року Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2023 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд здійснив розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що, звернувшись із цим позовом про захист права на проживання у квартирі АДРЕСА_3 як члена сім'ї власника цього житла, позивач ОСОБА_1 безпідставно не зазначив про обов'язковість залучення до участі у справі власника такого житлового приміщення, а саме малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідного органу опіки і піклування, що є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Суд першої інстанції також не залучив власника житла та орган опіки і піклування до участі у справі.
Також суд апеляційної інстанції наголосив, що, зобов'язуючи Департамент провести реєстрацію місця проживання позивача за адресою спірної квартири, суд першої інстанції не врахував рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2020 року у справі № 203/3660/19, яким вирішено виселити ОСОБА_1 з цієї квартири. Таке судове рішення на час розгляду цієї справи набрало законної сили (07 липня 2021 року).
Суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення апелянта про розгляд справи судом першої інстанції заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять належних доказів повідомлення ОСОБА_2 про час та місце проведення судового засідання, яке відбулося 15 березня 2023 року, що є обов'язковою підставою для скасування рішення з постановленням нового по суті позову.
Відповідно до змісту позовної заяви вимоги ОСОБА_1 пов'язані із захистом його права на житло, на проживання у належній його малолітньому сину квартирі; тому апеляційний суд дійшов висновку, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір, що виник, має приватно-правовий характер.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 26 жовтня 2023 року із використанням засобів поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цього судового рішення визначив те, що:
- (1) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 755/14304/19, від 29 червня 2022 року у справі № 638/12779/20, щодо застосування статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та пункту 26 Правил зняття з реєстрації місця проживання особи, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207;
- (2) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, щодо критеріїв визначення судом належного відповідача у справі;
- (3) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2021 року у справі № 206/5355/18, за змістом яких відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі гарантується окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла;
- (4) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, відповідно до яких визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження;
- (5) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17, згідно з якими поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача;
- (6) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, у яких встановлено, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові;
- (7) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 279/11692/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, щодо порядку застосування пункту 6 частини другої статті 356, частин
першої-третьої статті 367 ЦПК України;
- (8) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, щодо застосування принципу змагальності;
- (9) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16797/15-ц, від 25 листопаду 2020 року у справі № 752/1839/19, щодо визначення меж перегляду рішення суду першої інстанції;
- (10) суд апеляційної інстанції встановив обставини справи, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з таких підстав.
Норми права, застосовані судом
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі аналізу змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
Обставини справи, встановлені судами
Позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно зі свідоцтвом про народження від 15 квітня 2014 року, серія НОМЕР_1 .
За змістом рішення органу опіки та піклування Центральної районної у м. Дніпрі ради від 16 грудня 2016 року № 305 «Про дозвіл ОСОБА_1 на дарування малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартири АДРЕСА_3 » малолітня дитина ОСОБА_3 буде проживати в цій квартирі разом з батьками ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).
Між позивачем ОСОБА_1 (дарувальник) та малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (обдаровуваний), від імені якого діє його законний представник ОСОБА_2 , 19 січня 2017 року укладено договір дарування квартири, за умовами якого дарувальник передає квартира АДРЕСА_3 у власність обдаровуваного безоплатно.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності державний реєстратор 19 січня 2017 року зареєстрував право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 .
Відповідно до відомостей паспорта громадянина України від 17 березня 2018 року, серії НОМЕР_2 , позивач станом на 23 травня 2013 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; станом на 30 жовтня 2018 року - знятий з реєстрації за цією адресою; 08 листопада 2018 року - зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
За відомостями з довідки № 2973 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 15 березня 2021 року у спірній квартирі були зареєстровані з 02 липня 2018 року: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 3.2, підпункту 4.1.12. пункту 4.1 Положення про Департамент, затвердженого рішенням міської ради від 01 грудня 2016 року № 61/16, основними завданнями Департаменту є, зокрема, реєстрація та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, тобто внесення інформації до Реєстру територіальної громади та документів, відомостей про місце проживання/перебування особи із зазначенням адреси і подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного демографічного реєстру.
До функцій Департаменту відповідно до завдань та повноважень відноситься, зокрема, проведення реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах м. Дніпра.
Відповідно до висновку начальника Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту від 02 липня 2019 року, затвердженого директором Департаменту, «Щодо перевірки законності реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина ОСОБА_1 », на підставі пункту 28 Правил № 207 під час проведення перевірки - зроблено висновок, що працівником органу реєстрації під час надання послуги реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою спірної квартири невірно визначені підстави, що підтверджують право на проживання в житлі та зазначене суперечить вимогам статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні», порушені вимоги статті 177 СК України.
З врахуванням викладеного, Департамент скасував реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина ОСОБА_1 , вніс відповідні зміни у звітність до Єдиного демографічного реєстру та Державного реєстру виборців щодо поновлення відомостей про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач ознайомився із цим висновком 04 липня 2019 року.
Листом від 23 грудня 2019 року у відповідь на звернення позивача від 17 жовтня 2019 року Департамент повідомив ОСОБА_1 про те, що листом Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 02 липня 2019 року № 1201.4.1-13497/1201.4.1-19, з урахуванням скарги ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України від 06 червня 2019 року, направлено акт від 02 липня 2019 року «Про результати проведення перевірки дотримання уповноваженою особою відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради законодавства з питань реєстрації місця проживання», яким визначено, що працівник органу реєстрації під час надання послуги реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою спірної квартири не вжив заходів щодо перевірки поданих ним документів та невірно визначені підстави, які підтверджують право на проживання у квартирі, а також те, що такі дії суперечить вимогам статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні», порушують вимоги статті 177 СК України. Відповідно скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою спірної квартири.
Листом Департаменту від 12 лютого 2020 року № 14/5-1551 на запит державного нотаріуса Першої дніпровської державної нотаріальної контори Білецької В. І. від 12 лютого 2020 року № 462/02-14 щодо надання інформації про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 , для вчинення нотаріальних дій, нотаріуса повідомлено про те, що відповідно до наявних відомостей картотеки з питань реєстрації фізичних осіб за цією адресою станом на 12 лютого 2020 року немає зареєстрованих осіб.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання протиправними дій Департаменту щодо скасування 02 липня 2019 року реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов'язання провести реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою спірної квартири.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Форма і зміст позовної заяви мають відповідати вимогам статті 175 ЦПК України.
Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов'язків, визначених
статтями 4, 43 та 49 ЦПК України, учасниками спірного матеріального правовідношення є сторони. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі, є те, що між ними виник спір про право, який вирішується у судовому порядку, після прийняття судом рішення вони зобов'язані його виконати, тобто законна сила рішення суду поширюється саме на сторони.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).
Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки (стаття 50 ЦПК України).
За приписами частини першої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Відповідно до частини другої статті 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та постановляє рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 462/3355/16-ц (провадження № 61-17369св18) зробив висновок, відповідно до якого відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, стосовно яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за таким позовом. Установлення цієї умови є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може зазначити особу, яка повинна виконати вимогу позивача, належного відповідача. Отже, неналежний відповідач - це особа, визначена у позові саме позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному - відповідачеві.
Також у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позов. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року
у справі № 367/2022/15-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20). Якщо позов пред'явлено до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовим висновкам, сформульованим у постановах Великої Палати Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі, а тому доводи в цій частині не підтвердилися та не приймаються Верховним Судом до уваги.
На підставі аналізу наявних матеріалів, а також рішень судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що власником спірної квартири відповідно до договору дарування від 19 січня 2017 року є малолітній ОСОБА_3 .
Оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач просить визнати наявність у нього права на реєстрацію місця його проживання у спірній квартирі, власником якої є його малолітній син, тому належним відповідачем у цьому спорі є не тільки Департамент, як зазначив ОСОБА_1 під час подання позову, а й власник квартири, яким є ОСОБА_3 (особа, яка не була залучена до участі у цій справі). Одним із законних представників власника зазначеної квартири є його мати - особа, яка подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції, врахувавши предмет позову, обґрунтовано визначив, що позов про визнання протиправними дій щодо зняття з реєстрації місця проживання та зобов'язання зареєструвати таке має бути поданий до особи, яка є власником спірного житла.
Тобто предмет спору стосується прав власника квартири, відповідно така особа у наведеному спорі мала набути статусу саме відповідача, сторони, якій належить спірна квартира та законний представник якої вправі наводити спростування викладу позовних вимог у разі незгоди із такими.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції є правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 755/14304/19, від 01 квітня 2021 року у справі № 206/5355/180, від 29 червня 2022 року у справі № 638/12779/20, відхиляються Верховним Судом, оскільки стосуються вирішення позову по суті спору, тоді як суд апеляційної інстанції вирішував виключно правове питання щодо кола належних сторін для правомірного вирішення судом такого спору.
Відповідно доводи касаційної скарги про те, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 279/11692/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, відхиляються Верховним Судом, оскільки не впливають на правильність висновків, сформованих судом апеляційної інстанції.
Також Верховний Суд наголосив, що безпідставним є посилання заявника на висновки, зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16797/15-ц, від 25 листопаду 2020 року у справі № 752/1839/19, оскільки у зазначених судових рішеннях не сформульовано правові висновки, які можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Додатково Верховний Суд враховав, що посилання ОСОБА_1 на встановлення судом апеляційної інстанції обставини справи, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, є невмотивованим, не відповідає вимогам щодо наведення законодавчо визначених підстав касаційного оскарження судових рішень, оскільки заявник не зазначив, які саме недопустимі докази були враховані судом під час постановлення оскаржуваного рішення та як це вплинуло на правомірність висновків суду апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 352/382/18 (провадження № 61-40424св18), пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
За наведених обставин, з урахуванням обґрунтованості висновку суду апеляційної інстанції про те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, Верховний Суд зробив висновок, що не існує підстав для перегляду інших питань, які стосуються суті спору.
Вирішення спору за суттю пред'явлених вимог у разі, якщо такий позов заявлено до неналежного відповідача, є неприпустимим, що не позбавляє права такого позивача звернутися до суду повторно, правильно визначивши протилежну сторону у такому спорі, тобто усіх осіб, які мають відповідати за такою вимогою.
Загальні висновки
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскарженого судового рішення свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Ураховуючи, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України - застосування судами норми права без урахування висновку щодо норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, і суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції з урахуванням таких висновків Верховного Суду, тому суд касаційної інстанції визнає касаційну скаргу очевидно необґрунтованою, що є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись пунктами 1, 5 частини другої, частиною шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак