УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року
місто Київ
справа № 759/15500/13-ц
провадження № 61-15540ск23
Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Чубарев Олександр Олександрович,
вирішуючи питання відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року, постановлену суддею П'ятничук І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Вдовиченко Н. Д. у липні 2023 року звернулася до суду зі скаргою, в якій просила:
- поновити їй, ОСОБА_1 , пропущений строк для подання скарги на постанову старшого державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Чубарева О. О. (далі - державний виконавець, Чубарев О. О. ) від 18 березня 2016 року у зв'язку з його пропуском через поважні причини;
- визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця від 18 березня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на виконання виконавчого листа від 27 травня 2015 року № 759/15500/13, виданого Святошинським районним судом міста Києва про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1 362 755, 17 грн.
Скарга обґрунтовувалася тим, що 27 лютого 2015 року Святошинський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 759/15500/13-ц про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмежені відповідальністю
«Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») заборгованість у розмірі 170 090, 85 дол. США, що за курсом Національного банку України станом 28 серпня 2013 року склало 1 359 536, 17 грн; 3 219, 00 грн - судового збору, а разом 1 362 755, 17 грн.
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д. П. (далі - приватний виконавець) 17 вересня 2021 року постановив відкрити виконавче провадження № НОМЕР_2.
Ухвалою від 14 липня 2022 року Святошинський районний суд міста Києва задовольнив скаргу ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця від 17 вересня 2021 року про відкриття виконавчого провадження, заінтересована особа - ТОВ «Кей-Колект». Суд визнав неправомірною та скасував постанову приватного виконавця від 17 вересня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа від 27 лютого 2015 року № 759/15500/13-ц, виданого Святошинським районним судом міста Києва.
Постановою від 15 березня 2023 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект», скасував ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 14 липня 2022 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця.
Постановою від 28 червня 2023 року Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року - без змін. Копію цієї постанови заявник отримала засобами поштового зв'язку 13 липня 2023 року.
Заявник повідомила, що під час розгляду цієї справи дізналася про те, що після набуття рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року законної сили (13 листопада 2014 року) ТОВ «Кей-Колект» звернулося до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві, постановою від 18 березня 2016 року державного виконавця якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. Проте, таку постанову вона не отримувала, тому не обізнана про відкриття виконавчого провадження. Вважає, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження є необґрунтованою та протиправною, ухвалена з порушенням вимог законодавства.
В поданій скарзі ОСОБА_1 зазначила, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року набуло законної сили 13 листопада 2014 року, тому, на її думку, строк подання виконавчого документу до виконання сплинув 13 листопада 2015 року.
ОСОБА_1 зазначила, що постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року встановлено, що, звертаючись до виконавчої служби у березні 2016 року, стягувач пропустив строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання щодо стягнення заборгованості у розмірі 1 362 755, 17 грн. Це помилково не враховано державним виконавцем, який відкрив виконавче провадження відповідно до постанови від 18 березня 2016 року.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 24 липня 2023 року Святошинський районний суд міста Києва залишив без розгляду скаргу ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що матеріали скарги не містять доказового підтвердження поважності причин неможливості вчинити певні процесуальні дії у визначений законом строк, тому не встановив підстав для поновлення ОСОБА_1 строку подачі скарги на дії державного виконавця.
Постановою від 03 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції, який погодився із висновками суду першої інстанції, підтвердив правильність висновку про відмову у поновленні процесуального строку для подання скарги на дії державного виконання та залишення скарги без розгляду, оскільки матеріали з розгляду цієї скарги підтверджують обізнаність скаржниці щодо наявності постанови державного виконавця (виконавче провадження № НОМЕР_1) та пропуск нею строку, визначеного законом, на подання такої скарги.
Заявниця мала об'єктивну можливість знати у 2021 році про існування постанови про відкриття виконавчого провадження від 18 березня 2016 року, оскільки такі обставини були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, а також викладені у постанові Верховного Суду, на яку посилається заявниця. Інших доводів про будь-які перешкоди, наявність об'єктивних, непереборних обставин, що перешкоджали скаржниці звернутися до суду, нею не наведено та доказів цього не надано.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 31 листопада 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права та неправильно застосували норми процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що про існування оскаржуваної постанови державного виконавця від 18 березня 2016 року про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 дізналася під час розгляду скарги на дії приватного виконавця про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 17 вересня 2021 року у цій справі, де скаржниця вважала, що отримає захист свого порушеного права.
Заявник зазначила, що копію постанову Верховного Суду від 28 червня 2023 року отримала засобами поштового зв'язку 13 липня 2023 року, з якої довідалася про наявність оскаржуваної постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 18 березня 2016 року, що, за її твердженнями, є порушенням її прав.
ОСОБА_1 наголосила, що зі скаргою на дії державного виконавця до суду звернулася 21 липня 2023 року, тобто у десятиденний строк з дня, коли дізналася про порушення її права відповідно до частини першої статті 449 ЦПК України.
Додатково заявник як поважну причину пропуску строку на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця навела те, що державний виконавець на порушення статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» не направив їй копію оскаржуваної постанови, в зв'язку з чим вона об'єктивно не могла її оскаржити, оскільки не знала про її існування, що відповідає принципу правової визначеності та дійсно є непереборними обставинами.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з таких підстав.
Право, застосоване судом
Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.
Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на таке.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Обставини, встановлені судами
Рішенням від 14 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 листопада 2014 року, Святошинський районний суд міста Києва задовольнив позов ТОВ «Кей-Колект». Суд стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість у розмірі 170 090, 85 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 28 серпня 2013 року склало 1 359 536, 17 грн; 3 219, 00 грн - судового збору, разом 1 362 755, 17 грн.
ОСОБА_1 брала участь у розгляді цієї справи.
Державний виконавець 18 березня 2016 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа від 10 квітня 2014 року № 759/15500/13-ц, виданого Святошинським районним судом міста Києва.
Головний державний виконавець Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Абакумова Н. І. 12 березня 2020 року ухвалила постанову про повернення виконавчого документа № НОМЕР_1. Надалі,
ТОВ «Кей-Колект» пред'явило цей виконавчий лист до виконання, та 27 березня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Бережний Я. В. (далі - приватний виконавець Бережний Я. В.) постановив відкрити виконавче провадження № НОМЕР_3 на підставі виконавчого листа від 27 лютого 2015 року № 759/15500/13-ц, виданого Святошинський районним судом міста Києва. Також 15 липня 2021 року приватний виконавець Бережний Я. В. ухвалив постанову про повернення виконавчого документа № НОМЕР_3 стягувачу.
Ухвалою від 14 липня 2022 року Святошинський районний суд міста Києва задовольнив скаргу ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця Мойсеєнко Д. П. про відкриття виконавчого провадження. Суд визнав неправомірною та скасував постанову приватного виконавця від 17 вересня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 на виконання виконавчого листа від 27 лютого 2015 року № 759/15500/13-ц, виданого Святошинським районним судом міста Києва.
Постановою від 15 березня 2023 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект», скасував ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 14 липня 2022 року, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.
Постановою від 28 червня 2023 року Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року - без змін.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об'єктивності (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина п'ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною першою статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 123 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, четвертої, сьомої, восьмої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
За загальним правилом, поважними причинами визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
У постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 456/2172/17 Верховний Суд виходив з того, що поважними причинами пропущення процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення скарги стає неможливим або утрудненим.
Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та з підстав, які не є переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.
У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання
у принцип «res judicata».
Строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у виді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежить від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та не подано клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення має найважливіше значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, неподання клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Такий висновок зробив Верховний Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19).
У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 759/20392/18 зазначено, що, виходячи з системного аналізу статей 123, 124, 126 ЦПК України із приписами пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов'язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 та від 07 липня 2021 року у справі № 127/2-200/2004.
Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 , будучи учасником справи, яка брала участь у розгляді інших скарг на дії виконавців у цій справі, мала безумовну можливість знати про наявність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 18 березня 2016 року, яку оскаржує зараз, ще у 2021 році. Це зумовлено тим, що оскаржувана постанова була предметом дослідження судами під час розгляду інших скарг заявниці.
Верховний Суд погоджується із такими висновками, оскільки ОСОБА_1 подавала скаргу на дії приватного виконавця в цій справі, брала участь в судових засідання, подавала заперечення, ознайомлювалася із судовими рішеннями, у яких зазначалося про наявність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 18 березня 2016 року. Це доводить те, що заявниця мала реальну можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження та звернутися до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця у встановлений законом строк, проте без поважних причин вчинила відповідні процесуальні дії лише 27 липня 2023 року.
Тож суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду у зв'язку з пропуском строку для її подання.
У постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 зазначено, що: «Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у статті 341 Господарського процесуального кодексу України, зробила висновок про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя, і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, зазначеного у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, потрібно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г».
У контексті наведеного Верховний Суд відхиляє доводи заявниці про те, що про порушення державним виконавцем її прав їй стало відомо 13 липня 2023 року, а тому саме з цього часу розпочався перебіг десятиденного строку для звернення до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця. Судами встановлено, що ще 2021 році заявниця мала можливість знати про наявність відкритого виконавчого провадження, а отже, з цього часу вона мала реальну можливість вчинити відповідні дії, спрямовані на з'ясування стану виконавчого провадження та, відповідно, про стверджуване нею порушення.
Враховуючи, що зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги, а отже не існують підстави для відкриття касаційного провадження.
Загальні висновки
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 389, пунктом 1 частини другої, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Чубарева Олександра Олександровича, заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колет», відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак